· Несхвалення загальними зборами рішення правління про прийняття до кооперативу;
· Втрати членом кооперативу – юридичною особою свого статусу;
· Смерті члена кооперативу;
· Реорганізації та ліквідації кооперативу.
Порядок та майнові наслідки припинення членства в кооперативі визначаються його статутом. Виключення з членів кооперативу може бути оскаржено в судовому порядку.
Однак, встановлено, що ніхто не може втратити права бути членом кооперативу через нездатність працювати з кооперативом, що трапилася по волі Божій, якщо цей період не перевищив 24 місяці.
Член кооперативу повинен також припинити своє членство в кооперативі з моменту повернення або анулювання його паю у порядку, передбаченому даним статутом.
Іноді позбавлення членства не носить такого категоричного характеру і фактично мова йде лише про тимчасове призупинення права участі у прийнятті управлінських рішень.
Наприклад, у кооперативному елеваторі «Мей Порт » з м. Мейвіл встановлений порядок, за якого членство в кооперативі автоматично припиняється і втрачається право голосу, якщо будь-який член кооперативу не користувався послугами свого кооперативу протягом дванадцяти календарних місяців. Ця вимога мотивується необхідністю зниження витрат кооперативу на одиницю продукції, що реалізується, шляхом якнайповнішого використання переробних потужностей і сховищ, які знаходяться у власності кооперативу. Але членство може бути відновленим через звичайну процедуру подання заяви, затвердження і обов'язкового використання кооперативного сервісу.
Принцип відкритого і добровільного членства обумовлює, що члени кооперативу з різних причин можуть також з нього вийти. Процедура виходу передбачає подання письмової заяви члена кооперативу про те, що він не бажає далі залишатися в складі цієї організації.
Про свій вихід із кооперативу його члени обов'язково повинні повідомляти завчасно. Наприклад, в кооперативах Іспанії і Швеції цей термін складає цілий рік. Зрозуміло, що кооперативи ставляться до виходу своїх членів упереджено, оскільки це підриває економічну стабільність підприємства.
Національне законодавство та статути кооперативів стоять на перешкоді масового виходу з цих організацій. Навіть, коли вихід з кооперативу дозволяється, повернення паю може тривати кілька років. В той же час кооператив також може припинити стосунки з деякими своїми членами.
Примусовий вихід – це надзвичайний захід, до якого вдаються лише в окремих випадках:
Грубе порушення членом кооперативу своїх прямих обов'язків, а також чинного законодавства чи статуту;
Юридична неспроможність члена кооперативу;
Банкрутство члена кооперативу;
Втрата переданих члену кооперативу цінностей, якщо за це не несе відповідальності керівництво підприємства;
Етичні міркування.
Як правило, ці випадки обумовлені законодавчо. Крім цього, статут кооперативу може передбачати інші причини припинення членства, ініційоване кооперативом. Наприклад, коли член кооперативу не відповідає встановленим вимогам до професійних і ділових якостей, або коли кооператив сам припиняє своє існування.
Якщо рішення про припинення членства приймає правління, то передбачається процедура письмової апеляції до загальних зборів про перегляд цього рішення у випадку, якщо член кооперативу з ним не погоджується.
Членство в кооперативах тісно пов'язане з фінансовими обов'язками. Оскільки для роботи кооперативу потрібен певний капітал, членство в кооперативі передбачає чіткий механізм його залучення і поповнення за рахунок членських внесків. Член кооперативу зобов'язаний підтримувати свою організацію фінансово.
Відмінність кооперативу від інших типів підприємств полягає в тому, що його капітал весь час змінюється, оскільки можливе постійне прийняття і вибуття членів. Важливо, що в будь-якому випадку виходу з кооперативу члену кооперативу або його спадкоємцям відшкодовується сума, що складає його пайовий внесок.
Члени також беруть на себе частину ризику у кооперативному бізнесі та відповідальності за втрати підприємства пропорційно пайовому капіталу або участі в господарській діяльності кооперативу.
В кооперативах деяких країн передбачена категорія асоційованих членів. До них відносяться ті члени кооперативу, які не мають права вирішального голосу, але якимсь чином підтримують його діяльність.
У статті 12 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» зазначено, що:» У кооперативах всіх видів допускається асоційоване членство. Асоційованими членами можуть бути фізичні чи юридичні особи, які визнають його статут та зробили пайовий внесок у створення і розвиток кооперативу. Вони мають право дорадчого голосу, а також на отримання частки доходу на свій пай.
Члени кооперативу можуть переоформити членство в кооперативі на асоційоване членство в порядку, визначеному статутом кооперативу. Розміри пайових внесків визначаються статутом кооперативу.
У разі ліквідації кооперативу його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх земельних ділянок у натурі.
Наприклад, статус асоційованих членів можуть отримати колишні дійсні члени кооперативу, що вийшли на пенсію, але за певну винагороду залишили свій пай у капіталі підприємства. Процедура виходу асоційованих членів дещо простіша, ніж для дійсних, але виплата пайових внесків відбувається у відповідності із статутом кооперативу або укладеними договорами. Доцільність існування інституту асоційованого членства є небезпечною. Його поширення пояснюється переважно фінансовими проблемами кооперативів, оскільки власного капіталу часто не вистачає, а можливості стороннього залучення коштів для цього типу підприємства обмежені. Стосунки асоційованих членів з кооперативом нічим не відрізняються від тих, які існують в акціонерних товариствах, де переважає інтерес в отриманні дивідендів на вкладений капітал.
Крім цього, використання капіталу тих, хто не користується послугами підприємства, не сприяє підвищенню фінансової відповідальності дійсних членів, оскільки порушуються їх функції, що закладені в природі кооперативної організації.
Отже, асоційоване членство повинно розглядатися лише як вимушений захід для фінансового підтримання кооперативу.
2. Функції рядових членів кооперативу
Як вважають деякі дослідники, участь в загальних зборах приваблює членів кооперативу не стільки для формального голосування з питань, що вимагають загальної ухвали, скільки для висловлювання власної думки і більше третини членів кооперативу, навіть, вважають це найефективнішим засобом впливу на прийняття необхідних управлінських рішень. Від членів кооперативу вимагається бути далекоглядними, відповідальними і скромними, їм рекомендується обговорювати проблеми критично, але в конструктивній і доброзичливій манері.
Дуже важливо, щоб члени кооперативу розуміли, що прийняття управлінського рішення не є одно актовою дією і не зводиться лише до процесу голосування. Винесенню питання про схвалення будь-якого рішення передує копітка робота, суть і послідовність якої схематично показана на рис. 1.
Виключно важливі функції членів кооперативу пов'язані із участю в управлінні своєю організацією. Це одночасно і обов'язок, і право члена кооперативу, завдяки чому реалізується принцип членського контролю. Свої управлінські функції члени кооперативу здійснюють, в першу чергу, через участь в загальних зборах, які являють собою найвищу владу в цій організації.
Загальні збори можуть бути періодичними і позачерговими, що скликаються при необхідності у порядку, передбаченому статутом кооперативу. Періодичні збори, як правило, проводяться по закінченню господарського року й носять звітно-вибірний характер. Члени кооперативу зобов'язані регулярно брати участь у загальних зборах, що є свідченням їх розуміння своєї ролі в управлінні кооперативом. Враховуючи, що кооператив працює на задоволення потреб своїх клієнтів-власників, загальні збори – це найкраща угода офіційно висловити потреби правлінню кооперативу, виконавчій дирекції та найманому персоналу.
Найголовніше призначення загальних зборів полягає у прийнятті управлінських рішень, що виходять за рамки компетенції правління кооперативу і виконавчої дирекції, мають принципове значення для діяльності усієї організації, а отже, вимагають загального ухвалення.
До таких рішень відносять:
a) Обговорення і схвалення:
Змін та доповнень до засновницьких документів кооперативу;
Рішень правління про прийом нових членів до кооперативу, а також рішення про позбавлення членства у випадку необхідності;
Звітів правління, виконавчої дирекції, наглядової комісії та аудиторських перевірок;
Кредитної, цінової та інвестиційної політики кооперативу;
Перспективних планів і програм;
Принципових організаційних змін;
Питань, що стосуються фінансового та майнового стану;
Розподілу доходу і порядку повернення паїв;
Правил внутрішнього розпорядку для найманих працівників;
Політика кооперативу у відносинах з громадськістю;
b) Вибори:
Найбільш здібних і найбільш кваліфікованих членів для роботи в правлінні;
Наглядової ради для контролю за роботою правління і виконавчої дирекції;
Тимчасових комісій та комітетів для вирішення окремих проблем.
Ті, хто приймає рішення, повинні усвідомлювати, що несуть відповідальність за прийняття рішення перед тими, хто буде його виконувати. Тому процес прийняття управлінського рішення повинен будуватися на концептуальному мисленні і варіантному підході, з всебічним аналізом ситуації, обґрунтуванням варіантів рішень і прогнозуванням їх можливих наслідків. Для кваліфікованої експертизи запропонованих варіантів рішень доцільно залучати компетентних консультантів. Корисною визнають також практику залучення найманого персоналу для процесу підготовки управлінських рішень.