.
ЗМІСТ
Вступ. 3
1. Поняття споживчого комплексу та його складових. 5
1.1 Характеристика складових споживчого комплексу. 5
1.2 Сутність поняття АПК як складової споживчого комплексу. 8
1.3 Характеристика рослинництва. 14
1.4. Характеристика тваринництва. 16
1.5 Харчова промисловість. 19
2. Соціальний комплекс як складова споживчого комплексу. 23
2.1. Галузева структура легкої промисловості 23
2.2 Рекреаційний комплекс. 29
3. Трансформація споживчого комплексу України в сучасних умовах. 36
Висновок. 43
Список використаної літератури. 44
У теорії розміщення продуктивних сил фактор розміщення є одним з центральних понять. Навіть можна сказати, що будь-який аналіз розміщення виробництва або населення – це, насамперед, факторний аналіз. Лише уважно вивчивши фактори розміщення, можна робити обґрунтовані висновки про його ефективність. Попри важливість поняття «фактор розміщення», однозначного трактування цього терміна нема. Саме слово «фактор» (від латинського factor – той, хто робить; виробник) означає причину, рушій якогось процесу або явища. Але стосовно розміщення продуктивних сил це не повністю розкриває зміст поняття.
У першому наближенні можна вважати факторами деякі умови, що впливають на розміщення продуктивних сил. Проте передумови розміщення також є певними умовами, одначе передумови й фактори – не одне й те саме. Якщо передумови – це загальні умови, що визначають можливість або неможливість розміщення виробництва й населення хоча б на мінімально ефективному рівні, то фактори – це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного розміщення.
Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні основних факторів розміщення споживчого комплексу України. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
· розглянути сутність такого поняття як споживчий комплекс;
· вивчити основні складові споживчого комплексу України;
· дослідити напрямки реформування та розвитку споживчго комплексу України.
Предметом курсової роботи є сукупність відносин, які виникають в процесі взаємодії основних складових споживчого комплексу України.
Об’єктом курсової роботи є споживчий комплекс України.
Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначається мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. Основна честина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках обгрунтовується сформульовано основні результати дослідження.
До галузей виробництва товарів масового споживання належить:
· харчова промисловість.
· легка промисловість, яка включає 20 підгалузей;
· важка промисловість, де зосереджено виробництво радіоприймачів, телевізорів, годинників, легкових автомобілів, холодильників, мотоциклів та ін.
Продовольчий комплекс складається з наступних підкомплексів:
· зернопродуктовий;
· картоплепродуктовий;
· цукровобуряковий;
· плодо – овочеконсервний;
· виноградно – виноробний;
· мясний;
· молочний;
· олійно – жировий.
Основними факторами розміщення галузей споживчого комплексу є:
· чисельність населення;
· склад населення;
· сировинна база;
· форми організації виробництва;
· транспорт;
· природні умови;
· науково – технічний прогрес.
У залежності від дії основних факторів виділяють наступні групи:
· орієнтація на джерела сировини (цукрова, консервна, крохмале – патокова, олійна промисловість);
· тяжіння до споживачів готової продукції (молочна, кондитерська);
· косплексна орієнтація на сировину та споживача (мясна, борошкомельно – крупяна).
Невід’ємною складовою споживчого комплексу є харчова промисловість, її складовою є молочна промисловість. Вона складається з маслоробної, сировинної, молочно – консервної галузі, виробництва продуктів з незбираного молока. Найбідьші підприємства розташовані у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Львові.
В Україні працює 190 цукрових заводів, хоча виробництво цукру спало з 7,0 до 1,5 млн. тонн. На розміщення борошно – мельних підприємств істотно впливають наявність споживачів та сировини (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів).
Консервна промисловість залежить від сировини (Одеса, Сімферополь, Херсон, Ізмаїл, Черкаси, Ніжин, Камянець – Подільський).
Олійна промисловість привязана до сировини, адже для виробництва 1 тони олії затрачається 3 – 8 т. насіння олійних культур. З соняшнику добувають приблизно 90% загального виробництва олії. Центрами виробництва олії є Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Кіровоград, Вінниця.
Крахмале – потокова промисловість виробляє крохмал переважно для потреб харчової промисловості. Для отримання 1 т. крохмалу потрібно біля 6 тон картоплі. Крохмаль виробляють у Чернігівській та Житомирській областях.
Легка промисловість включає 483 виробничих підприємства. Легка промисловість для успішного розвитку має вирішити ряд наступних завдань:
· формування і розміщення державних замовлень та контрактів;
· координація діяльності підприємств;
· розробленя цільових програм перспективного розвитку нових видів сировини;
· збалансування розвитку підгалузей;
· розширення сировинної бази;
· ліквідація диспропорції у окремих підгалузях;
· розвиток машинобудування для легкої промисловості.
Текстильна промисловість сконцентрована у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, Херсоні, Тернополі, Чернігові (камвольно – суконний комбінат), Києві (Дарницький шовковий комбінат), Житомир та Рівне (льонокомбінати), Києві та Львові (бавовнопрядильні фабрики), Чернівцях та ін.
Бавовняна промисловість виробляє 50,1% усіх тканин. До неї структурно входять прядильне, ткацьке, крутильно – ниткове та фарбувальнообробне виробництва. Розміщення підприємств є наступне:
· Херсон, Тернопіль – бавовняні комбінати;
· Донецьк – бавовнянопрядильний комбінат;
· Нововолинськ – бавовняна фабрика;
· Полтава – прядильна фабрика;
· Київ – ватноткацька фабрика;
· Чернівці, Івано – Франковськ, Коломия, Коростишев, Радомишль – ткацькі фабрики;
Вовняна промисловість виробляє 7% усіх тканин держави. У вовняному виробництві використовують хімічні та синтетичні волокна у вигляді домішок. Виробництво включає оброблювання вовни, виготовлення пряжі, тканин та виробів з неї (Харків, Київ, Одеса, Суми, Кременчук, Донецьк, Луганськ – тонкосуконна фабрика, Чернігів – камвольно-суконний комбінат, Кривий Ріг – вовнопрядильна фабрика). У Києві, Черкасах та містах Чернівецької області та Закарпаття виробляють килими, килимові вироби.
Шовкова промисловість виробляє хімічні волокна, які майже витіснили природний шовк сирець (20,5% усіх тканин держави). У Києві випускають крепдешин та креп-жоржет з натурального шовку, у Києві та Черкасах – тканини з штучних та синтетичних волокон, у Луганську – меланжеві шовкові тканини, у Києві, Лисичанську – шовкові тканини технічного призначення.
Льняна промисловість випускає 7,3% усіх тканин (Рівненський та Житомирський льонокомбінат, Коростенська та Марчихіно – Будська фабрика у Житомирській області).
Конопляно – джутова помимо привізного джуту та волокон коноплі використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна (Одеська джутова фабрика та Харківський котатний завод).
Трикотажна промисловість має власну сировинну базу і представлена підприємствами Києва, Харкова, Львова, Одеси, Житомира, Миколаєва, Сімферополя, Чернівців, Донецька, Дніпропетровська, Луганська та ін. Панчішні фабрики знаходяться у Харкові. Житомирі, Чернівцях, Львові та ін.
Швейна промисловість розміщена у місцях споживання:
· київське виробниче об’єднання швейної промисловості “Україна”;
· львівська фірма “Маяк”;
· харківська швейна фабрика ім. Ю. Р. Синякова;
· інші.
Сировиною для шкіряно – взуттєвої промисловості є природна шкіра свійських, диких і морських тварин, синтетичні матеріали, парусина, вовна. Основні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Миколаєві та ін. Це велика механізована галузь.
Хутрова підгалузь займається переробкою хутрової, овечої сировини та штучного хутра (Харків, Балта Одеської області, Красноград Харківської області, Львів, Одеса, Жмеринка та ін.). Хутровими промисловими звірами є лисиця, куниця, видра, норка та ін.
Розглянемо докладніше кожну із складових споживчого комплексу.
АПК за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, – передусім тому, що він як головний засіб виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція і сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, що базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості. Сьогодні АПК має такі сфери:
1) промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства;
2) власне сільське господарство;
3) галузі, зайняті транспортуванням, переробкою та збутом кінцевої продукції – сільськогосподарської сировини й продовольства.
Сфери АПК рідко організаційно оформляються. Частіше за все спостерігаються сполучення сільського господарства з харчовою промисловістю та тими галузями легкої промисловості, які споживають сільськогосподарську продукцію у вигляді сировини. Перша сфера – виробництво засобів виробництва для сільського господарства – включається до складу АПК скоріше за все з методичних міркувань. Організаційно підприємства цієї сфери до АПК не відносяться, але об’єктивний взаємозв’язок та взаємозалежність з комплексом, безумовно, існує.