Смекни!
smekni.com

Споживчий комплекс (стр. 8 из 8)

По-сьоме, вчені-аналітики попереджають, що широкий спектр стратегії спонукає до різноманітних тактичних і локальних цілей. Розбіжність між окремими проблемами і напрямками їхнього вирішення в межі стратегії і тактики – гальмо на шляху досягнення якісно нових позицій. Це – ще одна важлива особливість щодо відповідності між стратегією і тактикою. Цільова погодженість і взаємозв’язок стратегії і тактики – складне, але першорядне завдання, тому досліджувати його треба комплексно. Без обґрунтованого співвідношення, з одного боку, стратегії, а з іншого боку – тактики не гарантується створення сприятливого режиму для успішного вирішення тих чи інших проблем.

Стратегія і тактика майже завжди формулюються на комплексних основах. Конче необхідно, щоб такий підхід був науково виваженим. У даному випадку важливого значення набуває питання всебічного врахування невизначеності, конфліктності, полікритеріальності й обумовленого даними факторами ризику. Власне, цим пояснюється велика увага до практичного використання інструментарію з теорії економічного ризику. Врахування невизначеності в стратегії розвитку споживчого ринку стало однією з магістральних ліній формулювання тактики в плані моделей і методів. Щодо формування підвалин стратегії і тактики важливим фактором виступає системний підхід, сутність якого полягає в тому, що кожне явище розглядається й оцінюється у взаємозв’язку з іншими. У даному випадку всі складені елементи ринкової системи і процеси взаємопов’язуються з урахуванням внутрішніх факторів. Системний підхід передбачає зосередження уваги дослідників на єдиному цілому, а не на окремих ланках. Реалізація стратегічних, тактичних і локальних цілей розвитку споживчого ринку (таблиця 1) на системних основах підсилює їх теоретичну і практичну обґрунтованість. При цьому структуризацію зазначених цілей пропонується здійснювати і на відповідних рівнях з визначенням об’єктів дослідження та суб’єктів впливу.

При формуванні стратегії і тактики потрібно зосередити увагу на такому науково-методичному моменті, як міжнародні стандарти, які відображають найбільш типові напрямки функціонування світової економіки. Варто врахувати, що розбіжності між національною і світовою стратегією завжди перешкоджають розвитку економічної діяльності. Безумовно, Україна не може ефективно розвивати економічну діяльність на основах такого механізму, що істотно відрізняється від аналогічних механізмів, властивих всім іншим країнам світу. Важливо мати чітке уявлення про те, що і як впливає на поведінку національного ринку з боку світового ринку.

Висновок

Стрімке збільшення міського населення України, особливо у другій половині ХХ століття змінило парадигму взаємовідносин основних структуроутворюючих підрозділів споживчого комплексу. Таким чином, еволюція продуктивних сил і виробничих відносин уже докорінно змінили технологічну структуру організації споживчого комплексу України..

Стратегічними напрямками розвитку споживчого комплексу мають бути:

· реформування основних складових господарського механізму;

· розвиток і розширення підприємницької практики в державному і приватному секторах економіки;

· удосконалення економічного механізму галузей споживчого комплексу у сфері ціноутворення;

· перегляд кредитної політики, формування ринку фінансових послуг;

· формування зовнішніх орієнтирів регіональної економіки.

Відтак для поглиблення економічних реформувань актуальним видається удосконалення системи державного регулювання.

Об’єктивна необхідність пошуку напрямків розвитку споживчого комплексу України вимагає ґрунтовного науково-методичного опрацювання питання формування стратегічних, тактичних і локальних цілей. Вивчення, узагальнення і висвітлення досвіду у вирішенні надзвичайно складної проблеми – реформування економіки і застосування надбань цього досвіду в Україні – головне завдання сучасної вітчизняної економічної науки.

Список використаної літератури

1. Долішній М.І., Стадницький Ю.І., Загородній А.Г., Товкан О.Е. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Львів: "Львівська політехніка", "Інтелект-Захід", 2003, 256 с.

2. Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. Розміщення продуктивних сил України. Київ: КНЕУ, 2000, 364 с.

3. Чернюк Л.Г., Борщевский П.П., Данилишин Б.М., Фащевський М.І. Соціально-економічні системи продуктивних сил регіонів України. Київ: Ничлава, 2002, 690 с.

4. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка. Київ: Академвидав, 2002, 368 с.

5. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. Київ: Паливода А.В., 2002, 260 с.

6. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України. Київ: ВД "Юридична книга", 2001, 552 с.

7. Ковалевський В. В., Михайлюк О. Л., Семенова В. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Київ: Знання, 2004, 350 с.

8. Нижник В.М. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Хмельницький: ХДУ, 2003, 327 с.

9. Пашута М.Т., Калина А.В. Прогнозування та макроекономічне планування. Київ: МАУП, 1998, 192 с.

10. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. Київ: Вікар, 2001, 377 с.

11. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України. Київ: ЦУЛ, 2002, 470 с.