Фіксований курс припускає встановлення державою жорсткого курсу національної валюти. Наприклад, у державах-членах ЄС передбачається фіксація валютного курсу. Зміна курсу можлива тільки за взаємною угодою. Члени МВФ (понад 150 держав) у рамках політики коливання курсу не мають права маніпулювати валютним курсом і міжнародною валютною системою, якщо це призводить до порушення платіжного балансу або несумлінної переваги в конкуренції проти інших країн-членів.
В умовах платіжного дефіциту або падіння валютного курсу держава обирає одну з валютних стратегій.
1. Фінансування загального і платіжного дефіциту без змін валютного курсу.
2. Валютний контроль - уряд жорстко контролює всі угоди між країною й іншим світом (обмеження можливостей обміну валют).
3. Плаваючі валютні курси - встановлення виключно ринкового курсу валюти (для встановлення рівноваги).
4. Постійно фіксовані курси.
5. Поступки валютних курсів (поєднання варіантів 3 і 4).
На чолі банківської системи знаходитьсяНаціональний банк України (НБУ). Функції НБУтотожні функціям центрального банку будь-якої держави. НБУ встановлює:
мінімальний розмір статутного фонду;
коефіцієнт ліквідності балансу;
розмір обов'язкових резервів банків.
НБУ в 1996р. ввів в оборот національну валюту України - гривню.
НБУ є монополістом грошової емісії, акумулює і зберігає касові резерви інших кредитних установ, офіційні золотовалютні резерви держави, кредитує і виконує розрахункові операції для уряду.
На другому рівні банківської системи України знаходиться система комерційних банків. Деякі з них виділились з колишніх союзних спеціалізованих банків (Агропромбанк, Промбанк та ін). Поступове збільшення частки комерційних банків на ринку банківських послуг є необхідною умовою оздоровлення всієї банківської системи і підвищення її ефективності.
Крім того, до банківської системи України входять:
інвестиційні банки - здійснюють операції з випуску і розміщенню цінних паперів;
страхові компанії - акумулюючи заощадження населення, фінансують найбільші корпорації в галузях промисловості, транспорту і торгівлі;
пенсійні фонди - формують страховий фонд. Вкладають накопичені грошові резерви в облігації й акції приватних компаній і цінні папери держави;
інвестиційні компанії - проміжна ланка між індивідуальним грошовим капіталом і корпораціями нафтової сфери.
Операції комерційних банків можна розділити на три основні групи:
пасивні - притягнення коштів;
активні - розміщення коштів;
комісійно-посередницькі і довірчі.
Ресурси банків сладаються з:
власних коштів - акціонерний і резервний капітал, а також нерозподілений прибуток (частка власних коштів складає близько 10% ресурсів сучасного банку);
притягнутихкоштів у формі депозитів - внески клієнтів банку.
В активних операціях банку основна частка припадає на кредитні операції й операції з цінними паперами. Комерційні банки здійснюють операції, пов'язані з банківськими послугами. Банківські послуги - це операції з валютою, платіжний оборот, довірчі операції (управління майном клієнтів за дорученням), розміщення і збереження цінних паперів.
Кредит (з лат. "ссуда", "долг") - это система экономических отношений, которая выражается в движении имущества или денег, предоставляемых в ссуду на условиях возвратности, срочности, материальной обеспеченности за определенную плату в виде процента. Необходимость кредита обусловлена закономерностями кругооборота и оборота каритала в процессе воспроизводства: на одних участках появляются временно свободные средства, которые выступают как источник кредита, на других возникает потребность в таких средствах.
Возвратность - предполагает временный характер использования полученных средств и их возврат по истечении определенного периода времени.
Платность - уплата ссудного процента за право временного пользования ссудой.
Судний процент - это часть прибыли, которую предприниматель выплачивает собственнику ссудного капитала.
Норма процента - это отношение суммы процента к величине ссудного капитала. В каждом конкретном случае норма процента определяется в зависимости от соотношения спроса и предложения на ссудный капитал и зависит от многих факторов, среди которых - масштабы производства, темпы инфляции, государственное регулирование процентных ставок, сезонные условия и т.д.
Различают следующие формы кредита:
коммерческий кредит - это кредит, предоставляемый предпринимателям в виде продажи товаров с отсрочкой платежа. Такой кредит оформляется векселем. Цель - ускорение реализации товаров и заключенной в них прибыли (действует, обычно, между предпринимателями);
банковский кредит - предоставляется банками различным организациям в виде денежных ссуд (это основной вид кредита);
потребительский кредит - предоставляется потребителям в форме коммерческого (продажа товаров с отсрочкой платежа) и банковского кредита (ссуда на потребительские цели);
иппотечный кредит - долгосрочная ссуда под залог недвижимости (земля, здания);
государственный кредит - совокупность кредитных отношений, в которых заемщиком или кредитором выступает государство;
международный кредит - кредитование в сфере международных экономических отношений. В качестве кредиторов или заемщиков выступают банки, предприятия, государства, международные организации.
Серед банківських послуг розрізняють:
лізинг;
факторинг.
Лізинг - це придбання банком майна з метою надання його в оренду.
Факторинг - це передача компанією управління своєю дебіторською заборгованістю банку. Банк, у свою чергу, бере на себе зобов'язання фінансувати по мірі необхідності виконання усіх фінансових зобов'язань компанії за допомогою кредиту. Факторинг дозволяє значно прискорити оборотність коштів у розрахунках.
Банки виконують функцію посередника в сфері попиту і пропозиції капіталів.
Кредитно-грошова політика являє собою сукупність державних заходів, що регламентують діяльність кредитно-грошової системи, показники кредитного і грошового обігу, порядок готівкових і безготівкових розрахунків і т.д. з метою регулювання господарської кон'юнктури і досягнення певних загальноекономічних цілей.
Серед цілей проведення кредитно-грошової політики можна виділити:
зміцнення грошової одиниці;
стабілізація цін;
стабілізація економічного зростання;
проведення структурної перебудови економіки.
На практиці, кредитно-грошова політика може бути спрямована:
на стимулювання грошової емісії і кредиту - кредитна експансія;
на стимулювання обмеження грошової емісії і кредиту - кредитна рестрикція.
В умовах падіння виробництва і зайнятості здійснюється політика кредитної експансії. Вона спрямована на пожвавлення економічної кон'юнктури. В умовах економічного зростання здійснюється політика кредитної рестрикції. Мета такої політики - запобігання надвиробництву.
Методи кредитно-грошової політики поділяють на дві групи:
загальні - впливають на ринок позикових капіталів у цілому;
селективні - впливають на конкретні види кредитів або на кредитування окремих галузей, фірм тощо. Розробка і реалізація грошової політики - основна функція центрального банку.
Основні інструменти, якими розпоряджується центральний банк:
регулювання офіційних резервних вимог;
операції на відкритому ринку;
маніпулювання дисконтною ставкою відсотка.
Розмір резервів - це частина банківських активів, якікожен комерційний банк зобов'язаний зберігати на рахунках центрального банку. Ця сума визначає кредитні можливості банку: банк може видавати позики і таким чином розширювати грошову пропозицію тільки в тому випадку, якщо в нього є вільні резерви, що перевищують встановлену законом мінімальну норму. Збільшуючи або зменшуючи офіційні резервні вимоги, центральний банк може регулювати кредитну активність банків, тобто контролювати пропозицію грошей.
Операції на відкритому ринку - це продаж і купівля центральним банком державних цінних паперів. У процесі купівлі-продажу цінних паперів, центральний банк впливає на обсяг ліквідних коштів комерційних банків через пропозицію найбільш вигідних відсотків. Купуючи цінні папери, центральний банк збільшує резерви комерційних банків і сприяє зростанню грошової пропозиції.
Дисконтна політика - це зміна облікового відсотка. Центральний банк надає позики комерційним банкам. Ставка відсотка на такі позики називається дисконтною ставкою відсотка. Зміна цієї ставки впливає на резерви банків, розширяючи або скорочуючи їхні можливості в наданні кредитів підприємствам і населенню. Залежно від рівня облікового відсотка будується система відсотковіх ставок комерційних банків. Відбувається подорожчання (або здешевлення) кредиту взагалі і тим самим створюються умови обмеження або розширення грошової маси та її оборотність.
Прикладами селективних методів можуть бути: пряме обмеження банківських кредитів на споживчі потреби, під біржові цінні папери, установлення меж позик для одного позичальника тощо.
Залежно від економічної ситуації, що створюють в той або інший період у країні, центральний банк здійснює політику "дешевих" або "дорогих" грошей.
Політика дешевих грошей притаманна для ситуації економічного спаду і високого рівня безробіття. Мета такої політики - зробити кредит більш дешевим і легкодоступним для збільшення сукупних витрат, інвестицій, виробництва і зайнятості. Методи проведення політики дешевих грошей: