Современная экономическая мысль (стр. 16 из 19)

В Украине, помощь по безработице выплачивают с одиннадцатого дня после регистрации гражданина в государственной службе занятости и до решения вопроса по трудоустройству, но не более 12 месяцев (со дня подачи заявления). Размер помощи гарантируется не менее 50% средней заработной платы от уровня по месту работы, но не ниже установленной законодательством минимальной заработной платы. Граждане, которые ищут работу впервые или после перерыва более 1 года, получают помощь в размере не ниже 75% минимальной заработной платы.

Пособия по безработице финансируются из трех основных источников: обязательные взносы предприятий, работников и дотации бюджета.

5.4. Общественное воспроизводство

Общественное воспроизводство - это постоянно повторяющийся процесс производства во времени и в пространстве (рис.5.8).

РС

Д Т производство Т^, Д^.

СП

Д - деньги;

Т - товар (РС - рабочая сила, СП - средства производства);

Т^, - результат производственного процесса (готовый продукт);

Д^, - деньги, за которые реализовывается готовая продукция.

Рис.5.8. Общая схема воспроизводства

Выделяют два признака воспроизводственного процесса:

по характеру использования ресурсов;

качественная характеристика факторов производства.

В соответствии с первым критерием (количественная характеристика воспроизводства), различают простое, расширенное и суженное воспроизводство. Простое воспроизводство - это повторение процесса производства в прежних масштабах, потому, что весь полученный доход идет в личное (конечное) потребление. Расширенное - это повторение процесса производства в увеличенном размере, так как часть полученных доходов используется для приобретения дополнительных ресурсов, за счет использования которых производство возобновляется в увеличенных масштабах. Суженное - это повторение процесса производства в сокращенном объеме в силу отсутствия доходов или нецелесообразности развития данного вида производства.

В соответствии со вторым критерием различают экстенсивное, смешанное и интенсивное воспроизводство (рис.5.9).

Интенсивный	Смешанный	Экстенсивный
Увеличение производственного потенциала в результате совершенствования техники и технологии	Увеличение производственных мощностей в результате увеличения количества используемых факторов производства и совершенствования техники и технологии	Увеличение производственных мощностей в результате увеличения количества используемых факторов производства

Рис.5.9. Типы общественного воспроизводства

Экстенсивное воспроизводство - расширение масштабов производства за счет привлечения дополнительных трудовых и материально-вещественных ресурсов (факторов) производства на прежней технической основе и при том же уровне квалификации работников. Таким образом, обеспечение экстенсификации производства осуществляется за счет: роста числа занятых, увеличения рабочего дня, освоения новых земель, расширения аппарата управления и т.п. Метод ведения хозяйства в этом случае затратный, а форма воспроизводства - фондо- и ресурсоемкая.

Интенсивное воспроизводство характеризуется изменением факторов производства, переходом производства на новую техническую основу. Чтобы обеспечить интенсивный тип воспроизводства, необходимо:

обновление техники и модернизации производства;

лучшее использование всех ресурсов;

прогрессивные сдвиги в отраслевой структуре производства;

экономия материальных ресурсов;

повышение квалификации кадров;

совершенствование управления;

рационализация экономических связей.

В реальной жизни интенсивные и экстенсивные факторы всегда находятся в определенной комбинации, дополняя друг друга. Границы между ними достаточно подвижны. Поэтому в реальной жизни расширение воспроизводства носит смешанный характер. При этом, преобладание интенсивных факторов в расширении масштабов производства называется интенсификацией экономики.

В соответствии с типами общественного воспроизводства выделяют и типы экономического роста. Экономический рост - постоянно расширяющиеся масштабы производства. Выделяют экстенсивный и интенсивный экономический рост.

Тема 6. Зміст фіскальної політики

6.1. Податки та їхня класифікація

Сучасна податкова система містить різні види податків.

Податки - це обов'язкові платежі фізичних і юpідичних осіб, стягнуті державою. Існує дві основні гpупи податків за фоpмою оподатковування:

пpямі;

непрямі.

Пpямі податки встановлюються безпосередньо на прибуток або майно. Непрямі податки - це податки на товари або послуги, оплачувані в ціні товару або включені до тарифу (акциз).

Залежно від органу, що збирає та розпоряджається податками, розрізняють:

державні податки;

місцеві податки.

Державні податкизбирає центральний уряд на підставі державного законодавства, вони направляються до державного бюджету. До них належать:

прибутковий податок;

податок на прибуток корпорацій;

митні збори та ін.

Місцеві податкизбирають місцеві органи влади на відповідній території. Ці податки надходять до місцевого бюджету.

Податки за їхнім використанням поділяють:

на загальні - надходять до єдиної каси держави;

спеціальні або цільові - направляються в цільовий фонд (наприклад, у США - податки на продаж бензину, палива тощонаправляються в дорожній фонд).

Залежно від характеру стягування податкових ставок, податки поділяють на:

пропорційні;

прогресивні;

регресивні.

Пропорційний податок - це податок, ставка якого однакова для всіх оподатковуваних сум.

Прогресивний податок - це податок, середня ставка якого підвищується по мірі зростання суми, що оподатковується.

Регресивний - припускає зменшення відсотка вилучення суми по мірі її зростання. До такого виду податківналежать, як правило, непрямі податки.

Для сучасної податкової системи характерним є зростання внесків у фонд соціального страхування. У цілому, податкова структура багатьох західних держав наступна:

37,4% - податки на прибутки;

31,3% - непрямі податки;

22,2% - внесок до фонду соціального страхування;

9,1% - інші.

Податкова політика - це політика держави в сфері оподатковування, що передбачає маніпулювання податками для досягнення конкретних цілей: збільшення обсягу виробництва і зайнятості або зниження рівня інфляції.

Податкова політика передбачає:

формування і зміни в податковій системі - визначення видів податків, а також ролі кожного податку в формуванні прибутків державного бюджету;

встановлення податкових ставок та їхньої диференціації;

податкові пільги;

визначає механізм обчислення і перерахування податків до бюджету.

За допомогою податкових ставок можна впливати на ділову активність. Так, відповідно до теорії Джона Кейнса, підвищення податкових ставок обумовлює зменшення прибутків, що залишаються після сплати податків. Це у свою чергу впливає на зниження витрат споживачів, тобто скорочується сукупний попит. Під впливом зниження сукупного попиту скорочуються обсяги виробництва і зайнятість. Прихильники теорії економіки пропозиціївважають, що підвищення податкових ставок скорочує суму прибутку не лише робітника, а також і підприємців. Внаслідок цього праця, нововведення й інвестиції стають невигідними. Для стимулювання праці необхідно - збільшити робочий час (додатковий заробіток) і продуктивність праці, слід зменшити граничні ставки податку на прибутки.

Політика прискореної амортизації дозволяє збільшити амортизаційні відрахування, тим самим зменшується оподаткована сума прибутку і забезпечуються засоби для відновлення й удосконалення виробництва. Амортизаційні пільги орієнтовані на стимулювання розвитку НТП.

Форми податкових пільг:

податкові знижки;

податкові кредити.

Наприклад, у Бельгії, Італії, Швеції з оподаткованого прибутку корпорацій виключаються суми витрат на наукові дослідження. У Франції, передбачаються податкові кредити в розмірі 50% від щорічного приросту внесків на наукові дослідження. У США компаніям дається податковий кредит у розмірі 50% вартості устаткування, що використовує сонячну або вітряну енергію.

Диференціацією податкової ставки і податкові пільги для окремих галузей, регіонів і підприємств держава може забезпечити структурні зміни в економіці в необхідному напрямку.

6.2 Принципи оптимального оподатковування

Становлення системи оптимального оподатковування нерозривно пов'язано з її оптимізацією. Основні принципи оптимального оподатковування були розроблені ще А. Смітом. В умовах ринкової економіки питання оптимізації системи оподаткування досліджувалися P. Марсеном, P. Стігліцем, А. Лаффером та ін. Можна сформулювати наступніпринципи оптимального оподатковування.

1. Оподатковування не повинно бути надмірним. Податки повинні стимулювати зацікавленість у господарській діяльності. Надмірні податки звужують податкову базу, у зв'язку зі скороченням обсягу виробництва і прибутків, а також породжують приховування прибутків від оподатковування.