Розподіл витрат до випускаючих підрозділів. Якщо відомі загальні витрати кожного з допоміжних підрозділів, то можна провести розподіл цих витрат до випускаючих підрозділів. Подібний розподіл, що базується на частках послуг, спожитих кожним випускаючим підрозділом, показано на Рис 3.7. Зверніть увагу, що загальні витрати цехів енергопостачання і технічного обслуговування, що розподілено до випускаючих підрозділів, складають $410 000, що дорівнює сумі прямих витрат обох допоміжних підрозділів ($250 000 + $160 000). (Насправді, загальна сума розподілених витрат становить $410 001, але розбіжність виникає лише через округлення).
| Допоміжні підрозділи | Виступаючі підрозділи | |||
| Енергопоcтачання | Техобслуговування | Шліфування | Складання | |
| Прямі витрати | $250 000 | $160 000 | $100 000 | $60 000 |
| Енергопостачання¹ | (271 429) | 54 286 | 162 857 | 54 286 |
| Техобслуговування² | 21 249 | (214 286) | 96 429 | 96 429 |
| Всього: | $0 | $0 | $359 286 | $210 715 |
¹ Енергопостачання: 0,20 х $271 429; 0,60 х $271 429; 0,20 х $271 429
² Технічне обслуговування: 0,10 х $214 286; 0,45 х $214 286; 0,45 х $214 286
Рис 3.7 Приклад взаємного розподілу
3.4 Порівняння трьох методів
На Рис 3.8 наведено результат розподілу витрат цехів енергопостачання і технічного обслуговування до шліфувального і складального цехів із застосуванням трьох методів розподілу витрат допоміжних підрозділів. Наскільки відрізняються ці результати один від одного? Чи так це важливо, який метод використовувати? В залежності від ступеня взаємодії допоміжних підрозділів три методи розподілу можуть давати радикально відмінні результати. У нашому прикладі прямим методом розподілено до шліфувального цеху витрат на $12 500 більше (а до складального цеху, відповідно на $12 5000 менше) порівняно з послідовним методом. І, звичайно, менеджер складального цеху віддав би перевагу прямому методу, а менеджер шліфувального цеху — послідовному. Оскільки вибір того чи іншого методу зумовлює відповідальність менеджерів за витрати їхніх підрозділів, дуже важливо, щоб бухгалтер усвідомлював наслідки застосування того чи іншого методу і добре обґрунтовував свій вибір.
| Прямий метод | Послідовний метод | Взаємний метод | ||||
| Шліфування | Складання | Шліфування | Складання | Шліфування | Складання | |
| Прямі витрати | $100000 | $60000 | $100000 | $60000 | $100000 | $60000 |
| Розподілено з цеху енергопостачання | 187500 | 62500 | 150000 | 50000 | 162857 | 54286 |
| Розподілено з цеху технічного обслуговування | 80000 | 80000 | 105000 | 105000 | 96429 | 96429 |
| Всього: | 367 500 | 202 500 | 355 000 | 215000 | 359286 | 210715 |
Рис 3.8 Порівняння методів розподілу витрат допоміжних підрозділів
При виборі методу розподілу важливо дотримуватись підходу витрати-вигоди. Бухгалтер повинен порівнювати переваги більш точного розподілу з додатковими витратами, пов'язаними із застосуванням теоретично більш прийнятного методу, такого як взаємний. Наприклад, приблизно 20 років тому контролер одного з заводів компанії ІВМ вирішив застосувати на підприємстві взаємний метод розподілу витрат допоміжних підрозділів. Він визначив понад 700 допоміжних підрозділів і розв'язав систему рівнянь за допомогою обчислювальної машини. Контролер не мав жодних проблем при розрахунках. Тим часом менеджери виробничих підрозділів не розуміли взаємного методу. Вони були переконані, що через використання цього методу до їх підрозділів розподіляються зайві витрати, але вони не збагнуть, як саме. Після численних зустрічей з менеджерами, що відбувалися протягом кількох місяців, контролер здався і повернувся до послідовного методу, який розуміли всі. [23;59]
Інший фактор, що визначає методи розподілу витрат допоміжних підрозділів, — це швидкий розвиток технологій. Менеджери багатьох компаній вважають, що розподіл витрат допоміжних підрозділів—річ необхідна. Проте рух в напрямку АВС-калькулювання та ЛТ-виробництва може фактично ліквідувати необхідність у розподілі витрат допоміжних підрозділів. У випадку ЛТ-виробництв, де діють виробничі осередки, більшість послуг (таких як технічне обслуговування, переміщення матеріалів, налагодження обладнання) виконуються працівниками осередків. Розподіл витрат тут зайвий.
ВИСНОВКИ
Отже, різниця між допоміжними і випускаючими підрозділами полягає у тому, що випускаючі підрозділи створюють продукти чи надають послуги, які фірма, що перебуває в бізнесі, виробляє і продає. Допоміжні підрозділи забезпечують підтримку Кількох випускаючих підрозділів, але самі не виробляють продукт, що продається. Оскільки допоміжні підрозділи утворено для підтримки кількох підрозділів, то витрати допоміжних підрозділів є спільними для всіх випускаючих Підрозділів.
Причини, з яких відбувається розподіл витрат допоміжних Підрозділів, включають оцінку запасів, прибутковість Продуктових ліній, ціноутворення, планування і контроль. Розподіл можна також застосовувати для заохочення і сприятливої управлінської поведінки.
Коли витрати одного допоміжного підрозділу розподіляються до інших підрозділів, необхідно ставки віднесення витрат. Єдина ставка віднесення витрат поєднує в собі як змінні, так і постійні Бюджетні (а не фактичні) витрати повинні бути так, щоб ефективність чи неефективність роботи допоміжних підрозділів не передавалася підрозділам.
Для розподілу витрат допоміжних підрозділів можна застосовувати три методи: прямий, послідовний і взаємний. Вони відрізняються розглядом ступеня взаємодії допоміжних підрозділів. Якщо взаємодії допоміжних підрозділів приділяється увага, можливо точніше визначити собівартість продукції. Як наслідок, планування, контроль і прийняття рішень стануть більш ефективними. Два методи, що визнають взаємодію допоміжних підрозділів, — це послідовний (ступеневий) і взаємний методи. При використанні цих методів витрати допоміжних підрозділів розподіляються між деякими (чи усіма) взаємодіючими допоміжними підрозділами, і тільки після цього — до випускаючих підрозділів.
Цехова ставка накладних витрат розраховується діленням суми прямих накладних витрат підрозділу і розподілених витрат від допоміжних підрозділів на бюджетний базовий показник діяльності підрозділу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Балабанов И.Т., «Финансовый анализ и планирование хозяйствующего субъекта», М., 2002, 208с.
2. Васильков А.И., Миневский А.И. Учёт и анализ распределения косвенных затрат в промышленности. – М.: Финансы и статистика, 1985. – 245 с.
3. Доллан Э.Дж., Линдсей Д.Е. Рынок: микроэкономическая модель. –Спб., 1992. –с.133-162
4. Загальна економічна теорія. І ч. / за ред. І.В.Буяна. – Тернопіль: Лідер, 2000. –378 с.
5. Закон України від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
6. Лобанів О. Взаємозв’язок витрат, обсягу реалізації та прибутку підприємства // Вісник податкової служби України.–2000.–№24
7. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2-х томах. –М.: Республика, 1992. –т.2, гл.24
8. Мельниченко Л. Використання методу грошових потоків в управлінні витратами підприємства // Економіка.Фінанси.Право.–1999.–.№10
9. Основи економічної теорії / за ред. С.В. Мочерного. –К.: Академія, 1997. –464 с.
10. Основи економічної теорії / за ред. С.В. Мочерного. –Тернопіль: Тарнекс, 1993. – 688 с.
11. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / за ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. –К.: Вища школа, 1994. –559 с.
12. Основы предпринимательской деятельности / под ред. Ю.М. Осипова. –М.: Изд-во МГУ, 1992
13. Палий В.Ф. Основы калькулирования. – М.: Финансы и статистика, 1987. – 288 с.
14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318;
15. Пушкар М.С. Фінансовий облік: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 628 с.
16. Самуельсон П. Экономика. В2-х томах. –М.: Алгон, 1992. –т.2
17. Стуков С.А. Система производственного учёта и контроля – М.: Финансы и статистика, 1988. – 223 с.
18. Хмельов Г. Яка користь від витрат // Вісник податкової служби України.–2000.–№24
19. Хорнгрен Ч.Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учёт: управленческий аспект: Пер. с англ. / Под ред. проф. Я.В. Соколова. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 416 с.
20. Чимшит О. Витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності // Бухгалтерія.–2000.–№35
21. Шеремет А.Д., Негашев Е.В., «Методика финансового анализа деятельности коммерческих организаций», М., 2003, 237с.
22. Экономика. Учебник / под ред. А.О. Булатова. –М.: БЕК, 1996. –с.79-95.
23. Юрченко К. Методика розподілу непрямих витрат виробництва // Вісник податкової служби України.-2001.-№39.-С.59-63.
24. Ярмоленко В.П. Про склад і класифікацію виробничих витрат // Бухгалтерія в с/г. –2000.–№11