Виробник може дати дистриб'ютору товарний кредит до одного календарного місяця. Великий виробник практикує доставку замовлення в 1 каліон, який містить 1 тис. дал (20 тис. пляшок 0,5 л), за свій рахунок і в будь-яке місце України. Умови оптової реалізації пива залежно під марки принципової різниці не мають. Дилери (дистриб'ютори) надають перевагу роботі або з великими виробниками, або зі стаціонарними розддрібноторговими точками та підприємствами масового харчування. У цій мережі реалізації панує безготівковий розрахунок, доставка пива за рахунок дилера; можливе відстрочення платежу на 5-10 банківськнх днів; передоплата або розрахунок за фактом більше виняток, ніж правило. Відстрочення передбачає надбавку в 3-5 копійок на пляшці. Тому середні оптовики, які працюють з роздрібними партнерами через дрібнооптові базари, надають перевагу розрахунку готівкою або з моменту надходження грошей на розрахунковий рахунок. Доставка за рахунок постачальника діє, як правило, у межах свого міста (у крайньому випадку - передмістя) при замовленні 50 та більше ящиків або на суму від 1,5 тис. грн.
Сприяє просуванню власної продукції і надання точкам роздрібної торгівлі брендових (фірмових) холодильників на умовах безоплатної оренди. У таких випадках укладається тристоронній договір між виробником, регіональним дилером (дистриб'ютором) і продавцем (роздрібним). Контроль за виконанням договору здійснює і виробник, і його місцевий дилер (дистриб'ютор), а за порушення умов договору холодильник у продавця відбирається. Крім холодильників, виробник дає вуличним кафе брендові намети та палатки. І дуже часто у великих містах і в курортній зоні України зустрічаються "фірмові" кафе "Славутич", "Оболонь", "Янтар", "Сармат", "Рогань". Український ринок пива досить привабливий для виробників цієї продукції. Серед сприятливих можливостей вітчизняного ринку можна назвати високу рентабельність торгових операцій, низький рівень концентрації конкуренції по регіонах, високий попит (особливо в Київській, Одеській, Дніпропетровській, Харківській і Донецькій областях), дещо невеликий розмір необхідних для розвитку пивного бізнесу інвестицій, недостатня насиченість ринку продукцією.
еред несприятливих тенденцій вітчизняного ринку варто виділити зниження темпів зростання ринку через низьку платоспроможність як торгових посередників, так і кінцевих споживачів, сезонність попиту, високий рівень валютного ризику, збільшення акцизного збору, загрозу несприятливої зміни законодавства тощо.
На сьогоднішній день український внутрішній ринок пива знаходиться все ще в стадії розвитку, а мережі реалізації практично всіх великих та середніх виробників - у стадії розбудови.
Найбільш успішно зараз просувають власні марки ЗАТ "Оболонь" та пивоварні заводи, що їх інвестують фірми San Interbrew та ВВН. Причому останні мають хоча і різні, але більш прогресивні схеми дистрибуції. Проте в найближчі рік-два, завдяки відомості марки та великій виробничий потужності, ЗАТ "Оболонь" збереже місце лідера.
Виробники "живого" пива у пляшках - "Рогань" і "Сармат", - найвірогідніше, у найближчі 1-2 роки залишаться на своїх місцях.
Оператори ринку пива критикують ці компанії за значну кількість сортів ("Рогань") та за дуже короткий термін придатності пива (в основному, "Сармат").
Впровадження на український ринок російської марки "Балтика" впливає на розвиток ринку незначною мірою. Висока ціна при якості, що не перевищує українських аналогів, дозволять російському пиву конкурувати лише з європейськими марками у порівняно невеличкому секторі "вище середньої" категорії. Відкриття виробництва "Балтика" в Україні практично виключено, оскільки володар марки (шведська ВВН) вже має пивоварні заводи в Україні. Практично в одній ціновій групі з "Балтикою" (і майже в один час із нею) на український ринок вийшла інша елітна марка пива - "Гетьман". Усі три сорти даної марки, які виробляються на пивоварному заводі "Янтар" (м. Миколаїв) - "Світле", "Темне", "Елітне", - є пивом підвищеної густини. Чи зможуть вони скласти конкуренцію легким сортам європейського та російського пива - прогнозувати передчасно.
Середні виробники найближчими роками залишаться при своїх регіональних ринках, оскільки не мають достатньо засобів для оновлення виробничих фондів, розвитку мережі реалізації та рекламної підтримки власної марки. Долю дрібних виробників пива спрогнозувати складно, навіть на короткий строк.
Треба сказати, що в 2005 році провідні компанії показали, що криза в галузі вже помітна, і вони запланували кроки, спрямовані на її подолання. Зокрема, активно велася реконструкція і відновлення устаткування відразу на декількох підприємствах "Донецької групи" (з огляду на те, наскільки ефективної виявилася модернізація для Донецького пивзаводу "Сармат", можна припустити, що й інші заводи групи зможуть збільшити виробництво в 2006-2004 рр).
Заявила про значне збільшення потужностей "Оболонь", що, до того ж проводить реконструкцію на дочірніх підприємствах (зокрема , на пивзаводі у Фастові). Планами з приводу будівництва нового заводу в Києві поділилася компанія ВВН.
Що стосується "Сан Інтербрю", то ця група кинула зусилля на те, щоб вирішити проблеми солодового дефіциту. Для цього в Харкові незабаром вступить у дію нова могутня солодовня, що дозволить не тільки цілком задовольнити потреби в сировині пивзаводу "Рогань", але і вивозити його в інші регіони. Оскільки нова солодовня оснащується найсучаснішим устаткуванням, можна буде говорити про те, що якість продукції, що випускається, буде відповідати самим строгим вимогам. Це, у свою чергу, повинно позитивно позначитися на якості виробленого пива.
Цілком імовірно, що після запровадження в дію другої потужності згаданої солодовні, власне виробництво солоду в Україні може перевищити існуючу потребу, і тоді заводи-виробники зможуть уже вибирати з вітчизняної сировини. Поява сучасної солодовні повинне також посилити конкуренцію, оскільки дотепер на ринку зверталася достатня кількість солоду досить низької якості, що використовувався, переважно, для виготовлення дешевих сортів пива.
Правда, будівництво солодовні не вирішує проблеми дефіциту пивоварного ячменя. Щоб виправити положення в сільському господарстві знадобиться не один рік. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. Господарствам стало вигідно співробітничати з пивними компаніями на довгостроковій основі, продаючи їм пивоварний ячмінь. Проблема полягає скоріше в дефіциті цієї культури, і зокрема , дефіциті насінного фонду. У свій час робота вітчизняних селекційних станцій була припинена (пивоварний ячмінь став збитковою культурою, і посівні площі під нього скорочувалися, не говорячи вже про фінансування досліджень), а використовувати імпортний насінний матеріал можна лише після відповідної підготовки (хоча б, елементарного районування).
Відповідно, тепер треба почекати кілька років поки принесуть плоди програми розвитку цього напрямку сільського господарства, на які зараз виділяють гроші найбільші пивоварні компанії.
Сировинний голод викликаний не тільки дефіцитом солоду. Нестачу броварники випробують і в іншій сировині - хмелі. Причому отут ситуація ще більш запущена. З одного боку, врожаї, що збираються членами Асоціації хмелярів, щорічно ростуть (цьому бідно сприяють однопроцентні відрахування, і державна політика, що наказує викуповувати весь хміль у вітчизняних виробників). З іншого боку - якість продукту далеко не завжди улаштовує ведучих виробників пива. Крім того, не слід забувати про те, що хміль на пивзаводах використовується або у виді гранул, або у виді екстракту. Єдиний український гранулятор здатний забезпечити зростаючі потреби в гранулах хмеля приблизно на 30%. Екстракт хмелю в Україні не виробляється взагалі, а без нього не обійтися при виробництві елітних сортів пива.
Таким чином, ще на невизначену кількість часу українське пивоварство залишиться імпортозалежним, і щорічно провідні компанії будуть пропонувати установити квоти на пільговий увіз хмелю.
Вихід - у будівництві в нашій країні ще одного підприємства, що займалося б комплексною переробкою хмелю, роблячи, як гранули, так і екстракт. Поки важко сказати, хто б міг стати ініціатором подібного будівництва, хоча, уклавши гроші в новий гранулятор, кожна з провідних компаній могла б надовго вирішити всі проблеми із сировиною, і одержати перевагу над конкурентами. Досвід Росії показує, що з жорсткістю конкуренції, будь-які скорочення собівартості можуть стати вирішальними в завоюванні тих чи інших сегментів ринку.
У цілому слід зазначити, що в 2005 році компанії додавали чимало зусиль для подолання кризових явищ. На жаль, поки броварники воліють боротися з труднощами в міру їхньої появи, і не намагаються вживати превентивних заходів.
Незважаючи на досить песимістичні прогнози щодо загальної долі регіональних підприємств, не можна не відзначити, що визначений шанс у них усе-таки є. Шанс цей надає деяка громіздкість і неповороткість структур лідерів ринку, що, захоплюючись стратегічним плануванням, не завжди можуть зреагувати на ситуаційні зміни попиту, і оперативно задовольнити бажання споживачів. Саме на цьому зараз планують свою роботу в Росії менеджери "Броварень Івана Таранова", що поєднують під своїм прапором ряд життєздатних регіональних підприємств.