Негативно позначається на розвитку підприємництва також глибокий спад виробництва. Він посилює монополістичний характер економіки, її дефіцитність, розширює інфляцію, породжує економічний хаос і невпевненість. До того ж простійна інфляція, коли зростання цін перевищує збільшення номінальніх доходів населення, веде до звуження ємності внутрішнього ринку, істотно стримує розвиток підприємницької діяльності у виробничої сфері. Крім того, недосконалими залишаються організаційні й правові засади розвитку підприємництва, фінансова-кредитна й податкова системи. Всі ці та інші факти переконливо свідчать, що процес становлення підприємництва як форми господарювання відбувається нині досить суперечливо. На його шляху необхідно подолати багато труднощів як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.
Розвиток підприємництва несумісний з командно-бюрократичними методами господарювання, будь-якими суб’єктивно-догматичними підходами в управлінні економікою. Допущені тут помилки катастрофічно відбиваються на становищі підприємця. Лише той досягає успіху на цьому шляху, хто здатний творчо мислити, генерувати нові ідеї, володіє вмінням організувати трудові колективи на втілення цих ідей у господарську практику.
2. МАЛИЙ ТА СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС В УКРАЇНІ
2.1. Загальні основи індивідуального дрібного підприємництва
У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих та середніх підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого та середнього бізнесу.
Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок.
Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якою економічною діяльністю у межах законів. Приватна власність — неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв’язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює.
Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має “вписуватися” у великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно.
Поряд з цим підприємцю необхідне чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Законом України “Про підприємницьку діяльність” установлені конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів та грошей. Крім того, не може здійснюватися деяка підприємницька діяльність без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.
Організація дрібного підприємництва має базуватися на принципах самоокупності та одержання прибутку. Слід пам’ятати, що на противагу державним підприємствам індивідуальний дрібний бізнес передбачає банкрутство у справжньому розумінні цього слова. Тому підприємець повинен навіть за нормального стану його справи постійно поліпшувати економічну діяльність. Необхідно чітко бачити перспективу, а отже, робити відповідні прогнозні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.
2.2. Малі та середні підприємства:
суть, система організації та принципи діяльності
Малий та середній бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України “Про підприємства” до малих відносяться такі підприємства:
— у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;
— у науці й науковому обслуговані — до 100 чоловік;
— в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 чоловік;
— у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;
— у роздрібної торгівлі — до 15 чоловік.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих та середніх підприємств. Так, засновниками їх могуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члені сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство.
Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон’юнктуру ринку і таким чином надавати ринковий економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого та середнього бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.
За характером діяльності у малому та середньому бізнесу можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні (засновані на особистій власності окремої особи та виключно на її праці) або сімейні (засновані на власній праці членів однієї сім’ї, які проживають разом) підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім’ї), одержаних доходів та інших законних джерел.
Інший вид — кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.
Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.
Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділити найважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь-якої регламентації “зверху” він тут позбавлений; по-друге, підприємець має можливість застосувати найману працю.
Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняти виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого та середнього бізнесу в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися в важливий фактор НТП. Так, а США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63 % всіх зайнятих, 45 % сукупних активів, 35 % чистого доходу. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення.
Кількість діючих малих та середніх підприємств в Україні збільшилася з 19,6 тис. у 1991 р. до 101 тис. у 1997 р., або в 5 разів. Чисельність працюючих на цих підприємствах зросла з 310, 9 тис. до 1 млн. чол. За відповідні роки.
У 1997 р. функціонувало 3,7 тис. кооперативів з 82,5 тис. працюючих, близько 1 млн. індивідуальних підприємців. В агропромисловому комплексі створено 35,5 тис. фермерських господарств, де зайнято 90 тис. чол.
В цілому в секторі малого та середнього підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10 % зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. Проведені в /7/ дослідження показали, що найбільша питома вага діючих малих підприємств у торгівлі та господарському харчуванні (51,4 % усіх підприємств малого бізнесу), промисловості (14,0 %), будівництві (9,9 %), побутовому обслуговані (5,2 %). У невеликій кількості малі підприємства функціонують у сфері науки, транспорту та зв’язку, охорони здоров’я, у матеріально-технічному постачанні і збуті, фінансово-кредитній діяльності, культурі і мистецтві, освіті тощо.
Таким чином, нагромаджений приватний або пайовий капітал направляється переважно не у виробничу сферу, а на ринок торговельно-посередницьких послуг, де швидше і без значних витрат можна отримати великі прибутки.
Результати проведеного аналізу структури малого підприємництва за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств — з колективною формою власності (64,1 %). Питома вага підприємств з приватною формою власності—34,5 %, з державною— лише 1,3 %.
Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22 % усієї виручки (валового доходу) від реалізації продукції підприємств малого бізнесу та 24 %— балансового їх прибутку, а з колективною формою власності—77 та 75 % відповідно. В сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатнішими за рахунок об’єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.