Разом з тим слід зазначити, що Чернишевський жив у період переходу Росії від феодалізму до капіталістичного способу виробництва, коли робітничий клас лише почав формуватися; тому він залишився соціалістом-утопістом, який мріяв про перехід до соціалізму через стару селянську напівфеодальну общину. Він був глибоко переконаний, що на зміну капіталізму шляхом народної революції прийде новий суспільний лад - соціалізм. Його думки про соціальний переустрій суспільства викладені у статті «Капітал і праця», в романі «Що робити?» та інших працях.
5. Створення і розвиток пролетарської політичної економії
Розвиток капіталізму і становлення пролетаріату як класу, як самостійної сили зумовили необхідність створення теорії та ідеології нового класу, яка б висвітлила мету та шляхи боротьби за її здійснення. Створення революційної теорії робітничого класу, в тому числі пролетарської політичної економії, здійснене Марксом і Енгельсом. Вони спирались на все створене німецькою філософією, англійською політичною економією та французьким соціалізмом. Вони вважали, що робітничий клас, покликаний історією революційно перетворити суспільство, знищити експлуатацію людини людиною, класи, створити нове соціалістичне суспільство. Вони розробили новий метод дослідження - метод діалектичного матеріалізму і застосували його до аналізу економічного життя суспільства, що забезпечило розгляд суспільства у процесі його безперервного розвитку і змін на основі діалектичної взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, базису і надбудови. Маркс і Енгельс обгрунтували, що економічні зміни є виразом суспільно-виробничих відносин. Тому вони не можуть бути вічними і незмінними, вони мають історично перехідний характер.
Маркс всебічно дослідив капіталістичний спосіб виробництва, його виникнення і розвиток, сутність капіталістичної експлуатації, додаткової вартості та ті перетворені форми, в яких вони виступають на поверхні капіталістичної дійсності. Розкриття тайни додаткової вартості - одне з найбільших відкриттів Маркса. Маркс розкрив сутність закону вартості, механізм його дії за умов простого товарного і капіталістичного господарства. В працях Маркса вперше розкрита сутність капіталу, його поділ на постійний і змінний капітал, його функціонування, суспільне відтворення капіталу.
Все це знайшо втілення у створенні та опублікуванні таких праць, як «Капітал» К. Маркса, «Анти-Дюрінг» Ф. Енгельса, «Критика Готської програми» К. Маркса та багатьох інших.
В. І. Ленін розкрив перехід капіталізму в нову, монополістичну стадію, народження і швидке зростання державно-монополістичного капіталізму, міжнародних форм панування найбільш монополістичних об'єднань, що зараз привело до виникнення транснаціонального капіталу, посилення міжнародної капіталістичної інтеграції. Ленін відкрив закон нерівномірності економічного і політичного розвитку різних країн в епоху монополістичного капіталізму.
Узагальнення безпосереднього післяреволюційного досвіду дало можливість обгрунтувати роль товарно-грошових відносин і закону вартості у перехідний період, необхідність поєднання планомірності і вартості, плану і госпрозрахунку.
Ленін обгрунтував рішучі повороти у розвитку країни, її економіки - від воєнного комунізму до непу, від продрозверстки до продподатку, від переважно адміністративних до економічних методів господарювання та управління.
Проте, необгрунтовані спроби видати усуспільнення за універсальний закон, а державну власність за загальнонародну привели до того, що в наших країнах утвердилась сталінська модель соціалізму, яка означає деформацію суспільних відносин, панування адміністративно-командної системи, відчуження людей від засобів виробництва і результатів праці, від управління виробництвом і державою. Це неминуче призвело до відриву економічної теорії від життя та практики господарського будівництва, до посилення догматизму і схоластики.
Революційна перебудова суспільства, перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки зумовлюють швидкий розвиток економічної теорії. Життя вимагає прискорення процесів подолання догматизму і схоластики у економічній теорії, збагачення її світоглядного та методологічного арсеналу з тим, щоб забезпечити обгрунтування шляхів і форм переходу до ринкової економіки, виходу її на новий рівень організації та ефективності, для утвердження демократичного і гуманного суспільства.
6. Економічна думка в Україні
Вона бере початок з суспільно-екокомічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток давнини, як «Русская Правда» Ярослава (XIст.), «Поучение» Володимира Мономаха (XIIст.), «Слово о полку Игореве» (XIIст.), літопису «Повесть временных лет» (кінець XI— початок XIIст.), «Киевская летопись» (XIIст.), «Галицко-волынская летопись» (XII—XIIIст,), «Моленье Даниила Заточника» (XIIIст.). В цих творах містяться важливі економічні думки щодо організації та функціонування феодального господарства, регулювання економічних відносин з боку держави. Вони спрямовані на подолання феодальної подрібненості земель, посилення древньокиївської держави.
У XVI- поч. XVII ст. суспільно-економічна думка спрямовується на захист національної незалежності українських земель, які були захоплені шляхетською Польщею. Серед цілої плеяди мислителів-публіцистів виділяється І. Вишенський, який мріяв про суспільство майбутнього як «царство боже», де всі люди будуть рівні, не будуть володіти власністю, вести «иноческое житие».
Розгортання національно-визвольної боротьби у XVIIст. було пов'язане не лише із звільненням від гніту Речі Посполитої, а й створенням сприятливих умов для розвитку селянського господарства. Ці потреби суспільно-економічного розвитку знайшли вираз у економічній політиці Б. Хмельницького, яка була спрямована на обмеження великої земельної власності, на послаблення феодальної залежності селян, розвиток ремесел, промислів, торгівлі.
З другої половини XVIIст. центром культури та освіти стала Києво-Могилянська колегія (а з 1701 р.- Академія). Видатними її діячами були І. Гизель, Л. Баранович, Ф. Прокопович, а головним напрямом їхньої діяльності була боротьба проти загарбницької політики польських панів та католицької церкви, проти жорстокостей кріпосного права. У другій половині XVIIIст. найрішучіший протест проти кріпосництва висловив Г. Сковорода, видатний мислитель. Він бачив велику несправедливість у тому, що багатії зосереджують у своїх руках матеріальні блага, а «біднячня» не має елементарного достатку. Такий стан суспільства породжує ворожнечу між цими основними верствами населення. Як і всі гуманісти, Г. Сковорода за найвище благо проголошував свободу людини. В цьому він бачив «головну міру» життя народу. Його мрією було подолання кріпосництва, але не насильно, а в результаті об'єктивного суспільно-економічного розвитку і утворення демократичної республіки, яка б втілювала свободу і братство між людьми. Особливого значення у цих процесах Г. Сковорода надавав розвитку освіти і культури, вихованню народу.
Наприкінці XVIII ст.- у першій половині XIX ст. сформувався поміщицько-ліберальний напрямок в економічній думці, який відбивав кризу кріпосницької системи і формування капіталістичних відносин. Видним представником цього напрямку став В. Н. Каразін, відомий вчений, засновник Харківського університету. Він створив аграрну програму, яка мала з допомогою реформ забезпечити перетворення поміщицького, феодального господарства в капіталістичне. Він категорично виступав проти барщини, за заміну оброку грошовою рентою, за передачу частини поміщицької землі селянам у довічне спадкоємне користування. Поряд з аграрною економікою В. Каразін приділяв велику увагу розвитку промисловості, зміцненню грошового обігу і фінансів. Але, ед жаль, наприкінці свого життя В. Каразін став на позиці! захисту кріпосництва.
На початку XIXст. з'явилась дворянська революційна течія, до якої належали декабристи. Їхні економічні погляди на Україні відбито у програмі «Південного товариства» і «Товариства об'єднаних слов'ян», які у 1825 р. злились в єдину організацію. Основну причину відсталості країни вони бачили у кріпосництві, називали його рабством, вимагали усунення його разом з царизмом і утворенням демократичної республіки. Звільнення селян від кріпосної залежності і наділення їх землею для декабристів «Південного товариства» було справою обов'язковою. Що стосується поміщицьких господарств, то значну частину земель вони залишали за ними, а другу частину хотіли забрати шляхом поступового викупу та її перерозподілу серед селян. Одночасно декабристи економічний розвиток пов'язували з розвитком промисловості, торгівлі. Але треба визнати, що їхня програма не була послідовною, а їхня діяльність була нерішучою, бо вони боялися антифеодального визвольного руху.