Поки що участь України у торгівлі послугами значною мірою зводиться до "надання в послугу своєї території" для транзиту російських енергоносіїв.
Тому упродовж останніх років найбільша частка української торгівлі послугами припадала саме на Росію. Відповідно у структурі української торгівлі послугами головними експортерами є країни СНД (54,7%), Європи (28,2%), Азії (7,0%), а імпортерами — країни Європи (38,7%), СНД (24,3%), Америки (20,4%) [44,283].
Україна посідає одне з помітних місць у світі щодо наявності унікальних туристичних та культурно-рекреаційних ресурсів.
Водночас в Україні туризм ще не набув пріоритетного становища. Це пов'язано з відсутністю інтегрованої системи взаємозв'язків між усіма галузями народного господарства, зокрема між транспортом, промисловістю, сільським господарством, будівництвом, медициною, культурою тощо.
В Україні туристична індустрія перебуває в стадії становлення як самостійний сектор економіки. У 2001 році країну відвідало 11,9 млн. іноземних громадян. Обсяг в'їзного туризму зріс на 31,8% порівняно з минулими роками, стрімко скорочується кількість одноденних відвідувачів. Уперше за останні 5 років більш як удвічі скоротилося число транзитних відвідувань України. У 2006 р. зросла на 5% кількість внутрішніх туристів, які подорожували Україною. Послуги з внутрішнього туризму було надано 6,9 млн. громадян України. Кількість екскурсантів сягнула 18,96 млн. осіб, що перевищило рівень попереднього року на 7,5% [45,62].
Обсяг експорту туристичних послуг у 2005 році становив 117 млн. дол. США, що на 14,4% більше від рівня попереднього року. Загальний обсяг імпорту зріс на 17,1% порівняно з 2004 роком і становив у 2005 році 58,9 млн. дол. США [47,59].
Необхідною умовою розвитку туризму в Україні є ефективне функціонування готельної індустрії, що дає близько 60% усіх доходів від туризму.
На сьогодні розвиток індустрії готельного бізнесу в Україні гальмується низкою зовнішніх і внутрішніх чинників. До зовнішніх чинників низької ефективності готельних підприємств належать: падіння попиту, низька заповнюваність, скорочення номерного фонду, відсутність конкуренції, нерівномірне податкове навантаження, низька конкурентоспроможність готельних послуг, високий державний ризик, низькорозвинена інфраструктура туризму, висока вартість будівництва і реконструкції готелів. Внутрішніми чинниками є: неефективна організація праці, низька якість пропонованого набору послуг, неефективне виробництво послуг, відсутність кваліфікованих кадрів.
Тому сьогодні важливим є зміна структури галузі, зокрема поява висококатегорійних готелів у складі мережі і малих готелів сімейного типу.
Перспективи розвитку туризму в Україні пов'язані з реалізацією глобальної програми створення в Україні транспортних коридорів та розвитку Криму. Ефективний розвиток туристичної галузі тісно пов'язаний зі сферою розгалуженої транспортної інфраструктури, адже транспортні послуги відіграють визначальну роль при переміщенні людських, грошових, товарних потоків.
Структура транспортних комунікацій у системі інтеграції України в Міжнародну транспортну мережу характеризується її широкою номенклатурою: до неї входить залізничний, автомобільний, морський, річковий, авіаційний та інші види транспорту.
Обсяг експорту транспортних послуг України у 2005 році становив 3514 млн. дол. США, імпорту — 325,3 млн. дол. США. У структурі експорту цього виду послуг головна частка припадає на трубопровідний транспорт — 51,9%. Питома вага залізничного транспорту — 15,8%, морського — 13,8%, повітряного — 10,5%. У структурі імпорту транспортних послуг провідне місце посідає залізничний транспорт — 51,6%. Питома вага повітряного транспорту становить 29,4%, морського — 7,4% [47,98].
Залізничний транспорт є найрозвиненіший в Україні, за загальною довжиною шляхів він посідає четверте місце у світі після США, Росії та Канади. За вантажообігом він виконує основні обсяги перевезень (40—50%), а за пасажирообігом є безперечним лідером (здійснює 50—70% від загального обсягу перевезень).
Автомобільний транспорт, що посідає значне місце у міжнародних пасажирських та вантажних перевезеннях, стабільно перевищує обсяг перевезень вантажів залізничного транспорту у 4,5—5 разів, а за обсягами перевезень пасажирів — у 5—6 разів.
Морському транспорту в Україні належить третє місце за вантажообігом після трубопровідного та залізничного транспорту, однак за кількістю відправлених вантажів у нього незначне місце (близько 1%), як і в річкового транспорту. Домінуюча частка обсягів перевезень у закордонному плаванні (близько 95%). На морському транспорті до складу Мінтрансу України входить 18 портів. Практично усі вони можуть бути використані для забезпечення міжнародних транспортних зв'язків, а також для надання послуг транзитним пасажирам та вантажопотокам6.
Річковий транспорт хоча й не відіграє визначальної ролі в обсягах вантажних та пасажирських перевезень в Україні, проте за рівнем доходів має відносні переваги порівняно з іншими видами транспорту. Але, незважаючи на це, ефективність функціонування його значно нижча (близько 20%), ніж у країнах, що мають подібні ресурси. Головними недоліками річкових портів в Україні, що не дає їм змоги претендувати на відповідність міжнародним стандартам, є недостатня пропускна спроможність, відсутність необхідної техніки для перевантаження контейнерів, а також природнокліматичні обмеження судноплавства.
Повітряний транспорт не відіграє істотної ролі в загальному обсязі вантажних та пасажирських перевезень в Україні, хоча залишається поза конкуренцією з-поміж інших видів транспорту відносно швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів на велику відстань. На авіатранспорті України у 36 аеропортах діють прикордонні та митні служби, з них 17 мають статус міжнародних. Водночас устаткування та пропускна спроможність міжнародних секторів і аеропортів не повною мірою відповідають міжнародним стандартам [46,148].
Трубопровідний транспорт України має достатні виробничі потужності для забезпечення України енергоносіями — нафтою та газом, а також для виконання функції транзиту російської нафти й газу у країни Південно-Східної Європи. Вигідне географічне розташування України дає можливість використовувати транспортні мережі в системі міжнародних транспортних коридорів (МТК). Головною проблемою в Україні лишаються відсутність і неспроможність залучення інвестицій для реконструкції МТК, ненадійне й нестабільне інформаційне забезпечення, відсутність поєднання з системою міжнародного зв'язку та узгодженості з міжнародними транспортними органами.
Забезпечення міжнародних економічних відносин України з провідними державами ринкового простору потребує розвитку послуг зв'язку, якими традиційно є телефонна, пейджингова, телеграфна, інші сфери телекомунікацій. Позитивними чинниками розвитку ринку телекомунікацій в Україні є: висока місткість ринку у міжнародних масштабах; низьке насичення ринку телекомунікаційних послуг в Україні; транзитне розташування країни на шляху основних комунікацій з Європи в Азію; висока інтенсивність зовнішніх товарних, фінансових, транспортних, морських потоків; наявність внутрішніх чинників особливого характеру — високий рівень освіти населення; високий рівень урбанізації; культурна і споживча орієнтація значної частки населення на європейські стандарти й умови життя внаслідок інтенсивного культурного, міграційного і господарського обміну з країнами Західної Європи. Однак розвиток телекомунікацій згідно зі світовими стандартами в Україні відбувається дуже повільно, що, у свою чергу, гальмує розвиток інших перспективних галузей економіки. Головним негативним чинником є низький рівень життя більшості населення.
Так, у 2005 році обсяг експорту послуг зв'язку становив 83,2 млн. дол. США, що на 5,9 млн. дол. США, або на 6,6%, менше від рівня попереднього року та на 93,1 млн. дол. США, або на 52,8% менше, ніж у 1995 році.
Імпорт послуг зв'язку також зменшився у 2005 році (на 19,8 млн. дол. США, або на 20%, та 132,3 млн. дол. США, або 62,6% відповідно) [47,87].
Перспективними напрямками розвитку телекомунікацій в Україні зараз вважають: розвиток-мобільного і пейджингового зв'язку; прокладення нових волоконно-оптичних ліній та заміна фізично й морально застарілих аналогових АТС на цифрові.
Пропозицію інформаційних послуг на українському ринку можна поділити на три основних сектори:
— чисто інформаційні послуги (надання адресно-довідкової інформації, телекомунікаційні послуги тощо);
— інформаційно-консалтингові послуги, тобто послуги, які мають ознаки як інформаційного, так і консалтингового характеру (маркетингові дослідження, перевірка надійності партнерів тощо);
— консалтингові послуги (консультування з зовнішньоекономічної діяльності, юридичні консультації тощо).
Ринок консалтингових послуг в Україні останніми роками розвивається досить швидкими темпами. Здебільшого це відбувається за рахунок приватизації, яка ще не завершилася, тобто завдяки замовленням Фонду державного майна України, а також дедалі більшому попиту на обов'язковий аудит за міжнародними стандартами з боку банків.
Найпоширенішою в Україні складовою консалтингу є розроблення проектів бізнес-планів, необхідних при отриманні банківських та інших кредитів. Дістав поширення і такий різновид бізнес-планування, як інвестиційне проектування, адже жодний іноземний інвестор не почне працювати з організаціями, які прагнуть отримати інвестиції, без виконання ними низки підготовчих процедур, оскільки йому треба знати плани щодо розпорядження капіталовкладеннями.