Ринок як форма функціонування товарного господарства (стр. 2 из 17)

Так як можливість обміну веде до поділу праці, то ступінь останнього завжди повинна обмежуватися межами цієї можливості обміну або, інакше кажучи, розмірами ринку. Коли ринок незначний, ні в кого не може бути спонукання присвятити себе цілком якому-небудь одному заняттю через неможливість обміняти весь надлишок продукту своєї праці, що перевищує власне споживання, на потрібні йому продукти праці інших людей.

Водний транспорт для всіх видів праці відкриває більш великий ринок, ніж при існуванні одного лише сухопутного транспорту, поділ праці й удосконалювання всякого роду промислів природно вводяться вперше в приморських місцевостях і по берегах судноплавних рік, а потім ці поліпшення через довгий час проникають у внутрішні частини країни.

При таких перевагах водного транспорту представляється природним, що перші успіхи ремесел і промисловості мали місце там, де відкривався увесь світ для збуту продуктів всіх видів праці.

Таким чином, у всіх цивілізованих народів гроші стали загальним знаряддям торгівлі, за допомогою якого продаються й купуються всякого роду товари або ж обмінюються один на іншій.

Кожна людина багата або бідна залежно від того, у якому ступені вона може користуватися предметами необхідності, зручності й задоволення. Але після того як встановився поділ праці, власною працею людина може добувати лише дуже невелику частину цих предметів: значно більшу частину їх він повинен одержувати від праці інших людей; і він буде багатий або бідний залежно від кількості тієї праці, якою він може розпоряджатися або яке він може купити.

От чому в ті часи історично ще не виникло ніякого економічного навчання: для цього ще не дозріли необхідні історичні умови. Навіть якщо в Аристотеля ми й знаходимо деякі натяки на таке поняття, як товар, це ще не виходить, що ринок став звичайним явищем у житті людей. Це явище затверджується коли в середньовічній громаді з'являється міський ринок. Ринок з'являється тоді, коли вільні ремісники середньовіччя починають робити певну кількість товарів для міського ринку, основою якого є обмін тканинами, предметами побуту й т.д. Але "часи прядки" тривали ще століття, навіть при наявності міського ринку. Як би те не було, а середньовічний ринок багато в чому відрізнявся від сучасного, наприклад тим, що товар вироблявся за замовленням, або, як ми сказали б сьогодні, панував особливий вид поділу праці - по зробленому продукті [18,178].

Швець кроїв шкіру, убивав цвяхи, пришивав підошву - загалом, робив всі, завершуючи свою роботу повністю, і випускав виріб у готовому виді. Ремісник був власником майстернею й власником зробленого їм продукту, тобто товару, що він ніс на ринок. Мінові відносини цього товарообігу прекрасно визначені Марксом: міняється один товар на іншій. При цьому типі товарообігу гроші виступають лише як посередник і тільки у виняткових випадках - як капітал. Цей тип обміну можна представити формулою Т -Г -Т (товар - гроші - товар) [29,54].

У наші дні промислове виробництво взуття ґрунтується на потоковому методі, коли працівник виконує одну операцію або частину операції, які лише в сукупності ведуть до випуску готового виробу. Сьогодні працівник уже не є власником виробленого товару й тим більше-засобів виробництва. По цій і багато інших причинах залежність окремої людини у всіх його життєвих умовах від "ринку" усе більше збільшується.

При історичному розгляді процесу становлення ринку відразу видно, що реальна дійсність не має нічого загального з формалістичним поданням про двох людей, що роблять обмін товарами: одна людина пропонує горіхи в обмін на інжир, відбувається безгрошова угода, і із цього нібито розвивається процес обміну взагалі. Подібні речі не мають нічого загального й з абстрактним поданням про продавця й покупця, що діють на рівних початках і розглядаються як абстрактні одиниці. Навіть у таких спрощених гіпотезах варто виходити з реального положення речей. Загальновідомо, що з розвитком ринку обмін здобуває загальний характер, і при цьому як посередник виступають гроші.

У процесі становлення й розвитку товарно-грошових відносин формується такий найважливіший їх елемент, як ринок. Тому причини виникнення товарно-грошових відносин розкривають і причини виникнення товарного обігу й ринку. Водночас ринок (як окремий елемент) — це складне утворення, він має свою власну структуру, для його функціонування й розвитку необхідні специфічні умови. З часу виникнення ринку різні напрями та школи економічної думки неоднозначно тлумачили його сутність.

Ринок як одна з категорій товарного виробництва у процесі еволюції зазнав істотних кількісно-якісних змін, що не могло не позначитися на його визначенні в останні понад два століття. У працях А. Сміта і Д. Рікардо термін «ринок» не набув чіткого політекономічного визначення, оскільки його відносили до зовнішніх, поверхових явищ ринкової економіки, а тому використовували переважно для характеристики ринкового попиту [30,67].

Першу спробу дати наукове визначення ринку зробив французький економіст О. Курно. На його думку, цей термін позначає «будь-який район, на якому взаємовідносини покупців і продавців вільні, тому ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко й швидко вирівнюватися». Англійський економіст А. Маршалл стверджував, що «чим досконаліший ринок, тим сильнішою є тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той самий час платили за одну й ту саму річ однакову ціну». У підручнику «Економікс» ринок розглядається як «інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг». Американський економіст П. Хейне стверджував, що «ринок — це набір взаємозв'язків, або процес конкурентних торгів». Наведені визначення об'єднує те, що всі вони виходять із тлумачення західними науковцями предмета економічної науки, тобто без акцентування уваги на вивченні виробничих або економічних відносин. Крім того, не слід обмежувати ринок лише сферою товарного обміну, оскільки ринок передбачає грошовий обіг, у тому числі ринок цінних паперів [30,69].

У сучасній політичній економії відповідно до предмета цієї науки на передній план при визначенні сутності ринку виходить система або певна сукупність економічних відносин, а також робиться спроба пов'язати його з певними функціями (формування попиту й пропозиції та ціни на товари). Крім того, необхідно з'ясувати основні суб'єкти ринку, між якими виникають і розвиваються такі відносини.

В одних визначеннях такими суб'єктами називають сукупність покупців, у других — виробників і споживачів, продавців і покупців, у третіх — домашні господарства, підприємців і уряд, у четвертих — господарюючих суб'єктів. З погляду принципу історизму суб'єктами ринку найдоцільніше називати домашні господарства (у тому числі окремих індивідів), різні типи фірм і організацій (насамперед крупні корпорації) та державу (у тому числі наднаціональні органи).

Сучасний ринок — певна сукупність економічних відносин між домашніми господарствами, різними типами фірм та організацій (насамперед крупними компаніями) і державою (у тому числі наднаціональними органами) з приводу купівлі товарів і послугу сфері обігу та механізм забезпечення цього процесу відповідно до законів товарного виробництва і грошового обігу. Основні ознаки сучасного ринку зображені на схемі 1.1.

Схема 1.1. Характерні ознаки сучасного ринку [33,165]

Щоб дати комплексне (або системне) визначення сутності ринку, необхідно з'ясувати його функції.

Основними функціями ринку є [40,254]:

1. Ціноутворююча функція, тобто остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізація, перетворення продукту праці на товар.

2. Відтворювальна функція – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення (зокрема зв'язку між виробництвом і споживанням), формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку. З допомогою цієї функції здійснюється оборот сукупного суспільного продукту та його складових частин.

3. Спонукаюча функція, суть якої полягає в спонуканні виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільно необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживчих властивостей.

4. Регулююча функція – регулюючий вплив на економіку загалом, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту й пропозиції, нагромадження й споживання та інших пропорцій. Внаслідок цього ринок не знає дефіциту, товарного голоду та інших негативних явищ, властивих командно-адмістративній системі.

5. Контролююча функція – сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін.

6. Функція посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах окремих країн і світового господарства.

7. Функція санації, тобто очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції. Це унеможливлює або значно послаблює виробництво заради виробництва, а отже витратний характер економіки.

8. Інформаційна функція – постійна наявність таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можна оперативно вносити зміни у плани господарської діяльності.

Таким чином, ринок слід розглядати як певну сукупність економічних відносин між різними суб'єктами, де відбуваються остаточне визнання й визначення їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зниження витрат виробництва й підвищення суспільної корисності товарів, поліпшується пропорційність розвитку народного господарства, забезпечується безперервність суспільного відтворення й формування цілісної економічної системи, а також здійснюються опосередкований контроль споживачів за виробництвом та санація економічної системи від неефективних підприємств. Це позитивні функції ринку, які поєднуються з певною сукупністю його негативних аспектів.