Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає:"... Органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію" (ст. 4, п. 2).
Але в дійсності все маємо навпаки чиновники всіх рівнів перешкоджають створенню нових підприємств, владарюють над підприємцями, контролюють суди і т.п., так що в Україні діє не сила права, а право сили. У такий же спосіб діють у взаєминах між собою підприємці. "Самі підприємницькі структури також часто порушують правила конкуренції. Вони не тільки домовляються між собою про ціни, розподіл ринків, а й поводять себе вкрай некоректно по відношенню одна до одної.
Виходить так, що в країні сформовано не конкурентний ринок, а, навпаки, анти-ринкову вседозволеність, діють не об'єктивні закони ринку, а закон джунглів, закон сили. Трагедія України (і не тільки України) в тому, що методи ринкової боротьби запозичуються у Заходу, в Європи, а Європа і США уважно наглядають за реформами в пострадянському світі. До того ж, чим більше посилюються фінансово-промислові клани в Україні, тим далі зростає антиринкова вседозволеність, але й тим більше Україна наближається до того стану, коли Європа, яка фактично виступає учасницею творення цієї антиринкової вседозволеності, визнає-таки економіку України ринковою. Чи не здається кожному, знайомому із станом ринку в Україні, що все тут - мало схоже на цивілізовану країну. Це й примусило більшість бізнесменів вийти у процесі президентських виборів на вулиці.
Влада і реформатори дедалі частіше апелюють до Антимонопольного комітету України. АМКУ, звичайно, працює незадовільно. Він сам організовує свою діяльність, сам, звісно, веде її і сам же контролює себе. Через це становище не змінюється. Воно й не може змінитися, бо такі реформи, таке суспільство, такий стан, бо іншого за цих конкретних історичних умов і не могло бути.
Ніяких істотних зрушень у формуванні цивілізованого ринку і цивілізованого суспільства ми не досягнемо, доки на ділі не забезпечимо того, про що часто ведемо мову, - не зробимо усі відносини в суспільстві справді прозорими. Стосується це усіх сторін суспільного життя. У всьому повинні діяти об'єктивний закон, право і здоровий глузд. Роботодавець має бути таким же підзвітним, як і найманий працівник. Принаймні доти, доки в країні не стане діяти на повну силу Закон, про комерційну таємницю треба забути. Капітал має усвідомити, що змусив суспільство до таких надзвичайних порядків передусім він сам, через загальну вседозволеність.
В Україні продовжується важкий процес демократизації політичної системи. Він необхідний, але цього мало. Важливо глибоко реформувати всю суспільну систему в напрямі формування дійсно прозорого, демократичного, тобто громадянського суспільства.
Досягається прозорість суспільного життя по-різному. Скажімо, не може затверджуватися звіт уряду про виконання закону про бюджет країни без перевірки його парламентською опозицією, не можуть питання приватизації вирішуватися в кабінеті Президента України, без участі ради трудового колективу.
На багато що здатні тут різні колективні органи, спеціалізовані комісії Рад народних депутатів. Але це ще не вирішення проблеми, і вона не тільки у тому, що комісії не непідкупні. Треба змінювати становище в суспільстві в цілому, а це може здійснити лише сам народ через активно підтримуваний владою, справді незалежний, справді народний контроль. Склад його органів повинен відбивати соціально-економічну структуру суспільства, на всіх рівнях його мають очолювати люди "від верстата", "від плуга". Потрібно, щоб Народний контроль працював головним чином через підзвітні комісії, у тісній взаємодії з радами трудових колективів, з відповідними комісіями Рад народних депутатів.
Разом з тим в Україні має скластись розуміння необхідності глибоких змін у суспільстві, зокрема в його ставленні до ринку, бо без конкурентного ринку цивілізованого перехідного суспільства не побудувати.
Ринок діє активніше і повніше, якщо він представлений суб'єктами різних форм власності. Адже це - соціальна взаємодія різних інтересів.
Перехідну економіку характеризує багатоукладність. У постсоціалістичних перехідних суспільствах об'єктивно формуються господарські уклади, що ґрунтуються на суспільній, приватній та індивідуальній формах власності. Об'єктивний характер багатоукладності перехідної економіки диктує вільний вибір трудовими колективами чи фізичними особами форми господарства і створює рівні умови господарювання кожному з них. Ця об'єктивна вимога постсоціалістичного перехідного суспільства знайшла правове оформлення у Господарському кодексі України, ст.6 якого встановлює: "Загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності; захист національного товаровиробника" тощо.
Економічне відродження України відбувається на тлі істотних порушень інституціональних основ економіки, структурних перекосів, гострих соціальних суперечностей. У приватизаційному процесі не досягнуто головного - відокремлення влади від підприємництва. Фінансово-промислові групи тісно пов'язані з владними структурами. Протиправно отримана приватна власність не має ні правових гарантій недоторканності та захисту від політично мотивованого перерозподілу, ні суспільної легітимності. "Приватизація супроводжувалася численними недоліками концептуального, нормативно-правового, організаційно-методологічного, економічного, ... інформаційного характеру, часто тіньовими, а нерідко і кримінальними методами. На найвищому рівні офіційно визнано, що ці процеси фактично не контролюються державою. Недоліки процесу приватизації в Україні органічно пов'язані з недоліками системи державного управління, з поширеною в її середовищі корупцією.
У формуванні ринкових відносин важливу роль відіграє законодавство. Воно має бути демократичним. Проте, демократичне законодавство може успішно діяти в демократичному суспільстві, а в глибоко криміналізованому суспільстві воно часто на руку кримінальним структурам.
Митний кодекс України фактично закриває доступ громадськості до статистичної інформації, чим і користуються кримінальні ділки. Широко використовується протиправне привласнення державного майна штучно збанкрутілих держпідприємств замість того, щоб реалізовувати його на відкритих торгах.
Так само здебільшого неринковими методами здійснюється в Україні перерозподіл власності. За закономірних умов підприємство, що не витримує конкуренції, привласнюється конкурентом. В Україні, з одного боку, тривалий час функціонують підприємства, що офіційно є збитковими. Належної уваги держава їм, як правило, не приділяє. З іншого боку, вона інтенсивно приватизує державні і колективні підприємства з високою ефективністю та прибутковістю виробництва. Приватизуються й такі підприємства, як правило, за пільговими умовами.
Щоб змусити суб'єктів економіки рахуватися з вимогами ринку, потрібно перекрити всі лазівки до позаринкових джерел збагачення. Найбагатші серед них, поза приватизацією, — бюджетні кошти. Найсприятливіші умови для зловживань у фінансовій сфері утворює децентралізація фінансів.
Отже, рух усіх бюджетних коштів має бути прозорим і жорстко централізованим. Досягти цього можна єдиним шляхом — централізацією всіх фінансових джерел держави в єдиній фінансовій установі країни — Міністерстві фінансів. У рамках Мінфіну України доцільно об'єднати Державну податкову адміністрацію, Державну митну службу, Пенсійний та інші сьогодні позабюджетні фонди, зібравши всі суспільні фінанси у Зведений бюджет України. В уряді має бути друга посада першого віце-прем'єра з питань фінансів, інвестицій та інновацій, який стане інтегратором фінансової та інвестиційної діяльності виконавчої влади. За мобілізацію фінансових ресурсів держави і за їх розподіл між відомствами мають персонально відповідати Перший віце-прем'єр, міністр фінансів, їх заступники і керівники відповідних служб; за ефективне використання фінансових ресурсів у рамках відомств - перші заступники керівників цих відомств, підзвітні у фінансових питаннях і міністру фінансів. Необхідно ліквідувати систему позабюджетних доходів і зборів силових міністерств.
Український ринок успішно нищить і система податкових пільг суб'єктам економіки. їх загальний обсяг у 2003 р. Рахункова палата України оцінює в 65 млрд. грн. Це -86,3% Зведеного бюджету країни. Пільги виводять "пільговиків" із системи нормальних ринкових відносин, дискримінують інших учасників ринку. Причому, масштаби пільг швидко зростають: за 2001-2003 pp. ВВП збільшився на 32,9%, а обсяг податкових пільг - на 38,9%, що свідчить про посилення розкладаючого впливу пільг на ринок. Треба взяти до уваги й те, що чорна металургія, продукція якої на 85% експортується, має найбільше пільг - у 2003 р. 8,1 млрд. грн., харчова промисловість - 4,3, машинобудівна - 4,1 млрд. грн.7. Без пільг не обійтись, але їх детальна прозора перевірка Верховною Радою давно назріла [16,144].
Утворення самостійних національних економік після зруйнування СРСР спричинило помітне посилення монополізму. Створені в розрахунку на значно ширший ринок підприємства тепер діють на вужчому просторі. Прозорість кордонів відкрила дорогу на український ринок світовим монополіям. У результаті ринок України став наскрізь монополізованим, багато в чому гіршим за радянський ринок. Він не сприяє відродженню України. У конкретних умовах України монополізм можна подолати лише через державне регулювання ринкових відносин. Те саме слід сказати про приватну форму власності. Вона поки-що мало виявила свою ринкову ефективність. Нарада керівників і власників підприємств металургійного комплексу