Проте кейнсіанська теорія, як було доведено пізніше, є характерною тільки для КП. У ДП різні варіанти втручання держави в економіку та ринок праці ведуть до інфляції. До цього висновку дійшли у 70-і роки, коли стало очевидним, що регулювання економіки та ринку праці відповідно до теорії Кейнса стало неефективним. Кейнсіанська теорія була піддана критиці з боку монетаристів.
Монетаристи та їх прихильники (М.Фрідман, Ф.Хайєк та ін.), спираючись на класичну теорію, відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних та конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою. Держава, за їхньою думкою, не повинна втручатися в ринок праці, якщо безробіття не перевищує природний рівень. В іншому випадку починає розвиватися стагфляція, тобто одночасне зростання безробіття та інфляції. Відповідно до монетаристської теорії вихід з будь-якої кризи можливий тільки за умови проведення жорсткої фінансово-кредитної політики. При цьому враховується і роль держави. Проте вона стосується тільки макроекономічного регулювання, в тому числі і ринку праці, за допомогою податкового та грошово-кредитного механізму.
Ринок праці не є однорідним. Він складається із багатьох секторів і робочих місць, що формують різні вимоги до проблеми працевлаштування. Існує велика різноманітність спеціалізованих ринків праці – залежно від професійної категорії, кваліфікованого та освітнього рівня або регіону. Стикування спеціалізованих ринків праці пов’язане з певними труднощами. Зокрема може бути, що безробітний не має відповідної освіти чи достатнього рівня професійної кваліфікації, необхідних на ринку праці., котрий розширюється в даний час, або структура та рівень заробітної плати настільки жорстокі, що немає ніякої зацікавленості підвищувати кваліфікацію чи шукати нову роботу.
Становлення ринку праці в Україні відбувається дуже повільно, що є характерним для перехідної економіки.
Для нормального функціонування ринку має бути розроблений і впроваджений в життя комплекс правових, економічних та соціальних передумов, які формують ринкове середовище. Серед цих передумов найважливішими є такі:
Єдність правових умов функціонування ринку праці на основі вільно вибраної зайнятості і конкурентності.
Наявність єдиного економічного простору і забезпечення вільного переміщення в ньому громадян.
Відсутність обмежень на зарплату, що забезпечує працівнику відтворення його здатності до праці, можливість утримання сім’ї, а також наявність ринку житла і робочих місць.
Організація на всій території країни системи бірж праці (центрів зайнятості), що ефективно функціонують.
Створення широкомасштабної системи професійної орієнтації, навчання та перепідготовки кадрів.
Наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи, насамперед, системи працевлаштування, профорієнтації і перепідготовки кадрів.
3. Необхідність та форми регулювання ринку праці України в сучасних умовах
3.1. Державне регулювання ринку праці України
Аналіз зовнішніх ефектів дав змогу встановити таку закономірність: на ринку робочої сили купується специфічний товар - робоча сила – у меншій порівняно з потребами різних сфер економічної діяльності кількості. Звідси висновок : у суспільстві стихійно функціонуючий ринок робочої сили не здатний забезпечити ефективний розподіл ресурсів праці за видами економічної діяльності, підприємствами, територіями. Виправити цей недолік ринку покликані державні інститути шляхом розробки системи освіти і професійної підготовки, а також системи професійної орієнтації відповідно до потреб економіки. Саме на державному рівні потрібно прогнозувати і вивчати попит на певні професії в майбутньому на основі аналізу тенденцій розвитку світової та вітчизняної економіки для того, щоб забезпечити випереджальну підготовку кадрів.
На жаль, в Україні не створено єдиної системи прогнозування попиту на ринку праці, унаслідок чого спостерігається професійно-кваліфікаційний дисбаланс на ринку праці. Як державні, так і приватні вищі навчальні заклади продовжують на платній основі готувати спеціалістів, виходячи з потреб сьогодення й готуючи в такий спосіб „майбутніх безробітних”. Так, триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів, що обумовлена насамперед інерцією високої престижності навчання за спеціальностями, які гарантували в недавньому минулому високі і стабільні доходи. Ринок освітніх послуг адекватно відреагував на таку ситуацію: зростаюча пропозиція на національному ринку праці економістів і юристів неминуче позначається на можливості працевлаштування фахівців за цими спеціальностями. Водночас виникла необхідність забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей. Але обсяги випуску таких фахівців вищих навчальних закладів майже не змінилися, а їх питома вага у складі випускників вищих навчальних закладів знизилася з 28,1% у 2000 р. до 23,9% у 2002 р.
Така ситуація, безумовно, не може не позначитися на розробці урядом відповідних заходів щодо усунення цієї вади. Тому серед основних напрямів регулювання ринку праці є завдання Кабінету Міністрів України та Національної академії наук України розробити довгостроковий прогноз потреби економіки країни в робочій силі за професійно – кваліфікаційними групами. У цьому аспекті перед кабінетом Міністрів України поставлено також завдання „ формувати державне замовлення на підготовку робочої сили, спираючись на результати прогнозу потреби економіки країни в робочій силі за професіями, і на тендерних засадах розміщувати замовлення у навчальних закладах ( вищих та середніх)”.
Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід’ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Пріоритети створення робочих місць повинні обумовлювати основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток освітніх послуг.
Функціонування ринку праці відбувається в умовах недосконалої конкуренції, оскільки на ньому пропонується робоча сила різної якості, тобто існує диференціація пропозиції послуг праці. Саме внаслідок усвідомлення неможливості існування на ринку праці досконалої конкуренції останнім часом набули актуальності дослідження якості робочої сили, яка значною мірою визначає рівень її конкурентоспроможності. Сфера державного втручання в цьому аспекті має стосуватися розроблення єдиних стандартів якості на ринку освітніх послуг. В Україні реалізація даного напряму набуває особливого значення у зв’язку з інтеграцією в європейський освітній простір. Кабінет Міністрів України затвердив Державну програму розвитку вищої освіти на 2005-2007 рр. Такий короткий термін для виконання цієї програми свідчить про невідкладність вирішення завдань, які стоять перед вищою освітою. Вони підпорядковані єдиній меті – підвищення якості освіти.
Серед конкретних заходів, які пропонуються згідно з Програмою, варто відзначити вдосконалення механізму моніторингу якості освіти. Зазначається, що на сьогодні не існує державної системи проведення рейтингу вищих навчальних закладів. Необхідно вибрати оптимальну кількість критеріїв, яка забезпечить відповідну оцінку вищих навчальних закладів на державному рівні. Крім цього, у Програмі поставлено завдання створити національну систему зовнішнього оцінювання й моніторингу якості освіти та здійснити поетапне її впровадження.
Ринок праці не здатний забезпечити рівні можливості доступу до робочих місць. Безумовно, конкурувати на ринку праці може лише працездатне населення, а непрацездатне населення та соціально вразливі категорії серед працездатних потребують функціонування в кожній країні ефективної системи дієвих субсидій підприємцям на працевлаштування безробітних із соціально вразливих верств населення.
Основне економічне завдання інститутів, які створюються державою для регулювання соціально – трудових відносин на ринку праці , полягає в мінімізації трансакційних витрат, тобто скорочені витрат матеріальних ресурсів на пошук працівником підходящого робочого місця, а роботодавцем – підходящого працівника. Тому найголовнішою функцією інститутів ринку праці є подолання „непрозорості ринку”, недосконалості інформації, яку мають працівники і роботодавці, оскільки саме брак інформації призводить до зростання трансакційних витрат.
Отже, головною метою урядових програм щодо регулювання ринку праці є створення правового, організаційного та економічного механізмів для забезпечення зайнятості населення та соціального захисту від безробіття. Необхідною умовою виконання програм є узгодженість державної політики зайнятості з основними напрямами соціальної та економічної політики держави, консолідація зусиль органів державної влади. Однак більшість задекларованих напрямів державного регулювання ринку праці не відповідають реаліям трансформаційних процесів у нашому суспільстві. Тож без нової інституціональної методології економічного аналізу неможливо створити основу для розроблення максимально наближених до реальних напрямів регулювання ринку праці. З метою вдосконалення державного регулювання ринку праці пропонується на основі виявлення ринкової невдачі показати, що та чи інша урядова програма може привести до парето – вдосконалення (становище одного суб’єкта могло б поліпшитися без погіршення становища іншого), і робити висновок про необхідність державного втручання з визначенням конкретних напрямів, відповідних заходів щодо їх ресурсного забезпечення. Саме в разі обґрунтування доцільності впровадження програми доречно буде поставити питання про відповідальність за її виконання.