ПЛАН
ВСТУП
Розділ 1. Теоретичні основи державного регулювання ринку праці
1.1 Саморегулювання ринку праці (за класиками)
1.2Обгрунтування державного впливу на рівновагу ринку праці
Розділ 2. Служба зайнятості як суб’єкт ринку праці.
2.1 Аналіз структури і функцій центру зайнятості
2.2 Показники діяльності Центру зайнятості
Розділ 3. Аналіз діяльності служби зайнятості на Україні
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Ринок праці як економічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лише капіталістичним країнам, а безробіття - як наслідок пануючих відносин на ринку праці, що виникають у результаті численних протиріч між працею і капіталом.
Довгий час вважалося, що поступальний розвиток радянської економіки дає необмежені можливості для повної зайнятості в суспільному виробництві, і завдання полягає лише в тім, щоб втягнути в його все працездатне населення за принципом "хто не працює, той не їсть". Загальна обов'язковість праці і пріоритет суспільного над особистим, визначали соціальний клімат радянського суспільства протягом десятиліть.
Але і тоді реалії життя вступали в протиріччя з пануючою філософією загальності праці. Так, поряд з вимушеною незайнятістю в одних регіонах існувала зверхзайнятість в інші.
Перехід до ринку загострив проблеми зайнятості і додав до них нові, пов'язані зі структурною перебудовою української економіки і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. У результаті, неминуче вивільнення працівників з підприємств в умовах переходу до ринкових відносин і поповнення ними вже і без того численної армії безробітних. Однак розглядати безробіття як явище перехідного періоду помилково. Вона зв'язана і з економічним розвитком, і зі зміною потреби в робочій силі і соціальному статусі самого працівника.
Ціль даного дослідження - показати сутність ринку та моделі його функціонування в макроекономічному регулюванні. З урахуванням специфіки даної роботи і кола порушених питань структура роботи дозволяє послідовно освітити на всі поставлені питання, що є базисними в розкритті суті досліджуваної теми.
Актуальність теми. Стан справ в сфері зайнятості є визначальним щодо існування й розвитку будь-якого суспільства. Саме тому органи й установи, для яких зайнятість є об'єктом управлінського впливу, несуть значну відповідальність за процеси, що відбуваються в цій сфері. Зогляду на те, що ключова роль в регулюванні процесів на ринку праці належить державній службі зайнятості, важливим є підвищення ефективності її діяльності на основі встановлення зворотнього зв’язку між даною установою і суб’єктами зацікавленими в реалізації через неї своїх інтересів.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є поглиблення теоретико-методологічних основ дослідження ефективності діяльності служби зайнятості.
Об’єктом дослідження є процеси виробництва та надання соціальних послуг незайнятим особам та роботодавцям в центрах зайнятості.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні, методичні та прикладні питання оцінювання та підвищення ефективності діяльності центрів зайнятості базового рівня з надання соціальних послуг.
Методи дослідження. Методологічними засадами курсової роботи є положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, що стосуються питань оцінювання ефективності. У роботі використано такі методи дослідження: системний підхід ; історико-логічний (для виявлення особливостей розвитку досліджень з проблем оцінювання ефективності в різних сферах діяльності, розробки класифікації чинників протидії підвищенню ефективності діяльності служби зайнятості); методи соціологічного дослідження (для апробації методики оцінювання внутрішньої соціальної ефективності, оцінювання ефективності професійного навчання працівників служби зайнятості).
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ
1.1Саморегулювання ринку праці
Під визначенням ринок розуміють інститут чи механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг. Подібним чином випускники різних університетів і висококваліфікованих фахівців підписують контракти зі своїми роботодавцями, щоб одержувати заробітну плату за свої навички й уміння, а роботодавці, у свою чергу, розглядають запропоновані кандидатури як один з економічних ресурсів, здатний у гармонічному сполученні з іншими приносити стійкий прибуток. Останнім часом серед вітчизняних економістів (багато в чому під впливом західних учених) одержала поширення точка зору, що все економічно активне населення (зайняті плюс безробітні) є учасником ринку праці, пов'язуючи це твердження з поняттями фрикційного і структурного безробіття. На їхню думку, фрикційне безробіття вважається неминучим і навіть бажаним, тому що працівники, які шукають роботу чи чекають одержання роботи в найближчому майбутньому, переходять з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а, отже, і більший реальний обсяг національного продукту. [7, c. 156]
З часом у структурі споживчого попиту відбуваються важливі зміни (які підігріваються постійно можливостями науково-технічного прогресу і їх реалізацією з метою одержання прибутку виробниками), що, у свою чергу, змінює структуру загального попиту на робочу силу. Виникає структурне безробіття, що змушує робітників проходити серйозну перепідготовку, для того щоб домогтися створюваного заново місця. Один з найважливіших принципів ринкової економіки - конкуренція викликає перевагу одних фахівців над іншими, що породжує основну з проблем нашого століття - безробіття, тому що знамените "рівність можливостей" на практиці далеко не завжди реально.
Існує також думка, що робочі місця на ринку праці не обертаються, тому що вони є об'єктами іншого ринку - ринку робочих місць. Його суб'єктами виступають лише фірми, оскільки оборот робочих місць здійснюється між ними. Наймані робітники в цьому обороті не беруть участь через відсутність впливу на оплату їхньої праці. Якщо не враховувати впливу профспілок, то кожен окремий працівник виявляється безпомічним пішаком у руках сучасних гігантських концернів, що нав'язують свої умови гри. З іншого боку, фахівці, що вступили на ринок праці, змушені вважатися з одночасною присутністю на ньому конкурентів. Таким чином, розбіжність контрагентів (продавець робочої сили і роботодавець як покупець на ринку праці), розходження об'єктів звертання (робоча сила і робочі місця) дають підстави вітчизняним ученим, що займається економікою праці, вважати ринки праці і робочих місць автономними. Сумарно вони формують пропозицію праці і попит на працю, співвідношення яких визначає загальну кон'юнктуру.
Неокласична оцінка ринку праці виділяє чотири основних підходи до аналізу його функціонування. В основі першої концепції лежать постулати класичної політекономії. Її дотримуються в основному неокласики (П.Самуельсон, М.Фелдстайн, Р. Хол), а в 80-х рр. її підтримували також прихильники концепції економіки пропозиції (Д.Гілдер, А.Лаффер і ін.). Прихильники цієї концепції вважають, що ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги, тобто основним ринковим регулятором служить ціна - у даному випадку робочої сили (заробітна плата). Саме за допомогою заробітної плати, на їхню думку, регулюється попит та пропозиція робочої сили, підтримується їхня рівновага. Інвестиції в освіту і кваліфікацію (у людський капітал) - це аналоги інвестицій у машини й устаткування. [7, c.35]
Відповідно до маргінальної концепції індивід "інвестує в кваліфікацію" доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. З неокласичної концепції випливає, що ціна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись у залежності від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку існує рівновага. Заперечення класичною теорією можливості недостатнього рівня витрат частково ґрунтується на законі Сея (Пропозиція породжує свій власний попит, тому що сам процес виробництва створює доход, у точності рівний вартості вироблених товарів), що, однак, не враховує заощадження, тобто вилучення засобів з потоку доходів, і, у результаті, непродані товари, скорочення виробництва, безробіття і падіння доходів. Цей закон був би справедливий за умови короткострокової затримки засобів у домашніх господарств і не заважав би інвестиціям підприємців - тоді б він не привів до скорочення обсягу реального виробництва за умови, що ціни на продукцію (конкуренція між виробниками) знижувалися пропорційно зниженню доходів (скорочення заробітної плати як зниження оплати ресурсу, щоб виробникам було вигідно робити продукцію при новому рівні цін). При збереженні ставок заробітної плати це моментально приведе до появи надлишків робочої сили, тобто викликає безробіття. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушене безробіття неможливе: будь-який бажаючий працювати по визначеній ринковій ставці, у тому числі досить низькій, може легко знайти роботу. [11, c.87]
Іншого підходу до пояснення формування і функціонування ринку праці дотримують кейнсіанці і монетаристи. На відміну від неокласиків вони розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної нерівноваги. Кейнсіанська модель (Дж.М.Кейнс, пізніше Р.Гордон і ін.), зокрема, виходить з того, що ціна заробітної плати жорстко фіксована і звичайно не змінюється убік зменшення (цей елемент моделі ніяк не доводиться, а просто приймається як безумовний факт). Оскільки ж ціна заробітної плати не є регулятором ринку, він (регулятор) повинний бути привнесений ззовні. Його роль приділятися державі, що, зменшуючи чи збільшуючи сукупний попит, може ліквідувати дану нерівновагу. Так, знижуючи податки, державу стимулює ріст попиту і споживання. Це, у свою чергу, приводить до зростання виробництва і зайнятості. Таким чином, попит на робочу силу по цій моделі регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, інакше - обсягом виробництва. Кейнсіанці вважають неспроможними твердження класиків про те, що фірми будуть інвестувати більше, якщо домогосподарства підвищать рівень заощаджень, тому що суб'єкти заощаджень і інвестори є різними групами людей і рішення приймають також роздільно. Ставка відсотка також не є єдиним чинником, тому що більш важливим є норма прибутку, що фірми очікують одержати від інвестицій.[9, c.48]