За цих умов конкурентна рівновага на ринку порушується на користь таких фірм, що забезпечує їм додатковий (монопольний) прибуток.
Характерною особливістю монополізації цього типу є, по-перше, те, що вона має тимчасовий характер і зникає в міру розповсюдження й комерційного засвоєння результатів наукових досліджень і технологічних розробок. По-друге, вона є відображенням об'єктивних закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема закону економії часу. Тому обмеження такого монополізму з боку держави повинно бути мінімальним.
Державний природний монополізм. Сюди відносяться природні державні монополії. А саме: монополія держави на організацію й регулювання грошового обігу: монополія держави на ринку соціально-приоритетних або соціально-шкідливих товарів (вона Може виражатися в націоналізації виробництва таких товарів, адміністративному контролі над цінами, встановленні фіксованих ставок акцизного податку тощо); монополія держави на забезпечення населення суспільними товарами.
Державний адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де панує адміністративно-командне управління. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природною. В цілому ж монополізм цього типу являє собою негативне явище й підлягає безсумнівній ліквідації.
Державний адміністративний монополізм має такі основні особливості:
1. Він швидко стає тотальним, охоплює економіку в цілому, проникаючи в усі сфери суспільного виробництва (виробництво, розподіл, обмін, споживання).
2. Йому властивий виключно високий рівень монополізації ринків.
3.Державному монополізму властива особлива внутрішня структура. В основі її лежить державний сектор. Над ним розташовані відомчі структури, які контролюють окремі сфери виробництва. Нарешті, кожна з них поділена між підприємствами й організаціями, які монополізували випуск певних товарів і послуг. Класичним прикладом такого типу монополізму була економічна система колишнього СРСР.
Розглянуті основні типи монополізму вказують на те, що монополізм, по-перше, за своєю природою неоднорідний. Тому й ставлення до нього не може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які відносяться до першої й шостої груп, небезпечні для економіки й повинні бути демонтовані або обмежені, то природні монополії (технологічні, державні, природні й ті, що передбачають лідерство в НТП) не суперечать, у всякому разі не зовсім суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринкового господарства й можуть бути з ним сумісні. По-друге, границі дії природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча б тому, що, наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передові рубежі НТП, недовговічна, й статус монополіста переходить періодично з "рук в руки" як результат зміни фірм-лідерів на передових рубежах НТП.
До першого виду (власне монополія) відносяться фірми, які є єдиним виробником товару, що надходить на ринок, причому в нього немає близького замінника. Ціна такого товару повністю визначається фірмою й не залежить від кон'юнктури ринку. Монополія - продавець, а точніше виробник (картелі, синдикати, трести), може бути однопродуктовою, тобто такою, яка монополізує виробництво і збут одного виду продукції, багатопродукто-вою, коли монополізується виробництво і збут багатьох видів продукції однієї або ряду галузей. Якщо такі монополії стають головною формою організації виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава всіляко повинна обмежувати можливості їх виникнення, а при виникненні вживати рішучі заходи для обмеження їх впливу на економіку. Різновидом монополії - продавця виступає так звана технологічна монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується виробництво і збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даного продукту. Наприклад, одна з модифікацій двокамерного холодильника або кольорового телевізора. Така монополія пов'язана з диференціацією продукту. В результаті будь-яке підприємство, якщо воно має можливість зацікавити продавців якими-небудь особливостями (якостями) свого товару, здобуває певну монополію на цей товар і може користуватися нею для підвищення цін з метою отримання додаткового прибутку. Особливість такої монополії, на відміну від попередніх, у тому, що вона не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює її. Чому? Тому, що скрізь, де існує диференціація продукту, будь-який продавець, хоча й володіє монополією, в той же час зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалих замінників. Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструювати рівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів одного й того ж продукту не тільки не вщухає, а ще більше розгортається. Тому такий вид монополій, як говорилося вище, антимонопольним законодавством обмежуватися не повинен.
Другим видом є монополія-покупець. В якості таких монополій може виступати держава, а також окремі фірми. Наприклад, монополізація однією або декількома переробними фірмами збуту сировини, яка вирощується й реалізується сотнями сільськогосподарських підприємств. Теж саме можна сказати про металургійні комбінати, які монополізують збут сировини підприємств добувної промисловості. Більшість таких споживчих монополій, які у світовій економічній науці отримали назву ліокоподій, виникає завдяки створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбачає обмеження сфери їх дій.
Отже, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивне впливає на ринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один покупець. У цій ситуації практично неможливий контроль суспільства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладом подібної ринкової структури є військово-промисловий комплекс, де в якості виробника виступає одна фірма, а покупця - військове відомство.[10, с.143-146]
Форми монополій.
Об'єктивними чинниками монополізму та монополій є концентрація і централізація виробництва, капіталу, а також диференціація товарів, які створюють основу економічних монополій. Їх поділяють на такі типи: монополія окремого підприємства; монополія як форма змови (угоди); монополія, заснована на диференціації продукту (монополія Чемберлена). Крім них, існують також адміністративні монополії — панування на певних ринках держави та її органів. Серед них виокремлюють державну монополію та монополію організаційних структур.
• Державна монополія. Це монополія держави на організацію і регулювання пропозиції централізованих грошей, установлення Державних цін, тарифів, акцизів, мита, податків тощо.
• Монополія організаційних структур. Такий вид монополії полягає в управлінні організаційних структур (міністерств, відомств та ін.) галузями та підприємствами.
Форми монополій класифікують за трьома ознаками:
1. За місцем у торгових угодах виокремлюють монополію і монопсонію.
Монополія є об'єднанням підприємств, що продає певні товари багатьом покупцям, а монопсонія — об'єднання, яке скуповує якісні продукти у всіх продавців (наприклад, велетенські корпорації харчової промисловості є монопсоніями щодо фермерів, які продають їм свою продукцію).
2. За масштабами охоплення ринку певного товару монополії та монопсонії бувають чистими й абсолютними.
Чиста монополія. Означає, що на ринку діє один продавець або покупець, доступ для конкурентів закритий, тобто продавець або покупець контролюють кількість і ціну товару.
Абсолютна монополія. Існує у масштабах національного господарства, коли держава та її органи цілком контролюють ситуацію у певних галузях (монополія зовнішньої торгівлі, енергетики, спиртового і тютюнового виробництв).
3. За характером і причинами виникнення серед монополій виокремлюють природні, легальні та штучні.
Природні монополії. Ними володіють власники і господарюючі суб'єкти (часто держава), що мають у своєму розпорядженні рідкісні та вільно невідновлювані елементи виробництва (рідкісні метали, особливі земельні ділянки під виноградники, деякі галузі інфраструктури, наприклад громадський транспорт, та ін.). Товари і послуги суб'єктів природної монополії не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (виробництво електроенергії, водопостачання, газопостачання тощо).
Легальні монополії. Створюють їх на законних підставах з метою захисту інтелектуальної власності. Такими монополіями є патентна система, система авторських прав і товарних знаків, захист яких регулюють спеціальні закони.
Штучні монополії. Вони є об'єднаннями господарюючих суб'єктів, створеними для отримання монополістичних вигод. Штучні монополії цілеспрямовано змінюють структуру ринкового простору у своїх інтересах, створюючи бар'єри для входження на ринок інших господарюючих суб'єктів (захоплення джерел сировини та енергоносіїв, змушування залежних банків відмовляти у кредитах новим підприємцям тощо). Крім того, вони запроваджують дуже високий порівняно із конкурентами рівень техніки і технології виробництва, використовуючи великий за розмірами капітал, що дає змогу досягти більшого ефекту від масштабів виробництва, витісняючи конкурентів за допомогою добре налагодженої реклами.