Ринкова економіка: проблеми, моделі, методи (стр. 6 из 10)

Навіть у стерильній економіці вільного підприємництва (якого, до речі, немає в жодній країні) залишаються принаймні три сфери, непідвладні ринковому механізму. Це екологія, соціальна сфера й сфера колективного користування товарами і послугами (національна оборона, охорона громадського порядку, державне управління, єдина енергетична система, національні мережі комунікацій).

Більш того, історичний досвід показує, що чисто ринкове їх регулювання веде до серйозного порушення екологічного балансу суспільства, крайнього загострення соціальних конфліктів, обмеження доступу всіх громадян до суспільних товарів. Зокрема, орієнтація економіки виключно на попит зумовила те, що ринкові сили протягом століть стимулювали все більше втягнення природних ресурсів у господарський оборот. Це негативно вплинуло на екологічний стан як окремих країн, де особливо інтенсивно розроблялися природні ресурси, так і планети в цілому. Те ж саме можна сказати й про соціальні процеси. Багатовікова орієнтація економіки на суто ринковий механізм привела до глибокого майнового розшарування суспільства, породила масове безробіття, зубожіння значної частини населення, що до початку 20 ст. до крайніх меж загострило соціальні конфлікти.

Все це є свідченням того, що висока ефективність економічної системи не може бути в сучасних умовах досягнута суто ринковим її регулюванням. Необхідний додатковий механізм. І таким додатковим механізмом, як показує досвід країн з розвинутими ринковими економіками, має бути державне регулювання зовнішніх ефектів. Таким чином, в економіці вільної конкуренції держава виконує принаймні дві функції - регулювання екологічних і соціальних процесів ( зовнішніх ефектів) і забезпечення населення суспільними товарами. Якщо додати ще одну функцію - забезпечення економіки необхідною кількістю грошей ( на що ринок теж нездатний), то отримаємо повний механізм регулювання економіки вільного підприємництва. Див. схему.

Таблиця 2.2

Механізм регулювання ринкової економіки.

Виділяється в цьому механізмі два провідні блоки - вільний ринок і держава. Економічна діяльність держави полягає в тому, щоб доповнити ринок, вирішувати ті проблеми, перед якими він пасує.

III.Проблеми ринкового реформування економіки України.

3.1.Поняття ринку, умови його формування і розвитку.

Мабуть, найпопулярнішим словом сьогодні в нашому суспільстві як на побутовому рівні, так і в наукових працях, публіцистиці є слово “ринок”. Зумовлено це переходом України в нову систему координат, якою для нас є ринкова економіка. Які ж причини її виникнення, умови, в яких вона відтворюється, функції, які виконує в суспільстві? Для того щоб відповісти на ці запитання, слід з’ясувати, що являє собою ринок.

З давніх часів ринок визначали як місце (ринкова площа), де здійснюється купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово “ринок” асоціюється з базаром – місцем обміну вироблених благ. Це вірно лише частково. Ринок – поняття більш широке і містке. Це і магазини, універмаги, універсами, різні палатки, де купуються продукти харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких продаються і купуються цінні папери (акції, облігації), - фондові біржі. На товарних біржах, де пропонуються товари (зерно, цукор, цемент) за стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Два учасники або більше беруть на себе юридичні зобов’язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та потенційних товарів утворюють ринки.

Як явище господарського життя ринок з’явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно-самостійних, юридично незалежних господарюючих суб’єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку. В сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого розвивається засоби зв’язку, акти купівлі-продажу можуть здійснюватися за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами зв’язку. Для цього не потрібний безпосередній контакт суб’єктів ринкових відносин, а отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ринок – це обмін, який ведеться за законами виробництва і обігу.

Проте, коли мова йде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватися і у неринковій формі – наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні. Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції. Будь-які намагання замінити ринок якимось центром, за якими цінами реалізувати товари, чи сучасними досягненнями науково-технічного прогресу, в тому числі електронної обчислювальної техніки, не дали позитивного ефекту. Інтереси суб’єктів виробництва не реалізуються, виробництво розвивається повільними темпами, спотворюється його структура, порушується економічна і соціальна рівновага в суспільстві.

Сучасна економіка вийшла на такі параметри розвитку, що централізоване управління, в тому числі встановлення цін на всі вироблені товари стало гальмом науково-технічного і виробничого розвитку. Досить сказати, що номенклатура виробництва досягла 24 млн. найменувань, десята частина яких щорічно оновлюється. В цих умовах зіставляти витрати і результати може лише ринок. Це більш потужний і досконалий механізм, ніж будь-яка найдосконаліша техніка і технологія.

Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в нього. Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільно необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, яку хочуть продати продавці. В такому випадку ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до рівноваги. Отже, ціна рівноваги – це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.

Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.

Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий його інструмент, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість якихось споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво: зумовлює його розширення або зменшення. Отже, економіка, що функціонує в ринкових умовах, розвивається за ринковими законами: вартості, попиту і пропозиції, середнього прибутку та ін. Ось чому, будуючи ринкову економіку, не можна взяти з собою “хороші” закони і закономірності (наприклад, якісні товари, широкий асортимент їх) і позбавитись “поганих” (безробіття, банкрутство).

Сутність ринкових зв’язків невіддільна від свободи підприємництва і конкуренції. Головним інтересом підприємця є збільшення прибутку. А це означає, що в ринкових умовах відбувається протидія інтересів як різних підприємців між собою, так і підприємців і працівників, зайнятих виробничою діяльністю. Як розв’язати суперечність, досягти балансу інтересів перелічених суб’єктів?

Добровільний обмін між виробниками, покупцями, робітниками і власниками інших факторів виробництва на основі цін відображає сутність ринкової економіки. Складається враження, що нам слід будувати так званий вільний ринок, який повинен регулюватися стихійно. Але йдучи цим шляхом, ми відтворили б ринок 150-200-річної давності. Безперечно, мова йде не про такий ринок. Його немає і в сучасному розвиненому суспільстві, де він являє собою діалектичну взаємодію ринкових і свідомо регульованих та підтримуваних зв’язків між суб’єктами суспільного виробництва.

Вільні ринкові відносини у розвинених країнах у традиційному розумінні існують у дуже обмежених масштабах і застосовуються у сфері обслуговування (окремі її напрями), галузях матеріального виробництва з невисоким рівнем капіталоємності, у галузях, що тільки зароджуються. В цілому у матеріальному і нематеріальному виробництві, заснованому на великому капіталі, домінує не стихія ринку, а система замовлень, які являють собою свідомо організований зв’язок між виробником і споживачем. Мають місце й інші форми використання свідомо регульованих зв’язків у сучасній економіці західних країн, у тому числі через бюджетні канали перерозподілу валового національного продукту, акти держави, які регламентують інвестиційну політику, ціноутворення, умови найму та експлуатації робочої сили тощо.

З цілковитою упевненістю можна стверджувати, що свідомо регульовані зв’язки в економіці розвинених країн будуть зміцнюватися у зв’язку з подальшим усуспільненням виробництва, досягненнями науково-технічного прогресу, створенням могутніх інформаційних служб, служб прогнозу тощо.