Через відсутність політичної волі можливість створити в сприятливий для цього період ефективну систему міжгалузевого перерозподілу інвестиційних ресурсів як на корпоративному, так і на державному рівнях в Україні було втрачено. Без такої системи розвиток експортоорієнтованих галузей ставав самодостатнім, відривався від завдань розвитку внутрішнього ринку і консервував структурні диспропорції промислового потенціалу (табл. 4). Значні кошти, отримані від експорту, були залишені за кордоном і фактично виведені з національного господарського обігу, в тому числі через втрату державою контролю за індикативними цінами. Інвестиційний потенціал значною мірою було витрачено на потреби поточного споживання, або вивезено за межі країни.
Таблиця 4
Розподіл продукції промисловості за видами діяльності, %
| 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | |
| Промисловість, в т.ч.: | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 |
| Добувна промисловість | 12,0 | 10,9 | 10,4 | 9,0 | 7,3 |
| Обробна промисловість,з неї: | 72,8 | 75,0 | 76,4 | 79,7 | 76,4 |
| Харчова промисловість та перероблення сільськогосподарської продукції | 17,7 | 19,1 | 19,1 | 18,5 | 15,8 |
| Легка промисловість | 1,7 | 1,6 | 1,6 | 1,3 | 1,2 |
| Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки | 3,7 | 5,5 | 7,7 | 9,5 | 9,1 |
| Металургія та оброблення металу | 23,0 | 20,6 | 20,5 | 21,8 | 23,3 |
| Машинобудування | 13,1 | 11,5 | 12,1 | 13,1 | 13,4 |
| Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води | 15,2 | 14,1 | 13,2 | 11,3 | 16,3 |
В результаті, сформована експортоорієнтована модель надто залежить від коливань зовнішньоекономічної кон’юнктури, сприятливої тарифної політики природних монополій всередині країни, цінової стабільності поставок енергоносіїв з-за кордону.
2005 став роком розгортання кризи експортоорієнтованої моделі промислового розвитку:
- темпи зростання промислового виробництва сповільнилися до 2,9 % (за результатами 11 місяців 2005 року);
- металургійна галузь вперше з 1999 року має від’ємні показники розвитку (-2,1 %);
- слідом за гірничо-металургійним комплексом сповільнилися темпи розвитку машинобудування (до 6,1 %), при цьому падає частка експорту продукції галузі (до 13,2 % від загального обсягу експорту в січні-вересні 2005 проти 18,6 % за аналогічний період 2004 року);
- в зовнішньоторговельному балансі до 51,8 % зросла частка експорту сировинної продукції (металургійної і хімічної галузей) проти 48,4 % в січні-вересні 2004 року.
Причиною промислового спаду, крім погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури, стали поспішні, непродумані і помилкові рішення влади, зокрема:
- ревальвація гривні;
- різке підвищення тарифів на залізничні перевезення;
- ліквідація спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку;
- скасування програм галузевої підтримки у низці підгалузей машинобудування.
Довгострокове погіршення зовнішнього попиту на українську промислову продукцію, посилення конкуренції на традиційних ринках вітчизняної промисловості (Азіатсько-Тихоокеанський регіон, Ближній Схід) через появу аналогічної продукції інших виробників, підвищення цін на енергоносії робить модель розвитку, спеціалізовану на експорті низькотехнологічної та сировинної продукції, безперспективною.
Таким чином, десять років кризи промисловості і п’ять років реалізації експортоорієнтованої стратегії призвели до глибокої деформації промислового потенціалу України. Відбувається накопичення негативних явищ, в тому числі в галузях, що в найбільшій мірі пристосувалися до нових умов і робили найбільший внесок в економічне зростання національної економіки. Не встановилося ефективної структури власності та управління в промисловості: промислові підприємства державної форми власності значною мірою використовуються для “приватизації” прибутку політико-економічними групами: обіймаючи 24 % основних фондів та виробляючи 13,5 % реалізованої продукції промисловості, вони завдали в офіційному секторі економіки у 2004 р. 236,2 млн. грн. збитків. Збереження таких тенденцій загрожує новим обертом системної кризи і, відповідно, черговою хвилею деіндустріалізації. Тому нагальною потребою є кардинальна зміна орієнтирів промислової політики і активізація ролі держави в усуненні структурних диспропорцій.
3. Стратегічні орієнтири якісних структурних змін в промисловості України
Стратегія гармонізації структури промислового виробництва має на меті відновлення пропорційного розвитку економіки і передбачає такі напрями:
- забезпечення достатнього обсягу сировинних ресурсів та інвестиційних товарів для стійкого розвитку національної економіки;
- забезпечення достатнього обсягу товарів народного споживання для підтримання соціально прийнятних рівнів споживання населення;
- нарощування експортного потенціалу, розвиток вітчизняних експортерів продукції високого ступеня переробки, та виробників імпортозамінної продукції в обсягах, достатніх для забезпечення позитивного сальдо зовнішньоторговельної діяльності;
- підвищення ефективності і конкурентоспроможності національної промисловості на внутрішніх і зовнішніх ринках;
- здійснення кардинальної модернізації виробництв та розвиток наукомістких галузей, збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалів України;
- створення замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції.
Відродження промислового потенціалу України має відбуватися в контексті загального просування національної економіки по шляху розбудови правових засад та інститутів ринкової економіки, підвищення її відкритості, зростання місткості внутрішнього ринку, підтримання макроекономічної стабільності, поступового зниження фіскального навантаження. Ці процеси, безперечно, сприятимуть розвиткові української промисловості. Проте вони не замінюють розробку та впровадження цілеспрямованої промислової політики, орієнтованої на виконання стратегічних завдань відродження вітчизняної промисловості.
Довгостроковий характер Концепції відродження промислового потенціалу України обумовлює необхідність виходу за межі прямого визначення галузевих пріоритетів структурних перетворень. Засоби прямої підтримки галузей, обраних в якості пріоритетів, украй обмежені через зобов’язання, які Україна бере на себе як член світового співтовариства: у стосунках з партнерами по Єдиному економічному простору, в рамках стратегії сусідства з ЄС, вступаючи до Світової організації торгівлі.
Проте такі обмеження в жодному разі не можуть сприйматися як привід для відмови від активних дій держави у сфері промислової політики. Досвід провідних країн світу демонструє, що лише цілеспрямований розвиток національної промислової структури дозволяє посісти гідне місце у глобальній економіці.
Ключовою відмінністю цієї концепції від попередніх програм, які обмежувалися визначенням галузевих пріоритетів, проте не пропонували конкретних механізмів їх реалізації в різних сферах економічної політики є її інтегральність.
Головним змістом промислової політики новітньої доби має стати створення умов для розвитку галузей, які вважаються пріоритетними, за допомогою комплексу важелів бюджетно-податкової, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної, інституційної політики, які належать до визнаного та випробуваного світовою практикою інструментарію, проте спроможні спрямувати розвиток промислового потенціалу відповідно до визначених стратегічних пріоритетів.
Такий підхід дозволяє застосовувати гнучкі інструменти реалізації структурних пріоритетів, адаптовані до поточної макроекономічної ситуації, змін світової економічної кон’юнктури, стану конкурентного середовища, з метою оптимального пристосування структури промислового потенціалу до завдань досягнення наступних стратегічних орієнтирів у промисловості України:
- забезпечення конкурентоспроможності через модернізацію економіки;
- поступова переорієнтація промисловості з зовнішніх на внутрішні ринки збуту та імпортозаміщення;
- поширення ресурсо- та енергозбережних технологій;
- радикальна гуманізація вітчизняної економіки.
Досягнення зазначених стратегічних орієнтирів має забезпечити подолання розриву в рівнях життя, продуктивності праці, ефективності та конкурентоспроможності економіки України та країн – членів Європейського Союзу, сформувати готовність національної економіки та суспільства в цілому до практичної реалізації завдань європейської інтеграції.
3.1 Напрями та інструменти промислової політики в Україні
Основними напрямами забезпечення оптимального використання наявного промислового потенціалу України та стимулювання його структурної перебудови є активізація:
- податкової політики;
- бюджетної політики;
- грошово-кредитної та фінансової політики;
- зовнішньоекономічної політики;
- організаційно-інституційної політики;
- регуляторної політики;
- соціогуманітарної політики.
Головними орієнтирами податкової політики щодо здійснення відродження промислового потенціалу України є:
- зниження податкового тиску на інвестиційні ресурси;
- реабілітація та формування сучасної системи податкових стимулів;
- стабільність податкового законодавства.
Державний та місцеві бюджети потенційно є потужними важелями стимулювання економічного розвитку та структурної перебудови промислового потенціалу України. Реалізація цього потенціалу відбуватиметься шляхом:
- активізації державного інвестування та посилення його ефективності й цільової спрямованості;