Продуктивність праці: економічна суть, методи вимірювання та планування росту за техніко-економічними факторами (стр. 3 из 5)

• розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;

• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Планування росту продуктивності праці здійснюється такими методами:

· Методом прямого рахунку;

· Пофакторним методом;

Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці за формулою:

де Qпл. – запланований обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;

Чпл. – планова чисельність промислово-виробничого персоналу

Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є пофакторний метод, тобто метод планування за факторами зростання продуктивності праці.

Відповідно фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Вивчення цих факторів і пошук резервів зростання продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів:

І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.

Усі техніко-економічні фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1) підвищення технічного рівня виробництва;

2) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;

3) удосконалення управління організації виробництва і праці;

4) зміна обсягу виробництва продукції;

5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;

6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

Підвищення технічного рівня виробництва.

Економія робочої сили під впливом цього фактору обчислюється так:

де t1 і t2 – трудомісткість виготовлення одного виду продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу ;

Nпл. – плановий обсяг випуску продукції;

Фд. – дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році;

Квн. – коефіцієнт виконання норми;

Кч. - коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

Структурні зрушення у виробництві.

Зміна чисельності робітників за рахунок структурних зрушень у виробничій програмі знаходять за формулою:

де Тб. і Тпл. – відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах;

Qпл. - обсяг випуску продукції по плану.

Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперативних поставок обчислюють за формулою:

де Ппл. і Пб. - питома вага кооперативних поставок в базовому і плановому періодах;

Чб. – базова чисельність робітників,

Удосконалення управління організації виробництва і праці.

Економія чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом визначається:

де ∑ЧСб. – сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів в базовому році,чол.

∑ЧСнорм. - сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді,чол.

Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу(Ероб.ч.) можна обчислити:

де Дб. і Дпл. – число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах;

Ч’пвп – вихідна чисельність ПВП, скорегована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол..

Проб. – питома вага робітника в базовій чисельності ПВП, %.

Зміна обсягу виробництва продукції.

Відносне зменшення чисельності працівників при збільшенні обсягу виробництва(Еобсяг.вир.) визначається за формулою:

де Чб.ум-пости – базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники),чол.;

∆Q – приріст обсягу виробництва, %

∆Чум-пост – приріст чисельність умовно-постійного персоналу, %.

Галузеві фактори.

Відносна економія робочої сили по даній групі факторів(Егал.ф.) може визначається за формулою:

де tб. і tпл. –трудомісткість видобутку або виробництв одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-годю;

Nпл. – плановий обсяг виробництва, натур. один;

Фпл. – плановий фонд робочого часу одного робітника, год.

Введення в дію і освоєння нових об'єктів.

Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

Загальна економія чисельності працівників (Езаг.) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.

ІІ. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді:

де Ко – темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %

ІІІ. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому період(Чвих.) загальної величини їх зменшення(Езаг).

ІV.Розрахунок приросту продуктивності праці(∆Пп.пл.) в плановому періоді:

Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:

де ∆Пп. – можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому періоді, %

∆Тпрогр. – процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому періоді:

де Ероб.часу – економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому періоді, н-год.;

Тпрогр.б. - трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю:

де ∆Qпп. – приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

∆Ч – приріст чисельності, %;

∆Q – приріст обсягу виробництва, %

Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.

Вихідним показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.

Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чинників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків:

• необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;

• в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;

• за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.