Порівняно з першою програмою приватизації в теперішній класифікації відсутня група Б та з’явилась додатково група Ж , яка об’єднала об’єкти соціальної сфери. Відсутність групи Б зумовлена тим, що на сьогодні об’єкти вартість основних фондів перевищує 1 мільйон гривень об’єднані в одну групу приватизації – групу В. Вперше ця група зникла в Державній програмі приватизації на 1999 рік.
Класифікація об'єктів приватизації здійснюється з метою раціонального та ефективної приватизації державного майна з застосування способів приватизації відповідно до діючого законодавства.
Способи приватизації передбачають:
Приватизація об’єктів групи А. Правовий механізм приватизації об’єктів (невеликих підприємств або окремих структурних підрозділів підприємств) торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, легкої промисловості (текстильної, шкіряної, харчової), переробної промисловості, а також окреме індивідуально визначене майно (будівлі, споруди та нежилі приміщення) незалежно від його вартості, визначений Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” (малу приватизацію) від 06.03.92 № 2171-ХІІ. Важливим положенням цього закону є те, що за бажанням покупця будівлі можуть приватизуватися разом із розміщеними в них об’єктами приватизації, якщо на це не має прямої заборони приватизаційного органу чи місцевої ради народних депутатів. На відміну від цього, у більшості інших країн мала приватизація звичайно включає оренду промислових приміщень.
Порядок продажу об’єктів малої приватизації, описаний у другому розділі закону, такий самий, як і порядок продажу великих підприємств. Процедура розпочинається з погодженням приватизації об'єктів з їх органами управління – міністерствами та відомствами, а також публікації переліку об’єктів, що підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом чи шляхом викупу працівниками даного підприємства.
Необхідно зупинитись на питанні віднесення до об’єктів приватизації окремих будівель, споруд, приміщень, які не входять до складу цілісного майнового комплексу невеликого державного підприємства, тобто не знаходяться на його балансі, а орендуються на підставі окремого договору оренди.
Згідно з Законом про малу приватизацію будівлі, споруди, приміщення за бажанням покупця приватизуються разом з розташованими в них об’єктами приватизації. Однак, в 1992 – 1993 р.р. зміна форми власності державного майна об’єктів такої приватизації проходила без приватизації будівель, споруд, приміщень. Розпочинаючи з 1995 року коли була започаткована масова приватизація об'єктів малої приватизації значний відсоток об'єктів, які були приватизовані склали саме об'єкти нерухомості. На сьогодні така тенденція зберігається.
Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється переважно конкурентними способами.
Початок процесу приватизації розпочинається з рішення Фонду державного майна України, Верховної Ради автономної республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів про затвердження переліків об’єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. Переліки підприємств затверджуються окремо в залежності від способу приватизації.
На підставі затверджених переліків органи приватизації приймають рішення про приватизацію відповідним способом. За прийняття рішення про приватизацію орган приватизації повинен визначити або ціну продажу (при викупі), або початкову ціну для продажу на аукціоні чи за конкурсом. Визначення вказаної ціни проводиться у відповідності до Методики, яка затверджується Кабінетом міністрів України.
Порядок проведення аукціону та конкурсу регламентований нормативними документами. Однак хотілося б зробити одне зауваження щодо поняття комерційний та некомерційний конкурс. Умови конкурсу визначає конкурсна комісія, яка створюється органом приватизації. Умови конкурсу повинні визначатись, виходячи з планів подальшого використання об’єкта. Якщо за мету ставити найкращі умови експлуатації об’єкта, то умови конкурсу розробляються виходячи з цієї мети при фіксованій ціні продажу об’єкта, або при умові, що ціна може бути підвищена, але не відіграє вирішальну роль при визначенні переможця конкурсу. В даному випадку маємо некомерційний конкурс.
Якщо ж об’єкт функціонує нормально, але необхідно зберігати умови його подальшої експлуатації та на конкурсних засадах визначити його ціну, конкурсна комісія повинна зафіксувати бажані умови подальшої експлуатації та встановити умови продажу за найвищу ціну. В даному випадку ми маємо комерційний конкурс.
Таким чином, враховуючи думку спеціалістів, експертів, органів місцевої влади та органів управління, саме конкурсна комісія, створена органом приватизації, визначає на комерційний чи не комерційній основі буде проводитися конкурсний продаж об’єкта малої приватизації.
Об’єкти малої приватизації, це в переважній більшості об’єкти, що відносяться до сфери комунальних послуг. Тому не є таємницею, що Фонд державного майна до вересня 1994 року регулярно ні методологічно, ні практичним забезпеченням процесу малої приватизації не займався. Нею займались підпорядковані місцевим Радам Фонди комунального майна, та інші організації централізоване керівництво яким не проводилось. Тільки починаючи з осені 1994р. Фонд державного майна України розпочав створення єдиної системи органів приватизації та взяв на себе повністю методологічне забезпечення малої приватизації.
При розробленні методології Фондом визначено дві головні мети:
– пошук ефективного власника при приватизації державного майна та проведення приватизації прискореними темпами;
– забезпечення механізму поповнення державного бюджету за рахунок приватизації .
Проведена методологічна, організаторська та практична робота по приватизації призвела до того, що починаючи з червня 1995 р. темпи малої приватизації почали зростати.
Одним із важливих напрямів приватизації об'єктів групи А є виділення в окремі об’єкти приватизації структурних підрозділів інших підприємств, що можуть бути виділені в самостійні підприємства. Законодавчою основою зазначеного положення Указу Президента України є ч.2 ст.2 Закону “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, якою, зокрема, встановлюється, що у випадках, коли до складу підприємств входять структурні підрозділи, які можуть бути виділені в самостійні об’єкти приватизації, об’єктами малої приватизації є саме ці структурні підрозділи. Виділення структурних підрозділів, що входять до складу державних підприємств, здійснюється за рішенням органу приватизації, який зобов’язаний та має право прийняти таке рішення в будь який час після затвердження переліку об’єктів. Керівник державного підприємства зобов’язаний виконати рішення органу приватизації щодо реорганізації підприємств і несе персональну відповідальність за його належне виконання.
Вищезазначене положення Указу Президента України застосовується також щодо орендних підприємств. Виділення структурних підрозділів, що входять до складу орендних підприємств, не може здійснюватися лише за рішенням органу приватизації – цьому повинна передувати згода орендаря. Проте така згода є обов’язковою умовою в разі приватизації орендного підприємства (його структурних підрозділів) шляхом прямого викупу
На сьогодні Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки визначено ще одне право орендаря. У разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки.
На сьогодні таким правом користуються значна кількість орендарів. Оскільки державне майно, яке передається в оренду не завжди відповідає санітарно-технічним нормам, які передбачені для його використання під той чи інший вид діяльності, передбачений орендарем та потребує значних матеріальних вкладень. Згадана можливість, передбачена законодавством, дала змогу орендарям вкладати свої кошти на законному підґрунті та мати гарантоване право на викуп орендованого державного майна. Крім того при визначенні вартості майна такого об'єкта приватизації, кошти, які фактично затрачені орендарем та підтверджені документально, також враховуються.
Приватизація об’єктів соціальної сфери (група Ж). Першочерговій приватизації підлягають об'єкти групи Ж, які використовуються не за призначенням, перебувають в оренді або не функціонують. Покупцями об'єктів приватизації групи Ж можуть бути особи, визначені статтею 8 Закону України "Про приватизацію державного майна". Приватизація книжкових, газетно-журнальних видавництв, підприємств поліграфії та книгорозповсюдження загальнодержавного значення здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про видавничу справу" та Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу". Органи, уповноважені управляти майном об'єктів групи Ж, подають до державних органів приватизації переліки об'єктів, що підлягають приватизації. Одночасно з поданням на включення до переліку він подає до органу приватизації пропозиції щодо терміну збереження профілю об'єкта або щодо можливості його перепрофілювання, реструктуризації.
Включення об'єктів соціально-побутового призначення, які не ввійшли до статутних фондів підприємств, створених в процесі приватизації, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, здійснюється за ініціативою органу приватизації. Ініціатива щодо включення об'єктів групи Ж, які використовуються не за призначенням, передані в оренду або не функціонують, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, може виходити від державних органів приватизації, орендарів або підприємств, на балансі яких вони перебувають. Регіональне відділення, або інший орган приватизації погоджує такі пропозиції з органами, уповноваженими управляти майном таких об'єктів. Державні органи приватизації формують переліки об'єктів групи Ж, що підлягають приватизації. При цьому об'єкти, що розташовані на території міст обласного підпорядкування, підлягають погодженню обласною державною адміністрацією. Приватизація підприємств, що займають монопольне становище на загальнодержавному або регіональному ринках, здійснюється за погодженням з відповідними органами Антимонопольного комітету України в порядку, затвердженому спільним наказом Фонду державного майна України та Антимонопольного комітету України від 8 вересня 2000 р. N 1877/13, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2000 р. за N 651/487