Сучасний етап економіки показує, що національні господарства настільки міцно переплелись, що можна уже говорити про світовий і національні ринки не як про дві окремі системи, які тільки доповнюють одна одну, а як про одну систему, де національні ринки складають підсистему світового ринку. Саме тому ми вводимо національний ринок елементом у структуру світового ринку.
Соціально-культурне середовище МЕВ. Узагальнено соціально-культурне середовище МЕВ можна звести до факторів, що випливають з поведінки людини. Переваги тих чи інших чуттєвих особливостей у великих групах людей зумовлюють виникнення певних потреб, що відповідно впливає на їхні запити і в кінцевому випадку відбивається на їхніх зовнішньоекономічних відносинах. Наприклад: гострі приправи вживають більше південні народи, а тому експортери їжі у південні країни це враховують.
Складовою частиною соціально-культурного середовища є розвиток форм мотивації до праці: ціниться кваліфікована праця, престижна робота, заохочення до праці(пільги, побутові заохочення).
Одним з найважливіших факторів у розвитку міжнародних відносин є порозуміння-здатність знайти спільну мову, тобто перекладна справа, яка характеризується: виділення англійської мови; вивчення одночасно декількох іноземних мов; створення електронно-технічних засобів перекладу; розвиток засобів масової інформації.
Окремо слід виділити морально-етичні норми поведінки людини: тепер бізнесмен чи транснаціональна фірма повинні бути максимально чесними і пунктуальними, якщо хочуть надовго закріпитись на світовому ринку.
2. Політико-правове середовище МЕВ
Політико-правове середовище впливає на міжнародні економічні відносини не стільки у плані умов і факторів їхнього існування, скільки у плані їхнього розвитку. Особливо слід зауважити діалектичний зв'язок міжнародної політики та світової економіки, оскільки міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення або узгодження інтересів суб'єктів міжнародних відносин. До деякої міри важливо розрізняти поняття «міжнародна політика» і «зовнішня політика».
Міжнародна політика — це сукупність методів і засобів, направлених на досягнення цілей і завдань, що випливають з інтересів суб'єктів міжнародних відносин.
Зовнішня політика — це діяльність держави у сфері зовнішніх відносин, яка витікає з інтересів країни та її суб'єктів.
Як бачимо, «міжнародна політика» є більш агрегованим і ширшим поняттям, а «зовнішня політика» — більш вузьким і прикладним.
Варто зазначити, що внутрішня політика держави має менший вплив на національну економіку, ніж міжнародна політика на міжнародні економічні відносини. Таке відбувається з двох причин
1. Національна економічна система у більшості країн складалася протягом тривалого часу, а тому набула достатньої досконалості та самоврядності, і раптова зміна внутрішньої політики не може відразу помітно змінити напрямок розвитку національної економіки. Міжнародна економічна система за часом складалася пізніше і ще тепер знаходиться на стадії формування та політичного удосконалення, а тому ще не є добре усталеною й помітно реагує на зміни міжнародної політики.
2. Міжнародні економічні відносини функціонують на відповідальнішому рівні дотримання правових і договірних норм, порушення яких мають значно помітніші й відчутніші наслідки.
Оскільки міжнародна політика є механізмом узгодження інтересів, слід розглянути політичні інтереси країн, груп країн, регіонів. Одним із основних політичних інтересів кожної країни є нормальний прогресивний хід розвитку власної економіки. Як відомо, це залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів. На основі попереднього виникає ще один інтерес – це вигідна зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД). Якщо ЗЕД буде успішною, то краще розвиватиметься національна економіка, багатшатиме країна, підвищуватиметься життєвий рівень населення.
Щоб економіка країни розвивалась у тому руслі, яке співпадає з напрямками задоволення національних інтересів, необхідно, щоб держава розвивала свою внутрішню політику самостійно, без втручання інших держав. Це, звісно, можливо тільки за умови, що держава буде незалежною, суверенною, і це також є одним з основних політичних інтересів.
З попередніх інтересів випливає ще один не менш важливий політичній інтерес — міцна й надійна оборона. Але тільки країна з добре розвиненою економікою спроможна утримувати сучасну боєздатну армію.
До важливих політичних, а відповідно, й економічних інтересів відносяться:
· володіння найновішою інформацією;
· розвиток науки, володіння найсучаснішими технологіями, що означає високу конкурентоспроможність; розвиток соціальної й культурної сфер;
· підняття загального престижу та інше.
На основі подібних і спільних інтересів країни об'єднуються у регіональні чи інші групові об'єднання. Спільність інтересів різних країн витікає з: вигідного (взаємовигідного) економічного та іншого роду співробітництва; подібності природно-географічних умов: клімату (наприклад, країни Африки, Південно-Східної Азії чи інші), природних ресурсів (ОПЕК), географічного розташування (країни Причорномор'я), геополітичного розташування (країни Балтії); істрично-національного розвитку (країни Британської співдружності, країни Магрибу, країни СНД); спільності конкурентів (Західноєвропейський Союз); подібності соціально-економічного розвитку (ті ж країни ЄС, посткомуністичні країни); cпільності військового будівництва (НАТО, країни інших військових блоків); надзвичайної спеціалізації (країни Бенілюксу).
Помітну роль у розвитку міжнародного співробітництва відіграє політична стабільність країн, груп країн, регіонів. Розглядають також і глобальну стабільність.
Політична стабільність країни – це невелика імовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів (наприклад, страйків) і політичних актів типу тероризму, путчів, партизанської боротьби. Діалектичну протилежність до політичної стабільності складає політичний ризик, що передбачає можливість: політичної змови й політичного перевороту: конфіскації майна; націоналізації і навіть експропріації об'єктів приватної власності; національного неприйняття; класового неприйняття; неприйняття на ґрунті релігії; оперативних прорахунків та інше.
Як і всяка система, міжнародні економічні відносини потребують існування інституціонального забезпечення, яке б здійснювало регулювання їхнього функціонування й розвитку. Інституціональне забезпечення МЕВ – це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій) і правових норм, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.
Слід розрізняти міжнаціональні й наднаціональні органи регулювання міжнародних економічних відносин.
Міжнаціональні органи регулювання МЕВ – це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання.
Наднаціональні органи регулювання МЕВ – це інституції (як правило, блокових об'єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції, і їхні постанови мають виконуватись беззаперечно. Правові інституції мають різні назви, й тому виникає необхідність у з’ясуванні основних відмінностей між ними.
Міжнародні конференції, конгреси, наради в основному являють собою інститути, які виробляють норми в певних напрямках розвитку міжнародних відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Наприклад, конференції ГАТТ чи валютні конференції. Бувають випадки, коли конференції переростають в організації, які до своїх назв додають слово «конференція». Наприклад, Конференція з питань тихоокеанського співробітництва.
Міжнародні комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основному представницькими чи виконавчими органами. Це – постійно діючі інститути, завданням яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах; також комітетами і комісіями називають підрозділи організацій. Працюють вони, як правило, постійно, але бувають тимчасові комісії, завданням яких є виконання якогось одного завдання. При одному з головних органів ООН, Економічній і Соціальній Раді (ЕКОСОР), працює п'ять комітетів і п'ять регіональних комісій.
Міжнародні організації – це стійкі, міцно зорганізовані інститути зі своїми органами управління, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. Класифікувати міжнародні організації можна за декількома критеріями, і вони бувають залежно від: рівнів створення й функціонування – міждержавними, регіональними, груповими; роду діяльності – політичними, науковими, промисловими, аграрними, торговельними, валютними, з питань реконструкції та розвитку і т. д.; рівня представництва — урядовими, міжурядовими, міжпарламентськими, неурядовими.
Кожна з розглянутих інституцій по-своєму впливає на розвиток економічних відносин, але всі разом вони складають управлінську систему, котра регулює їх. Напевно, варто відзначити, що інколи управлінські інститути, особливо на національному рівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Наприклад, корумповані уряди деяких країн сприяють задоволенню інтересів тільки окремих кланів, дозволяючи займатись незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважають розвитку міжнародних економічних відносин і протекціоністська політика багатьох країн, надзвичайно високі митні перепони.