За даними зарубіжних досліджень, в економіці розвинених країн на малий та середній бізнес припадає понад 90 % усіх підприємств, до 40—60 % виробництва валового національного продукту. Із приблизно 20 млн. підприємств у США до малих належать понад 17 млн., у Великій Британії та Італії понад 96 % підприємств є малими і середніми. В Україні нині малих структур підприємств налічується близько 90 % загальної чисельності підприємств, проте вони виробляють лише 10 % валової продукції. Водночас у Польщі таких підприємств близько 2 млн. Вони виробляють понад ЗО % ВВП. Частка працюючих у малому бізнесі України на початку 2004 р. становила приблизно 12 %, тоді як у розвинених країнах світу — близько 60 % [7, 97].
Отже, сучасне підприємництво — це синтез великого і малого виробництва. Якщо велике виробництво є «становим хребтом» усієї виробничої та ринкової системи, то малі й середні підприємства (фірми) — «м'які і гнучкі тканини», без яких велике виробництво в сучасних ринкових умовах існувати не може. Нині стає очевидним, що становлення та розвиток підприємництва в Україні не зможе набрати інтенсивного імпульсу та рухатися безхибним шляхом без узагальнення світового досвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинених країн.
2.2 Організаційно-правові форми підприємництва в Україні
Підприємницька діяльність існує в певних організаційно-правових формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників: сфери діяльності, фінансових можливостей, переваги тієї чи іншої організаційної форми. Важливе значення має аналіз чинного законодавства. У межах українського юридичного поля діють Закони України «Про власність», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва». Вони визначають умови, напрями формування альтернативних форм господарювання.
Підприємницька діяльність в Україні здійснюється згідно з чинним законодавством на таких умовах: без використання найманої праці; з використанням найманої праці; без створення юридичної особи; зі створенням юридичної особи.
Статус підприємницької структури в Україні оформлюється державною реєстрацією у порядку, передбаченому законодавством. Здійснення підприємницької діяльності без реєстрації забороняється. При реєстрації кожний суб'єкт підприємництва заноситься до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) і йому присвоюється ідентифікаційний код.
Підприємницька діяльність, що здійснюється зі створенням юридичної особи, реєструється як підприємство (фірма). Підприємницька діяльність, здійснювана без створення юридичної особи, реєструється як приватне підприємництво.
В Україні за формами власності та організацією виділяють такі основні види підприємницьких господарств (фірм):
- індивідуальне – засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (ремісники, фермери, що не застосовують постійно найману працю);
- сімейне – грунтується на приватній власності громадян – членів однієї сім’ї з можливістю використання найманої робочої сили;
- приватне або партнерське – зі створенням юридичної особи з обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);
- акціонерне – засноване на власності акціонерів (власників цінних паперів);
- орендне – береться за відповідну плату на певний час у користування, що дає йому право розпоряджатися майном та бути власником результатів праці, доходів;
- колективне (народне) – засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію й доходи;
- інноваційне – грунтується на інтелектуальній власності;
- спільне – створюється об’єднанням майна різних власників [13, 115-116].
Види підприємств за видами власності та господарські об’єднання наведені в додатку 6, ст. 2.
Згідно зі ст. 79 Господарського Кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.
Види господарських товариств показані в додатку 5, рис. 5.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує статутний фонд, розподіляє доходи тощо. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об’єднання майна.
Отже, підприємництво —це багатогранна творча діяльність, необхідна для ведення бізнесу. Впродовж багатьох років люди в Україні, котрі мають схильність до ділової активності, не могли стати підприємцями, оскільки така діяльність не заохочувалася і взагалі вважалася суспільно недоцільною. Це стало однією з причин, які призвели до занепаду економіки, її значного відставання від рівня багатьох західних країн. В Україні, яка обрала шлях ринкових реформ, необхідно створити умови для відродження і широкого розвитку підприємництва.
2.3 Державне регулювання підприємницької діяльності
Необхідність державного регулювання ринкової економіки беззаперечна. В усіх країнах світу держава «втручається» в економіку більшою чи меншою мірою як розширенням державного сектору економіки, так і регулюванням її підприємницького сектору. Як свідчить досвід економічних реформ у промислово розвинених країнах, це регулювання здійснюється у широких межах і являє собою надзвичайно складний та професійний механізм, який ґрунтується на синтезі економічних та адміністративних методів впливу.
У науковій літературі традиційно виділяють чотири основні внутрішні функції держави - економічну, соціальну, політичну та ідеологічну, а іноді додають ще дві: екологічну та правоохоронну. Як правило, економічну функцію трактують як встановлення державою умов та порядку економічної діяльності у регулюванні економіки.
У сучасних умовах суть економічної функції перебуває у процесі далеко не безболісної трансформації від тотального управління до виправлення «недоліків» ринку, яке в ідеалі повинно не порушувати природні ринкові механізми саморегуляції. На практиці це має вираз у конкретних організаційно-правових заходах.
Наприклад, заборона провадити певні види господарської діяльності приватному бізнесу (ст. 4 Закону України «Про підприємництво»); обмеження недобросовісної конкуренції (Закон України «Про захист економічної конкуренції»); організаційно-правові засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій (Закон України «Про природні монополії»); основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів (Закон України «Про ціни і ціноутворення»); прогнозування та планування соціально-економічного розвитку країни (Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»); приватизація державної власності (Закон України «Про державну програму приватизації»); регулювання інвестиційної діяльності (Закони України «Про інвестиційну діяльність» та «Про захист іноземних інвестицій в Україні»); загальні організаційно-правові засади лізингу (Закон України «Про лізинг»); регулювання зовнішньоекономічної діяльності (Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»); організаційно-правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків (Закон України «Про банки і банківську діяльність»); про цінні папери і фондову біржу (Закони України «Про цінні папери і фондову біржу» та «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»); захист прав споживачів (Закон України «Про захист прав споживачів») тощо [16, 125].
Отже, організаційно-правовий вплив держави має дуже різноманітний характер і здійснюється у багатьох формах та різними засобами.
Ґрунтуючись на чинному законодавстві, центральні й місцеві органи держави здійснюють безпосередню діяльність з державного регулювання у межах їх компетенції. Державне регулювання підприємництва дістало своє законодавче закріплення у ст. 15 Закону України «Про підприємництво» (додаток 4, ст. 15).
Російський економіст Б. Райзберг поділяє управління економікою на макро- та мікроекономічне. До макроекономічного вчений відносить управління такими великомасштабними об'єктами, як економіка країни, господарство найбільших територій (регіонів), економіка галузей і сфер народного господарства. Макроекономічне управління поширює свою дію на процеси, які охоплюють широкі інтереси, поля діяльності, зв'язки та відношення, що стосуються всього населення чи значної його частини. На відміну від макроекономічного, мікроекономічне управління поширює свою дію на окремі, відносно маломасштабні господарські одиниці, на організації, підприємства, компанії, фірми, на господарство невеликих територій, на ринки [15, 536].
Слід підкреслити, що державний сектор економіки є необхідним сегментом будь-якої економічної системи, оскільки є специфічні сфери господарювання, у яких приватна ініціатива або неможлива, або неефективна з огляду на ті чи інші причини (слід зауважити, що в Україні коло цих причин значно ширше, а іноді вони кардинально відрізняються від аналогічних у так званих промислово розвинених країнах).
Перехідний етап до ринку в Україні зумовлює наявність у регулюванні залишків від колишньої командно-адміністративної системи, з одного боку, та правовий вакуум у певних аспектах регулювання підприємницької діяльності, що стосуються функціонування власне ринкового механізму, - з іншого [16, 127].
На підтвердження цієї думки можна навести положення ст. 15 Закону України «Про підприємництво»: «Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається...»; «державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції...»; «не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності»; «збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами».