Найбільш влучно завдання підприємців і їх функції висловив відомий австрійський економіст першої половини XX ст. Йозеф Шумпетер: «Завдання підприємців — реформувати і революціонізувати спосіб виробництва шляхом впровадження винаходів, а в більш загальному змісті — через використання нових технологічних можливостей для виробництва нових товарів або колишніх товарів, але новим методом, завдяки відкриттю нового джерела сировини або нового ринку готової продукції — аж до реорганізації попередньої і створення нової галузі промисловості» [25, 199].
До підприємницької діяльності в країнах Заходу висувають високі вимоги. Не кожний бізнесмен може бути названий повною мірою підприємцем. Ним не вважається, наприклад, власник фірми, яка з року в рік виробляє один товар (без модифікацій) або надає одні й ті самі послуги (без удосконалення). Вважається, що цей товаровиробник здійснює не підприємницькі, а репродуктивні функції. Хоч нині й прийнято називати підприємцями всіх, хто зайнятий бізнесом, насправді ж ними можуть бути тільки ті ділові люди, поведінка яких на ринку відрізняється пошуковим характером.
Отже, у особі підприємця мають поєднуватися новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку прогресивних методів виробництва, створення нових видів продукції високої якості, ефективних сфер застосування капіталу. А термін «підприємництво» означає систематизовану, самостійну, ініціативну, здійснювану на власний ризик діяльність, спрямовану на таке поєднання факторів виробництва, щоб можна було отримати максимальний прибуток; тип господарської поведінки підприємців щодо організації, розробки, виробництва і реалізації благ для отримання прибутку та соціального ефекту.
1.2 Функції, умови існування та принципи підприємницької діяльності
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції, які характеризують напрями діяльності суб’єкта ринкових відносин, його цілі та досягнення (додаток 3, рис. 1).
Держава зацікавлена в розвитку підприємництва, тому гарантує рівні права і створює однакові можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Роль підприємця в забезпеченні ефективності виробництва визначається його функціями, провідними з яких є :
• підприємець втілює ініціативу поєднання факторів виробництва в єдиний процес з метою виробництва товару чи послуги;
• підприємець бере на себе важливе завдання — прийняття рішень у процесі ведення бізнесу;
• підприємець — це новатор. Він впроваджує на ринку нові товари, нові технології, прогресивні способи обслуговування споживачів, нові сфери прикладання капіталу;
• підприємець — це людина, котра йде на ризик. Він ризикує своїм часом, працею і діловою репутацією, а також своїми коштами і коштами інших власників [18, 179].
Виходячи з вищевказаних функцій, класичний підприємець — це водночас і власник, і організатор та керівник. Типовий «портрет» підприємця формувався історично. Оскільки підприємницька діяльність колись зароджувалась у торгівлі (відродження ринкових відносин у нашій країні в 90-х роках розпочалося також з бурхливого розвитку торгівлі), то спочатку за головну ознаку підприємця вважали його комерційну діяльність, тобто це був купець. З часом, у XVIII та XIX ст., економісти зображували портрет «господаря», роботодавця, капіталіста, власника індивідуального підприємства чи фабрики (наприклад, добре відомі в Україні Бобринські, Терещенки, Яхненки, Симиренки).
Сучасний підприємець - це переважно «груповий портрет», де основні підприємницькі функції виконують різні спеціалісти. Зокрема, в акціонерному товаристві ризик беруть на себе власники акцій, надаючи грошові кошти, управління виробництвом здійснюють менеджери, а рада директорів приймає економічні рішення.
Розвиток підприємництва завжди відбувається у середовищі функціонування певної соціально-економічної системи. Саме тому для його безпосереднього відтворення необхідні певні умови (додаток 3, рис. 2).
Суб’єкти та принципи підприємництва зазначені в Законі України «Про підприємництво» (додаток 4, ст. 2 і 5).
На мою думку, щоб успішно виконувати зазначені функції, підприємцю повинні бути притаманні певні здібності, серед них — ініціативність, здатність самостійного мислення та прийняття рішень, завзятість щодо досягнення мети, вміння організувати та вести за собою колектив, зробити цей колектив групою однодумців. Значну увагу, коли мова йде про характеристику особи підприємця, приділяють етичній стороні його діяльності, необхідності дотримання даного слова, виконання взятих зобов'язань, порядності у стосунках, тобто етиці ділових відносин. Сучасний підприємець повинен добре розуміти сутність економічних процесів, які відбуваються у суспільстві, орієнтуватись в обставинах, що швидко змінюються, вміти приймати нестандартні рішення, розбиратись в людях, правильно оцінювати їх позитивні якості та недоліки.
2. ВИДИ І ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА
2.1 Види підприємницької діяльності
Види підприємницької діяльності класифікують за кількома ознаками, а саме:
- залежно від змісту діяльності;
- за формою власності;
- за величиною.
Залежно від змісту розрізняють такі види підприємницької діяльності.
Виробниче підприємництво — діяльність, пов'язана безпосередньо з виробництвом продукції, товарів, послуг, робіт, інформації. При цьому функція виробництва стає для підприємця основною, тоді як інші (транспортування, реклама, збут тощо) є другорядними, доповнюють основну. Природно, що виробниче підприємництво має бути прибутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організація нового виробництва є доцільною лише в тому разі, якщо річний прибуток становитиме в сумі не менше ніж 15—20 % від потрібних витрат.
Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим, що провідна роль у ньому належить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Вони пов'язані з операціями та угодами з купівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг. Успішною комерційна діяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційна ціна вибраного товару вища за купівельну і, по-друге, коли товар користується попитом на ринку. Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приносить прибуток не менше ніж 20—30 % від витрат.
Фінансове підприємництво пов'язане з купівлею-продажем валюти, цінних паперів. Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу фінансових ресурсів з одержанням процентів.
Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхування. Страхові організації надають гарантії тим, хто за відповідну плату страхує своє майно, цінності чи життя, отримати компенсацію збитків у разі непередбачених обставин. Страхування захищає бізнес і населення, зменшуючи можливі ризики.
Посередницьке підприємництво — це підприємництво, суб'єкт якого сам не виробляє і не продає товару, а виступає тільки посередником у товарно-грошових операціях. Головна мета такого підприємця — знайти й звести дві заінтересовані в цій акції сторони. Завдання посередницької діяльності — надання послуг кожній з цих сторін. Посередницькі фірми спеціалізуються також на наданні інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток [5, 369].
Основною складовою підприємницької сфери є фірма.
Фірма — це організація, яка володіє одним або кількома підприємствами й використовує кошти й ресурси для виробництва товару або послуги з метою отримання прибутку.
Фірми класифікують за різними ознаками. Головними з них є дві: форма власності й величина фірми.
За формою власності розрізняють три види фірм.
Індивідуальним підприємництвом називається бізнес, власником якого є одна особа. Власник індивідуального бізнесу одночасно виступає у функції менеджера. Він несе повну майнову відповідальність.
Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій ризик. Він має право:
• створювати підприємство (фірму) і самостійно визначати його профіль та виробничу програму;
• придбавати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за угодою оренди;
• наймати або звільняти працівників; отримувати кредит і відкривати рахунок у банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, який залишається після сплати податків; здійснювати операції з валютою.
Він може також виступати як посередник між виробником і споживачем. Головне, що відрізняє підприємця від інших агентів ринкової економіки, — це прибуток, котрий він отримує як різницю між витратами на задоволення попиту і ціною, яку покупець сплачує за відповідний товар.
Товариством, або партнерством, називають бізнес, яким володіють дві або більше осіб. Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою, є:
а) створення та реєстрація його згідно з законом;
б) самостійна майнова відповідальність;
в) участь від власного імені в господарському обороті;
г) власний розрахунковий рахунок у банку [5, 370].
- Корпорація — це сукупність осіб, об'єднаних для спільної підприємницької діяльності як одна юридична особа. Право на власність корпорації поділено на частини за акціями, тому власників корпорацій називають держателями акцій, а саму корпорацію — акціонерним товариством. Переваги корпорації наведені в додатку 5, рис. 1.