Міністерство освіти та науки України
Академія муніципального управління
З дисципліни: “Економіка підприємства”
На тему: «Форми оплати праці і їх вибір у конкретних умовах виробництва”
Студентка 2-го курсу
Економічного фак-ту
гр. Ф(з)-1
Мазур І.А.
Київ 2006
Вступ
1. Персонал підприємства;
2. Ефективність праці та резерви її росту;
3. Продуктивність праці:
3.1 Поняття продуктивності праці;
3.2 Фактори та резерви зростання продуктивності праці;
3.3 Факторний метод прогнозування.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.
Підприємство ¾ це організаційно виокремлена та економічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним розвитком економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.
Інтегральним показником якості робочої сили є продуктивність праці. Під продуктивністю праці слід розуміти витрати праці на виробництво одиниці продукції.
Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом порівняння результатів праці у вигляді обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) із витратами праці (середньооблікова чисельність робітників).
Резерви росту продуктивності та ефективності праці на підприємствах можуть розрізнятися за двома ознаками — за характером факторів, які використовуються: екстенсивні та інтенсивні; за напрямками сприяння: за групами ресурсів, які використовують.
1. Персонал підприємства.
На будь-якому підприємстві ключовим є людський фактор ¾ люди, яки на ньому працюють. Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства використовують терміни: кадри, персонал, трудовий колектив.
Під кадрами розуміють основний (штатний) склад працівників підприємств, установ та організацій у різних галузях народного господарства.
Трудові фактори характеризуються кількісно і якісно.
Кількісною характеристикою трудових факторів є ступінь забезпеченості виробництва працівниками тієї чи іншої категорії. Цю характеристику визначають такі показники:
- загальна кількість населення;
- співвідношення працюючих і непрацюючих;
- тривалість робочого часу;
- наявність на ринку праці працівників необхідної категорії.
Якісними характеристиками є:
- професія;
- спеціальність;
- кваліфікація;
- досвід;
- рівень освіти і виховання.
Професія характеризує певний вид роботи в одній із галузей виробництва, що вимагає відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок, необхідних для її виконання. У самій професії розрізняють спеціальності, що вимагають додаткових знань і навичок для виконання роботи на певній ділянці даної галузі виробництва. Наприклад, професія слюсаря поділяється на спеціальності “слюсар-складальник”, “слюсар-інструментальник” і т.ін.
Кваліфікація ¾ це сукупність знань та умінь виконувати роботи відповідного рівня складності на окремих ділянках виробництва. Обов’язковим і найбільш суттєвим елементом кваліфікації є загальноосвітня і загально технічна підготовка працівника нарівні з одержанням виробничих навичок з певної спеціальності. Чим вище технологічний рівень виробництва, складніше система машин і технологічних процесів, тим більш значні вимоги до кваліфікації робітника. Він має не володіти певними прийомами виконання виробничої операції, але й знати конструкцію машини, властивості використаних сировини і матеріалів, розуміти теоретичні основи виробництва ¾ технологію, економіку і організацію виробництва галузі, у якій він працює. У діяльності робітника високої кваліфікації зростає частка розумової праці, його функції наближаються до функцій інженерно-технічних працівників.
Персонал підприємства ¾ це провідний мобілізуючий фактор виробництва. Його творчий талант і практична робітнича майстерність особливо виразно проявляється в умовах ринкових відносин, де постійно присутня підприємницька конкуренція. Так, інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення у виявленні і оцінці попиту, створенні високоякісної продукції, виборі прогресивних технологій, раціональній організації виробництва в цілому, тобто в ефективному поєднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожне таке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не буде фахово завершене робітниками у вигляді матеріалізованої продукції.
Саме така, цілеспрямована, гармонійна діяльність колективу забезпечує економічний поступ підприємства. Згідно з діючим в Україні з 1995 року Класифікатором професій весь персонал працюючих у нашій країні поділяється на дев’ять груп (розділів професій):
1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники.
Крім представників, що визначають державну і регіональну політику, даний розділ професій містить керівників об’єднань, підприємств, установ, організацій і їхніх підрозділів (керівники функціональних підрозділів, цехів, дільниць).
2. Професіонали.
Цей розділ містить професії, що передбачають високий рівень знань у сфері фізичних, матеріальних, технічних, біологічних, агрономічних, медичних і гуманітарних наук. До них належать наукові співробітники, інженери, конструктори, технологи, архітектори тощо, а також професіонали високого рівня (як правило, ті, що мають наукові ступені і звання або значний досвід роботи).
Згідно з Постановою КМ України професіонали відповідно до їх кваліфікації поділяються на 4 категорії: вищу, першу, другу і професіонал даної галузі знань (наприклад, фізик, астроном, архітектор, конструктор, економіст тощо). Однак у деяких галузях можуть використовуватися й інші види кваліфікаційних категорій. Зокрема, у науковій сфері використовується такий розподіл: головний науковий співробітник, провідний науковий співробітник, старший науковий співробітник і молодший науковий співробітник.
3. Фахівці.
Даний розподіл враховує професії, що передбачають знання в одній чи декількох сферах природничих, технічних чи гуманітарних наук. Професійні знання полягають у використанні методів відповідних наук. Професії даної категорії відповідають рівню молодшого фахівця, бакалавра, фахівця. Фахівці поділяють на такі кваліфікаційні категорії: першу, другу, третю, без категорії.
4. Технічні службовці.
Даний розподіл містить професії, що передбачають знання, необхідні для підготовки, збереження та відтворення інформації, а також виконання розрахунків. Ці професії вимагають повної рівня загальної і/або професійної середньої освіти чи середньої освіти і професійної підготовки на виробництві. Технічні службовців можуть одержувати такі категорії: першу, другу, третю, без категорії.
5. Робочі сфери торгівлі і побутових послуг.
Професійні знання охоплюють забезпечення послуг, пов’язаних із перевезеннями, харчуванням, побутовим обслуговуванням, торгівлею, охороною, ін. Значна частина професій вимагає загальної середньої і/або професійної освіти або середньої освіти і професійної підготовки на виробництві.
6. Кваліфіковані робітники сільського і лісового господарств, риборозведення і рибальства.
Професії даного розподілу вимагають знань і навичок виконання функцій у
відповідних секторах економіки. Необхідний рівень освіти ¾ повна середня освіта і/або професійна освіта або середня освіта і професійна підготовка на виробництві.
7. Кваліфіковані робітники з інструментом.
Цей розподіл містить професії, що передбачають знання, необхідні для вибору способів використання матеріалів та інструментів, визначення стадій виробничого процесу, характеристик і призначення готової продукції.
Необхідний освітній рівень ¾ середня і/або професійна освіта і професійна підготовка на виробництві (у деяких випадках ¾ кваліфікація молодшого спеціаліста). Робітники за тарифними розрядами поділяються на такі кваліфікаційні групи (при 6-розрядній сітці): висококваліфіковані робітники ¾ 5-й і 6-й розряди, кваліфіковані ¾ 3-й і 4-й розряди, низько кваліфіковані ¾ 1-й і 2-йрозряди, некваліфіковані робітники, що не мають розрядів.
8. Оператори і складальники устаткування і машин.
Розділ містить професії, що передбачають знання, необхідні для експлуатації і нагляду за роботою устаткування і машин, у тому числі високоавтоматизованого, а також для їх складання. Необхідний освітній рівень ¾ середня освіта плюс професійна освіта чи професійна підготовка на підприємстві (у деяких випадках – кваліфікація молодшого фахівця). Кваліфікаційна диференціація в даному випадку аналогічна попередній групі.