Рис. 1. Методи вимірювання та показники рівня
продуктивності праці.
Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.
Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.
Для характеристики рівня продуктивності праці можна використовувати:
- прямий показник (прямий метод), що характеризує випуск продукції за одиницю робочого часу (виробіток продукції);
- зворотний показник (зворотний метод), що оцінює витрати робочого часу на одиницю виробленої продукції або виконаної роботи (трудомісткість продукції).
Прямий показник визначається за формулою
П=
,де П - показник виробітку продукції; В - обсяг виготовленої продукції; Т - кількість робочого часу, витраченого на виробництво даної продукції.
Варто зазначити, що показник обсягу виготовленої продукції можна визначити за такими чинниками:
- обсягом валової продукції (містить готову і незавершену
продукцію);
- величиною чистої продукції (національного доходу - для
оцінки продуктивності суспільної праці на рівні держави);
- обсягом товарної (готової) продукції;
- обсягом реалізованої (проданої) продукції.
При цьому сам показник може бути виражений як в натуральних оцінках (шт., м3 і т.ін.), так і у вартісному вимірі.
Продуктивність праці є одним із ключових показників оцінки ефективності економіки. Тому збільшення продуктивності праці, безумовно, буде забезпечувати стійке економічне зростання.
Зворотний метод дає можливість оцінити трудомісткість продукції (Нпр), тобто величину, обернену виробітку:
Нпр=
.Широке застосування має також показник виробітку продукції на одного працюючого, а саме:
ППв = 
де ППв— виробіток продукції на одного працюючого в штуках або гривнях; В — кількість продукції, виготовленої в одиницю часу (наприклад, шт. в місяць, рік); r — чисельність робітників (працівників), чол.
Таке поняття продуктивності праці цілком задовольняє вимоги, коли йдеться про кількісне вимірювання виготовленої продукції в часі.
Однак визначення продуктивності праці лише в часі аж ніяк не відображає якісну корисність праці, тобто величину суспільної її корисності. Саме тому в ринковій системі поняття продуктивності праці розглядається значно ширше, виходячи з основного завдання економічної системи — спроможності праці задовольняти (забезпечувати) певний рівень потреб (тобто корисності) в умовах обмежених ресурсів (при мінімальних їх витратах). Отож продуктивність праці визначається співвідношенням:
ПП = вартість реалізованої продукції (виторг) .
витрати на виробництво і реалізацію продукції
В умовах ринкової конкуренції величина виторгу формується через ціну і кількість реалізованої продукції. У свою чергу, ціна залежно від якості продукції відображає її вартість в конкретних умовах ринку, де взаємодіє цілий ряд факторів, зокрема, попит та пропозиція, кон'юнктура, якість продукції тощо.
Величина витрат на виробництво і реалізацію продукції також значною мірою залежить від ефективності роботи підприємства. Отже, цей показник дещо трансформують, а саме:
ПП = “зовнішня” продуктивність фірми .
“внутрішня” продуктивність фірми
“Зовнішня” продуктивність за своєю суттю відображає результативність старань колективу фірми (в першу чергу її інженерів і робітників), щодо створення, виготовлення та реалізації якомога більше високоякісної продукції, що забезпечить високу ціну і відповідний належний виторг (прибуток). Цим визначається діяльність колективу фірми, що спрямована на „зовні", тобто на ринок.
„Внутрішню" продуктивність розуміють як діяльність колективу фірми щодо раціональної організації і ефективного формування технологічних процесів, економічного використання всіх ресурсів (сировинних, матеріальних, трудових, енергетичних тощо), тобто її спрямованість на економічно високопродуктивну внутрішню роботу.
За своєю суттю зіставлення „зовнішньої" і „внутрішньої" продуктивності праці характеризує поєднану економічну ефективність діяльності підприємства (фірми). Цей показник відображає загальну цілеспрямованість, тобто „філософію" роботи колективу фірми, її окремих підрозділів, а тому і ринкової системи в цілому. Така дієва „філософія" за змістом зводиться до максимального забезпечення потреб ринку висококорисною продукцією при мінімальних витратах ресурсів.
Вартість готової продукції, що підлягає реалізації, формується в процесі проектування конструкції, вибору технології, тобто шляхом поєднання трудових ресурсів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, які виготовляються іншими підприємствами-партнерами. Тому необхідно виділити „чисту" частку вартості (корисності), що створюється безпосередньо колективом підприємства-виробника кінцевої продукції.
Аналізуючи структуру створюваної вартості, бачимо, що цю частку ¾ додану вартість (ДВ) формують прибуток і всі витрати на оплату праці. Саме ці складові становлять величину “винагороди” суспільства за якісну і кількісну корисність запропонованої на ринку продукції:
ДВ = П + ОП,
де ДВ ¾ додана вартість, грн.
П ¾ прибуток, грн.
ОП ¾оплата праці, грн.
Виходячи з таких особливих міркувань, продуктивність праці у фірмі та в окремих її підрозділах визначається співвідношенням:
ПП =
,де ПП ¾ продуктивність праці, грн./чол.
ДВ ¾ сумарна додана вартість, що створена колективом, грн.
r ¾ чисельність працюючих, чол.
Похідними варіантами цього показника можуть бути співвідношення ДВ до витраченого часу, використаного капіталу тощо.
З усіх розглянутих напрямів (показників) оцінки рівня продуктивності праці впливає висновок, що кожен з них може застосуватися в певних конкретних умовах. Однак найбільш змістовно результативність діяльності фірми відображає частка доданої вартості, що створюється одним працівником підприємства.
3.2 Фактори та резерви зростання
продуктивності праці.
Резерви, тобто невикористані можливості зростання продуктивності праці, визначаються протягом кожного періоду часу за можливим використанням на конкретному підприємстві чи в галузі досягнень науки і техніки, організації суспільного виробництва, соціального розвитку. Залежно від особливостей виявлення і використання резерви можна поділити на дві групи:
• резерви зниження трудомісткості, тобто можливості скорочення витрат праці (фонду часу) робітників, ІТП та інших категорій працівників на одиницю виробленої продукції за рахунок механізації, автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці;
