Відповідні можливості з'явилися в наслідок відсутності ренти, наявності пільгового кредитування збоку держави і сільськогосподарської кооперації. Вже на початку 50-х років рівень виробництва досягло довоєнної межі, а до 1960 року країна майже повністю забезпечувала себе основними продуктами харчування.
Земельна реформа сприятливо вплинула на господарство в цілому. Воно сприяло розширенню внутрішнього ринку завдяки зростанню виробничого і власного споживання сільських працівників, а також вирішенню проблеми робочої сили для промисловості та сфери послуг, які швидко розвивались.
Третя група реформ торкалася сфери праці і соціального забезпечення. У відповідності з прийнятими в 1946-1947 років законами, вперше був встановлений 8-ми годинний робочий день і шестиденна оплачувана відпустка. Наймачів зобов’язували оплачувати понаднормову працю, відповідати за охорону праці й виробниче навчання. Робітники отримали право на створення профспілок, ведення колективних переговорів, організацію страйків.
Реалізація цих законів створювала основу для поліпшення умов праці й відпочинку працівників, підвищення їхніх доходів. Це позитивно відбилось на зростанні продуктивності праці, вдосконаленню виробництва, збільшування особистих заощаджень, що в свою чергу, сприяло підвищенню норми накопичення й розвитку виробництва.
За свідченням американського дослідника Е. Лінкольна, „в 50-х роках японці прийшли до взаємної згоди в бажанні швидкого економічного розвитку. Люди були готові багато працювати і переносити тяготи, пов'язані з відсутністю вложень в соціальну сферу, виходячи з припущення, що це є найкращим шляхом до майбутнього розквіту. Багато японців навіть ретроспективно не гадають, що вони понесли якусь особисту жертву; у них не було іншого реалістичного вибору, крім зусередженної праці і самовіддачі, якщо країна в цілому і кожний японець зокрема бажали досягнути розквіту”[24.105]
Четверта група реформ торкалася системи освіти ,рівень якої в Японії був традиційно високий. У відповідності до закону, прийнятого в 1947-му році, тривалість обов'язкового й безкоштовного навчання збільшилася з 6-ти до 9-ти років, було введено спільне навчання дівчат та хлопців; управління шкільним навчанням децентралізовано, що привело до створення широкої мережі коледжів та інститутів для підготовки кадрів середньої ланки й підвищенню кваліфікації робітників. В подальшому завдання освіти пристосовувались до завдань соціально економічного розвитку. Високий рівень освіченості японців відіграв істотну роль в успіхах економіки. Вже в 50-ті 60-ті роки за рівнем освіти людей віком 25-34 роки Японія випередила всі розвинені країни Європи й відставала лише від США. Нині практично вся японська молодь закінчує 12-ти річку, понад третина продовжує навчання у вищих навчальних закладах. [9.298]
П'ята група реформ стосувалася фінансів і грошового обігу. В 1949-му році була здійснена реформа податкової системи Японії, проект якої був розроблений групою американських експертів на чолі з Шоупом. Суть реформи полягала в збільшені податків з метою „подолання інфляції та стабілізації економіки”. Одночасно проходив перерозподіл податкового тягаря – знижені податки на корпорації шляхом переоцінки вартості постійного капіталу, скасуванню податків на надприбуток за рахунок збільшення оподаткування трудящих. Таким чином були створенні сприятливі умови для швидкого накопичення капіталу і зростанню темпів економічного росту. [9.303]
Відтворення відбувались в умовах жорсткого державного контролю (системи державних ліцензій, фіксування цін і заробітної платні, раціонування торгівлі, регулювання діяльності кредитних інститутів тощо), але темпи зростання були не значними. Найбільшою загрозою була висока інфляція, викликана перш за все виплатою компенсацій за позиками воєнного часу та субсидіями, спрямованими у промисловість.
Програма економічної стабілізації була останньою з післявоєнних реформ, які лягли в основу подальшого поступового руху японської економіки. В наступні роки здійснювалось ще багато перетворень, але вони лише доповнили конструкцію, яка, спираючись на фундамент післявоєнних реформ, підняла Японію на рівень провідних в економічному плані країн.
На думку аналітиків, вдалому проведенню післявоєнних економічних перетворень у Японії стояла низка факторів.
Характерною рисою реформ було проведення їх у комплексі в усіх сферах життєдіяльності суспільства – економічній, соціальній, політичній, культурній. Найповніше відображення політичні й соціальні аспекти реформ знайшли в новій конституції країни (1947 рік). [29.388]
Найважливіше значення для розвитку економіки мала відмова Японії від війни як засобу розв'язання міжнародних конфліктів. Це зумовило низький рівень воєнних витрат (в межах 1 % ВНП), що надала можливість виробничого використання практично всіх наявних фінансових, матеріальних і людських резервів. У конституції Японії читаємо: „Відверто прямуючи до заснованого на справедливості й порядку міжнародного миру, японський народ назавжди відмовляється від війни як вираження суверенного права нації та від застосування чи загрози застосування сили як засобу врегулювання міжнародних суперечок. Для здійснення мети ніколи не будуть утримуватись сухопутні, морські та повітряні війська, а також інші військові сили. Право держави на ведення військових дій не буде визнаватися”. А в Договорі безпеки між Японією та США говорилося: „Японія надає, а США використовують після набуття чинності даним Договором права розміщувати наземні, повітряні й морські сили в Японії й поблизу неї”. Таким чином, для японських правлячих кіл така система являла собою „американську атомну парасольку” країни, а також означало політичну й економічну співпрацю із США в інтересах відновлення й розвитку японської економіки.
Успіху реформ сприяло також атмосфера, яка склалася навколо них, а також підтримка збоку населення. Японці підтримали уряд, взявши курс на відродження економіки. Вони підтримували жорсткі урядові заходи, наприклад заощадження вкладалися під низькі відсотки. До певної міри, заощадження були вимушеними, тому що люди побоювались за своє майбутнє в умовах стабільності, але вони робили цей крок, бо кожний хотів зробити свій внесок у відновлення економіки.
Значне місце серед передумов японського „економічного дива” посідає американська допомога. Багато фахівців, які досліджували економічний розвиток Японії після Другої світової війни, велику роль відводили США.
Економічний вплив США на Японію здійснювався за допомогою таких заходів:
продаж в кредит зайвих матеріалів американської армії. Загальна вартість проданого майна становила приблизно 75 млн.$. [29.389]
здача в оренду американських суден. Позбавивши Японію торгівельного флоту і заборонивши японським суднам відвідувати іноземні порти, США здали їй в оренду свої судна, які їм були не потрібні. Фрахт суден коштував 35 млн.$.
надання „в борг” будівельних матеріалів і механізмів. Американці привезли до Японії на 100 млн.$ матеріалів, але вони виявились не потрібними і були переданні японському уряду.
Використання заборгованості за трофейне майно. Захопивши великі трофеї, американці вивезли те, що являло для них цінність (прилади, нові види зброї, олово), а на потрібні залишки (білизну, одяг, вугілля) на суму 1 млрд.$ повернули японському уряду.
Американська влада рекламувала це як „разову допомогу”, щоб контролювати витрати коштів, що утворювалися від реалізації американських товарів. Американська влада наполягала на створенні в Японії так званого еквівалентного фонду. Ресурси фонду складались із внесків японського уряду за рахунок коштів, отриманих від продажу в Японії американських товарів, прибутків від наданих позик, повернення раніше взятих кредитів, ресурсів, утворених з довоєнної зовнішньої заборгованості Японії, а також за рахунок виручки від продажу облігацій японських державних позик. З 1949 по 1953 загальні надходження в „еквівалентний фонд” склали 400 млрд. ієн; 61 % з них припадав на безпосередньо американську „допомогу”. Цей фонд відіграв подвійну роль. З одного боку, він сприяв зміцненню японського капіталу, з другого – гальмував розвиток малого підприємництва. Згодом великий вплив на відносини між двома країнами мала НТР. Японці за рівнем науково-технічному розвитку почали наздоганяти Америку і поступово досягли її рівня. Од же, можна сказати, що американська „допомога” була стимулом для розвитку економіки, бо японці, намагаючись стати незалежними, ефективніше проводили свою політику.
Таким чином в результаті дослідження передумов японського „економічного дива”, основних його факторів, доходимо до таких висновків:
Високій результативності проведених реформ сприяло те, що вони впроваджувались у комплексі.
Японський менталітет, вроджена працьовитість японців допомогли країні у виході з кризи. Японці мають високу довіру до уряду і уряд їм віддячує (високі пенсії, соціальний захист). Надзвичайна працьовитість дає змогу швидко впроваджувати нові технології та виробляти нові види продукції. [19.53]
Військові витрати становили менше 1 % від ВНП. Така економія коштів дала змогу японцям витратити їх на розвиток економіки. Це був дуже розумний вчинок, і Японія тільки виграла від цього.
Отже, на веденні вище реформи, не тільки відновили в короткочасні строки довоєнний рівень розвитку Японії, а сприяли подальшому, швидкому економічному зростанню Японії.
Розділ II. Особливості організації та управління економікою
Одним з головних факторів високого суспільного виробництва – першочергова увага організації та управління на різних рівнях.