П. Буагільбер: Критика меркантилізму та захист сільського господарства. Теорії цінності, багатства, грошей
Вступ
Науковий напрям в буржуазній політичній економії, відомий як класичний, виник в період зародження і затвердження капіталістичного способу виробництва. З 16 ст в Англії феодальний устрій вступив в стадію розкладання, в його надрах стали бурхливо розвиватися капіталістичні стосунки. В результаті грабіжницького процесу експропріації селянство позбавлялося землі і поповнювало армію найманої праці. Відбувалося обуржуазнювання землевласників, з'являлося «нове дворянство», яке орієнтувалося на фермерське господарство капіталістичного типа, розглядаючи його як джерело грошових доходів, комерційної ренти.
Капіталістичні стосунки розвивалися і в промисловості. Мануфактурне виробництво поширилося в суконній і гірській справі, кораблебудуванні, металургії і бавовняній промисловості. Важливою сферою застосування капіталу стала зовнішня торгівля. Англія, відтіснивши Іспанію, Голландію і Францію на зовнішніх ринках, починає створювати свою колоніальну імперію. Колоніальний грабіж став важливим джерелом збагачення англійської буржуазії.
Маркс відзначав, що перемога буржуазії в Англійській революції 17 ст була перемогою нового устрою. Капітал підпорядковує собі економіку, перетворює всі суспільні стосунки. У торгівельній політиці панував меркантилізм. З розвитком мануфактурного капіталізму виникли нові джерела прибутку. У 18 ст виявилося протиріччя між теорією і практикою. Підпорядкування торгівельного капіталу промисловому вимагало заміни доктрини меркантилізму, що ідеалізував сферу обертання і що доводив, що прибуток приносить лише зовнішня торгівля, а єдиним виглядом багатства є золото і срібло.
Промисловій буржуазії потрібні були свої ідеологи, що обгрунтовують перевагу капіталістичного виробництва перед феодальним. Цю місію виконала класична буржуазна політична економія. К.Маркс писав, що завдання цієї школи полягало «лише в тому, щоб показати, яким чином багатство отримується в рамках стосунків буржуазного виробництва, сформулювати ці стосунки у вигляді категорій і законів і довести, що ці закони і категорії набагато зручніше для виробництва багатств, чим закони і категорії феодального суспільства».
На відміну від меркантилістів, які займалися узагальненням поверхневих явищ, що відбуваються у сфері обертання, економісти класичної школи вивчали внутрішні економічні зв'язки капіталізму, що прийшов на зміну феодалізму. Об'єктом їх дослідження стало матеріальне виробництво. «Справжня наука сучасної політичної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обертання до процесу виробництва», — писав К.Маркс. Він підкреслював: «Відмічу раз і назавжди, що під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію, починаючи с У.Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних стосунків виробництва».
Економісти-класики внесли істотний вклад до розвитку економічної науки. Їх учення з'явилося одним з джерел ідей марксизму.
Формування класичної політичної економії було підготовлене розвитком капіталізму. Її першими представниками були Уїльям Петті (1623-1687) в Англії і Пьер Буагильбер (1646-1714) у Франції. Обидва вони зробили спробу звести вартість до праці і тим зробили вирішальний крок у бік трудової теорії вартості, що шукала джерело капіталістичного багатства у сфері виробництва.
1. Зародження класичної політичної економії. Загальна характеристика
Причини появи класичної політичної економії
В ході формування основ ринкових економічних стосунків в Західній Європі і Америці ставало усе більш очевидним, що державне втручання в економіку - не єдиний засіб у формуванні багатства держави і досягненні узгодженості у взаєминах господарюючих суб'єктів на внутрішньому і зовнішньому ринках.
П. Самуельсон відзначає, що витіснення «доїндустріальних умов» системою «вільного приватного підприємництва», сприяючи розкладанню меркантилізму, стало одночасне вихідним пунктом настання умов «повного laissez faire ». Це означає вимогу повного невтручання держави в економіку, в ділове життя - економічний лібералізм.
З кінця 17 - початка 18 століть ця ідея стала девізом ринкової ліберальної економічної політики. Саме з того часу зароджується нова теоретична школа економічної думки. Пізніше її назвуть класичною політичною економією. «Класична школа» повела рішучу боротьбу з протекціоністською політикою меркантилістів. Вона протиставила емпіризму меркантилістів - професіоналізм, досягнення науки того часу, розвернула фундаментальні теоретичні дослідження.
По суті «класики» заново сформулювали предмет і метод вивчення економічної теорії. Зростання мануфактурізациі (а потім індустріалізації) висунуло на перший план промислове виробництво, яке відсунуло торгівельний і позиковий капітал. Звідси як предмет вивчення на перше місце висувалася сфера виробництва.
Як метод вивчення і економічного аналізу були упроваджені новітні методологічні прийоми, які забезпечили досить глибокі аналітичні результати, меншу міру емпіричності, описовості, поверхневості в осмисленні господарського життя.
За часів старогрецьких філософів термін «економіка» переводився як «будинок-господарство» - в сенсі процес домоводства, управління сім'єю, особистим господарством В період меркантилістів економіка, що отримала завдяки А.Монкрет’єну назву «Політична економія», стала наукою про державне господарство, кероване монархом.
В період класичної школи економіка придбала межі наукової дисципліни, що вивчає проблеми економіки вільної конкуренції. Термін «класична політична економія» ввів К.Маркс, виходячи з того, що «класична школа» з властивою їй класовою спрямованістю «досліджувала виробничі стосунки буржуазного суспільства».
Основні відмінності класичної політичної економії від меркантилізму
| меркантилістська система | класична політична економія |
| Головна ознака економічної політики | |
| протекціонізм, політика вільної конкуренції практично неможлива | економічний лібералізм або «повне laissez faire » |
| Предмет економічного аналізу | |
| переважне вивчення проблем сфери обернення у відриві від сфери виробництва | переважне вивчення проблем сфери виробництва у відриві від сфери обернення |
| Метод економічного аналізу | |
| емпіризм, опис на каузальній основі зовнішнього прояву економічних процесів, відсутність системного вивчення всіх сфер економіки | каузальний, дедуктивний, індуктивний методи аналізу, а також метод логічної абстракції; недооцінка зворотного впливу на сферу виробництва чинників сфери обернення |
| Трактування походження вартості (цінності) товарів і послуг | |
| у зв'язку з «природною» природою золотих і срібних грошей і їх кількістю в країні | по однофакторній - витратній характеристиці з врахуванням витрат виробництва, або кількості витраченої праці |
| Пріоритетні принципи економічного аналізу | |
| виявлення причинно-наслідкового взаємозв'язку економічних явищ і категорій | принцип каузального аналізу з подальшою побудовою «генеалогічного дерева», в основі якого лежить категорія «вартість» |
| Концепція економічного росту | |
| за допомогою збільшення грошового багатства країни завдяки досягненню активного торгівельного балансу (позитивного сальдо в зовнішній торгівлі) | за допомогою збільшення националь-ного багатства, що створюється виробничою працею у сфері матеріального виробництва |
| Позиції в області теорії грошей | |
| гроші - штучний винахід людей; гроші - чинник зростання национального багатства | гроші - товар, що стихійно виділився на товарному світі, гроші – технічне знаряддя, річ, що полегшує процес обміну |
Етапи розвитку класичної політичної економії.
Загальні ознаки і особливості еволюції класичної політичної економії характеризуються етапами її розвитку. Умовно виділяють чотири етапи.
Перший етап: середина 17 - початок 18 століть - поява праць У.Петті в Англії і П.Буагильбера у Франції, в яких формуються ознаки нового учення, згодом названого класичною політичною економією.
У першій половині першого етапу автори:
· різко засуджують протекціоністську систему, що обмежує свободу підприємництва;
· роблять перші спроби витратних трактувань вартості товарів і послуг за допомогою обліку кількості витраченого в процесі виробництва робочого часу і праці;
· підкреслюють пріоритетне значення ліберальних принципів господарювання в створенні національного (негрошового) багатства у сфері матеріального виробництва.
Друга половина першого етапу доводиться на середину - початок другої половини 18 століття, характеризується появою специфічного перебігу «класичної школи» - фізіократізма.
Фізіократи (Ф.Кене, А.Тюрго і ін.) значно просунули економічну науку, позначили нове тлумачення ряду мікро- і макроекономічних категорій. Але їх увага була прикована до проблем сільськогосподарського виробництва в збиток іншим галузям економіки і особливо сфері обернення.
На першому етапі жоден представник класичної політичної економії, не будучи професійним економістом, не зміг створити цілісну теорію розвитку виробництва - промислового і сільськогосподарського.
Другий етап - повністю пов'язаний з ім'ям великого ученого-економіста Адама Сміта. Найбільш значне досягнення економічної науки останньої третини 18 століття - його геніальне творіння «Багатство народів» (1776г.). Його «економічна людина», «невидима рука» на століття переконали в природному порядку і об'єктивності економічних законів, що діяли, незалежно від волі і свідомості людей. До Д.М.Кейнса економісти вірять в неспростовність положення «повного laissez faire » - повного невтручання урядових розпоряджень у вільну конкуренцію. Закони, відкриті Смітом - розподілу праці і зростання продуктивності праці - класичні. Його трактування товару і його властивостей, грошей, заробітної плати, прибутку, капіталу, продуктивної праці і ін. лежать в основі сучасних економічних концепцій.