Набули подальшого розвитку:
- науково-методичні підходи до планування процесу реструктуризації підприємства, які включають процедури, етапи та сітьові графіки впровадження методів діагностики і спростування протиріч у цілях реструктуризації підприємств, а також визначають, що цільові показники планування вибираються відповідно до класифікації видів реструктуризації, суттєвою відмінністю якої є урахування такої ознаки як інтереси учасників підприємства, що дає основу для визначення цільових настанов, в яких потенційно існує протиріччя;
- методичні інструменти моделювання процесу управління цілями, які встановлюються та досягаються під час реструктуризації підприємства, основою яких є поєднання процесного підходу та принципів теорії функціональних систем, що дає змогу розглядати бізнес-процес як керований не одним власником, а декількома, відповідно до чого формується система цілеполагання та діагностуються протиріччя у цілях.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати виконаного дослідження дозволяють менеджерам промислового підприємства мати ефективний інструментарій для управління підприємством за рахунок оперативної оцінки узгодженості цілей його реструктуризації, здійснювати діагностику «вузьких місць» виробничо-господарської діяльності підприємства, розробляти та реалізовувати оптимальні плани виробництва і приймати оптимальні управлінські рішення в процесі реструктуризації підприємства.
Впроваджені у ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну» «Методичні рекомендації до формування і реалізації програми реструктуризації підприємства на основі механізму спростування цільових протиріч» дозволи одержати економічний ефект у розмірі 415,9 тис. грн. (довідка № Н-364 від 24.05.2006 р.).
Теоретичні положення та запропоновані автором класифікація видів реструктуризації і підходи до вирішення протиріч у цілях при плануванні впроваджені у навчальний процес Національного гірничого університету і використовуються при вивченні дисциплін «Антикризовий менеджмент», «Планування» та «Інноваційна економіка» студентами напряму 0502 «Менеджмент» (довідка № 05-19/231 від 24.12.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Автору належить наукові ідеі роботи, теоретичний аналіз, результати обробки інформації, вибір методів дослідження. Отримані результати відображають авторський підхід до вирішення проблеми управління металургійними підприємствами у процесі їх реструктуризації. Автор є безпосереднім учасником наукових досліджень і впроваджень практичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення здійснених досліджень розглядалися і були схвалені на науково - практичних конференціях «Проблеми теорії та практики інвестиційних процесів» (Дніпропетровськ, 2004) та «Економіка: проблеми теорії та практики» (Дніпропетровськ, 2001). Результати роботи розглядалися також на Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки України (Дніпропетровськ, 2007), та на науково-технічних радах ДАК „Укррудпром” і ВАТ „ДМЗ ім. Комінтерну”). Матеріали досліджень використані при написанні 1 навчального посібника.
Публікації. Основні положення і результати дисертаційної роботи висвітлені у 7 наукових публікаціях, в тому числі 4 статтях у виданнях, включених ВАК України до переліку спеціалізованих видань з економіки, 2 тез доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій та 1 робота у інших виданнях. Загальний обсяг складає 14,4 д.а., з них безпосередньо автору належить 5,0 д.а.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації – 184 сторінки комп’ютерного тексту, що містять 40 рисунків та 25 таблиць на 32 сторінках, список використаних джерел із 175 найменувань на 15 сторінках та 2 додатки на 2 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
Виконаний у першому розділі «Теоретичні аспекти управління в умовах реструктуризації підприємств України» аналіз виявив, що в сучасних умовах підприємства мають потребу в інтегруванні різних структурних елементів і формуванні управляючої системи, що поєднує всі контури управління: починаючи від базових виробничих ліній і закінчуючи системами на рівні управляючих компаній диверсифікованих структур.
Для пошуку рішень за цими напрямками, в роботі, у першу чергу, розглянута сутність процесу реструктуризації підприємства. Визначено, що під цим варто розуміти сукупність організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, які здійснюються в інтересах учасників підприємства і спрямовані на зміну структури підприємства, механізму його управління, форм власності та організаційно-правових форм. Таке трактування дозволяє формально зафіксувати той факт, що цільова настанова програми реструктуризації можуть формуватися в умовах наявності протиріч в інтересах, що переслідують різні групи або окремі працівники підприємства.
На даний час завдяки роботам українських вчених Брюховецької В.О., Василенка О.В., Гончарової Н.П., Дмитренка Г.О., Клейменова О.М., Крамаренка В.І., Лисенка Ю.Г., Пижинського Я.И., Пампури О.І., Раєвнєвої О.В., Сазонця І.Л., Ситника Л.С. і інших розроблені загальні уявлення про способи дослідження впливу інтересів різних груп на процес реструктуризації виробничо-господарської діяльності підприємства в цілому, його філій і структурних підрозділів. Але існуючий перелік цілей, співставлений з інтересами учасників представляється щонайменше абсолютизованим, оскільки не відповідає повноті врахування всього масиву учасників підприємства (наприклад – податкові органи, різнофункціональні структурні підрозділи підприємства) та не дає уявлення про те, що інтереси різних сторін можуть не співпадати та й навіть конфліктувати (наприклад, в інтересах податкових органів отримати від підприємства максимальну суму сплачених податків, тоді як метою самого підприємства, за даним напрямом є їх мінімізація).
Вивчення закордонних і вітчизняних розробок з управління цілями в менеджменті підприємств, виявило, що існуючі на сьогодні в цій області моделі, будуються на концепції чіткого слідування всіх учасників процесу поставленій меті і не дозволяють діагностувати й адекватно вирішувати ситуації у випадках, коли в інтересах учасників виробництва виникають протиріччя, що призводять до недосягнення запланованого результату діяльності. Визначено, що однією з основних причин цього є неоднозначний підхід учасників підприємства до оцінки параметрів, на основі яких здійснюється процес формування й оперативного управління цілями діяльності. Це зумовлено тим, що в сучасних умовах усе більш затребуваними в менеджменті стають нефінансові показники (якість технологічних процесів, персоналу, системи управління і т. ін.; величина ризиків, специфічних для поточної ситуації на підприємстві; розмір і структура нематеріальних активів підприємства і т. ін.).
Для формування рішень з усунення цих невідповідностей був виконаний порівняльний аналіз базових методологічних підходів до формалізації моделі підприємства. У результаті встановлено, що недоліком системного підходу при аналізі виробництва є «розімкнення» системної моделі: вхідні і вихідні потоки не пов’язуються з конкретними їх джерелами і споживачами. Тобто, якщо, наприклад, споживачем продукції заводу є кілька підприємств і в якийсь момент часу одне з них відмовляється здійснювати закупівлі, то системна модель не може зафіксувати цей факт і необхідно вносити «примусові» зміни у виробничу функцію. Це у свою чергу викликає неконтрольовані зміни в параметрах стану і некоректне відображення взаємозв’язків між структурними елементами системи (учасниками підприємства).
Цього недоліку дозволяє уникнути процесний підхід до моделювання систем, особливістю якого є: чітке агрегування робіт «за результатом» і точна відповідність принципові «один процес – один результат – один підрозділ – один бюджет – один «власник» процесу». Разом з тим, побудова економіко-математичної моделі бізнес-процесу викликає складність у зв’язку з високим ступенем невизначеності при спробі врахування його динаміки. Пов’язано це, в першу чергу, з тим, що поняття «один власник процесу» досить умовне. Коли йдеться про будь-які документовані відносини (наприклад, облік витрат у виробництві металопродукції, і відповідні йому дії з документообігу), то формалізувати учасників (елементи) процесу представляється можливим. Але, коли необхідно говорити про, наприклад, оперативні керуючи впливи, виникають складнощі з формалізацією механізму взаємодії учасників процесу. Це зумовлено тим, що реально в управлінні одним і тим самим процесом може брати участь кілька осіб (тобто фактично існує кілька власників процесу).
Усе це свідчить про те, що для оптимального функціонування підприємств в існуючих на сучасному етапі умовах, потрібне формування адекватних їм методів і технологій управління.
В другому розділі «Формалізація процесу дослідження цільових протиріч у програмах реструктуризації підприємств» встановлено, що реальні механізми формалізації задач моделювання цільових протиріч у сьогоднішній практиці моделювання відсутні. Для вирішення цієї проблеми розглянуті положення теорії функціональних систем П.К.Анохіна у фізіології, що дозволяють розглядати організм (виробничу систему) у цілому, а також управління інтегративними процесами. Відповідно до її концепції процеси управління, що інтегрують діяльність різних підсистем у цілісний організм, є багаторівневими. Кожному рівню відповідає керуюча система визначеного класу, що інтегрує процеси, які протікають на рівні, що знаходиться нижче. Кожен функціональний (бізнес -) процес може бути розчленований на окремі елементарні акти. Керуюча система, що забезпечує управління одним елементарним актом, називається елементарною керуючою одиницею (ЕКО). Сукупність елементарних актів складає окремий функціональний процес, а сукупність елементарних керуючих одиниць складає керуючу систему окремого функціонального процесу – функціональний ансамбль.