По-четверте, необхідно розробити чіткий план-графік підвищення тарифів суб'єктами господарювання на місцевому рівні (на житлово-комунальні послуги, транспорт тощо). Якщо люди наперед знатимуть про підвищення певних цін і тарифів, у них хоча б не генеруватимуться надмірні інфляційні очікування, як це буває у випадку неочікуваних подорожчань.
По-п'яте, необхідно нарешті повернутися обличчям до фінансових ринків і вжити справді дієвих заходів щодо їх розвитку. А почати необхідно з розбудови ліквідного та прогнозованого ринку державних цінних паперів, за яким обов'язково підтягнуться й інші сегменти.
По-шосте, необхідно чітко визначити, хто і за що відповідає в Україні у ціновій сфері. Дії уряду та Національного банку в регулюванні інфляційних процесів мають бути максимально узгодженими, кожна із цих інституцій повинна ефективно виконувати покладені на неї функції у сфері забезпечення цінової стабільності, не киваючи при цьому одна на одну і не втручаючись не в свою компетенцію. Тільки за таких умов і тільки спільними зусиллями в країні можна забезпечити довгострокову та надійну цінову стабільність.
1. Бандурка О.М., Петрова К.Я., Удобова В.І. Державне регулювання економіки. — X., 2000. – 605 с.
2. Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності. — К.: Алеута, 2003. – 520 с.
3. Пухтаевич Г.О. Аналіз національної економіки: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 254 с.
4. Шаповалов А. Під системною призмою // Вісник НБУ. – №12. – 2007. – С.5-10