Особливості розвитку інфляційних процесів в Україні на сучасному етапі (стр. 2 из 3)

Окремим рядком слід виділити відсутність належної культури здійснення комунікацій з громадськістю з питань, пов'язаних із розвитком інфляційних процесів. В економічно розвинутих країнах одним із головних елементів політики з досягнення інфляційних цілей є ефективна система комунікацій з громадськістю, через яку здійснюється вплив насамперед на інфляційні очікування суб'єктів господарювання. В Україні ж, на жаль, досить часто непродумані та упереджені заяви окремих посадових осіб лише підбурюють процеси зростання цін. Про представників політичної опозиції в таких випадках годі й говорити. На жаль, окремі діячі ніяк не зрозуміють, що для політика, який справді піклується про долю країни, навіть у період передвиборних перегонів не може бути зняте табу на нагнітання пристрастей в інфляційному питанні.

Ну і нарешті, не можна не звернути увагу на інституційний аспект, який полягає у невизначеності відповідальності за утримання стабільності цін. Статтею 6 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк сприяє дотриманню цінової стабільності лише у межах своїх повноважень. Хто відповідає за забезпечення стабільності цін у державі загалом, законодавством не визначено.

Стаття 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначає лише, що одним з основних завдань Кабінету Міністрів є забезпечення проведення цінової політики. Однак «забезпечення проведення цінової політики» та «забезпечення стабільності цін» — дещо різні речі. Фактично в Україні немає державної інституції, яка б несла відповідальність за стабільність цін. А там, де немає відповідальних, як відомо, створюються передумови для виникнення безвідповідальності, що в такій важливій сфері, як забезпечення цінової стабільності, неприпустимо.

Наведений перелік проблемних питань навряд чи можна вважати вичерпним. Утім, і без цього зрозуміло, що без системних і комплексних рішень у відповідних напрямах завдання щодо забезпечення у довгостроковій перспективі стабільно низького рівня цін так і залишиться на рівні добрих намірів. А намагання пояснити інфляційні сплески у той або інший період несприятливим збігом обставин, поганим урожаєм, політичними іграми або наявністю міфічних «тимчасових структурних перекосів на окремих товарних ринках» дедалі більше нагадуватимуть стару пісню, яка давно всім набридла та нікому не цікава.

2. Монетарний вплив та його наслідки

Звичайно, коли йдеться про інфляційні процеси, неможливо обминути питання проведення монетарної політики. Адже, за висловом нобелівського лауреата, головного ідеолога теорії монетаризму Мілтона Фрідмена, «інфляція завжди і всюди є монетарним феноменом». Повністю погоджуючись у цьому з класиком, усе ж дозволимо собі зробити певні уточнення, оскільки в періоди цінових заворушень окремі експерти не можуть відмовити собі в спокусі згадати цей вислів із прозорим натяком — мовляв, усю відповідальність за те, що відбувається з інфляцією, має нести центральний банк.

Так, інфляція і справді є монетарним феноменом, оскільки як економічне явище знаходить свій вияв у знеціненні грошей. Водночас необхідно розуміти, що теорія Мілтона Фрідмена була, по-перше, розроблена для досить довгострокового періоду, а по-друге, для економік із достатньо гнучкими цінами. Зрозуміло, що постулати цієї теорії не можуть бути застосовані для відносно короткострокового періоду (на якому на динаміку цін істотно впливають шоки на тих або інших товарних ринках, фіскальні дисбаланси тощо), а також для ситуацій, коли ціни недостатньо лібералізовані і широко використовуються механізми їх державного регулювання. Саме такий випадок ми і маємо наразі, коли говоримо про розвиток інфляційних процесів в Україні. А тому, вважаємо, експлуатація згаданого вислову в контексті нинішньої ситуації в нашій країні є не зовсім коректною.

З іншого боку, неправильно говорити і про те, що монетарний чинник не відігравав ніякої ролі в розвитку інфляції. Інша річ, наскільки ця роль була істотною. За оцінками Національного банку України, внесок інфляції попиту (до якої монетарний чинник має безпосередній стосунок) у зростання індексу споживчих цін у січні— жовтні 2007 році був досить помірним — 2.2 відсоткового пункту з 11.7%. Саме на стільки, за нашими підрахунками, збільшилася з початку року вузька базова інфляція, до розрахунку якої включаються ті товарні групи, які найменше залежать від впливу короткострокових кон'юнктурних чинників (йдеться насамперед про непродовольчі товари, за винятком палива).

Узагалі, давати оцінки монетарного впливу на розвиток інфляційних процесів, виходячи лише з показників темпів розширення грошової маси, на наш погляд, — справа невдячна. Адже навіть просте зіставлення показників темпів приросту грошової маси та інфляції в Україні свідчить про відсутність істотної кореляції між ними. І це — особливість не лише вітчизняної економіки. Центральні банки провідних країн світу вже давно не використовують показники приросту грошової маси як головні індикатори для прийняття рішень. Адже важливий не так номінальний розмір грошової маси, як нарями її використання, котрі обумовлюють відповідні пропорції між споживанням та нагромадженням, а відтак, чинять (чи не чинять) тиск на ціни. Досягнення ж оптимальних пропорцій між споживанням та нагромадженням здійснюється не через регулювання номінального обсягу грошової маси, а через вплив на відсоткові ставки, зміна яких стимулює (або дестимулює) споживчу чи інвестиційну активність.

Розгляньмо детальніше динаміку грошової пропозиції в Україні у 2007 році. Що найбільше вплинуло на зростання грошової маси? З одного боку, це активна соціальна політика уряду. В результаті прийняття впродовж року кількох змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» обсяг видатків для виплати заробітної плати у бюджетній сфері, соціальні виплати, пенсії тощо було збільшено більш як на 20 млрд. гри. Це істотно вплинуло на темпи зростання обсягу готівки поза банками: за десять місяців 2007 року вони становили 32%, тоді як за аналогічний період минулого року — лише 13.5%.

Як у такій ситуації можна було нейтралізувати вплив цього чинника? Безпосередньо — ніяк, адже Національний банк може активно впливати лише на безготівкову частину грошової маси. Якщо вдатися до радикальних рестрикційних заходів, які через істотне збільшення вартості грошей зумовлять активніший приплив цих коштів на депозити в банки, чи буде це корисно для економіки? Адже тоді зростуть не лише депозитні, а й кредитні ставки, що може спровокувати гальмування процесів економічного розвитку.

Другий чинник, який істотно впливав на динаміку розширення грошової маси у 2007 році, — значні обсяги інтервенцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку з метою підтримки курсу гривні. В рамках даного матеріалу ми не торкатимемося питання, доцільно чи недоцільно запроваджувати нині більшу гнучкість обмінного курсу, — це тема окремої ґрунтовної статті. Зазначимо лише, що за десять місяців поточного року чистий обсяг таких інтервенцій становив майже 7.3 млрд. дол. СІЛА. Ці кошти Національний банк частково нейтралізовував через проведення мобілі

тивними операціями Національного банку на позитивному рівні щодо рівня інфляції та певної активізації роботи щодо залучення коштів банків (у тому числі через ефективніше використання процентних ставок за депозитними сертифікатами). Втім, ці заходи не мали характеру суцільного «закручування гайок» і давали змогу підтримувати ліквідність банківської системи на рівні, достатньому для здійснення кредитної підтримки процесів економічного розвитку.

3. Пріоритетні завдання розвитку

У будь-якому разі слід розуміти, що монетарні заходи впливають на цінову динаміку з певним лагом, який в Україні становить від шести місяців до року. Отже, в умовах незначного впливу монетарного чинника на інфляцію для стримування зростання цін доцільніше приймати більш системні рішення, про які частково вже йшлося вище.

По-перше, необхідно вжити заходів щодо приведення темпів підвищення рівня життя населення у відповідність із реальними можливостями економіки. У цьому контексті Національний банк може лише приєднатися до тих експертів, які закликають політичні сили — переможниці дострокових парламентських виборів дуже обережно підходити до виконання своїх численних соціальних обіцянок, які так щедро роздавалися під час передвиборних перегонів. Інакше країні загрожуватиме повна цінова дестабілізація.

Дешевий популізм має бути викорінений з усіх сфер економічного життя, починаючи з прогнозів. Адже генерування в політичних цілях «солодких» передбачень тієї ж інфляції при їх перевищенні обернеться значним посиленням недовіри до економічної політики держави та поширенням інфляційних очікувань. Впевнені: якби уряд ще торік виробив реальніший прогноз інфляції на 2007-й, нинішнього ажіотажу довкола цінової динаміки не було б.

По-друге, слід невідкладно вжити дієвих заходів для поліпшення умов ведення бізнесу, тим самим одночасно сприяючи переспрямуванню частини коштів громадян від споживчого ринку на бізнесові напрями та розширенню пропозиції товарів і послуг на споживчому ринку.

По-третє, уряду необхідно нарешті ефективніше застосовувати наявні в нього ринкові інструменти для приборкання тимчасових — і не дуже — коливань цін на окремі товари та послуги (здійснення політики інтервенцій, антимонопольні важелі тощо). При цьому слід по можливості обмежувати застосування адміністративних важелів. Як зауважив на прес-конференції 17 жовтня 2007 року Голова Національного банку Володимир Стельмах, адміністративне придушення цін є більшим злом, ніж озвучення їх реальної величини, оскільки в такому разі утворюється відкладений інфляційний потенціал, який може вибухнути будь-коли і впоратися з яким буде значно важче.