До речі, про Великобританію. Знову ж, ряд експертів сходяться в думці, що вичікувальна позиція Мрячного Альбіону у випадку успішного дебюту євро виявиться помилкової, тому що фінансовий центр Європи неминуче перекочує з Лондона у Франкфурт, оскільки саме там буде зосереджена виконавча влада євро-простору, його мозок. Якби Великобританія взяла участь у першому етапі ходіння євро, цілком імовірно, що ЄЦБ був би організований на її території. Утім, це не означає, що Великобританія, Греція, Данія і Швеція не приймають участі в створенні капіталу ЄЦБ (див. нижче).
Так чи інакше, але залишалося ще питання про президента цього нового банку. І лідери Франції і Німеччини їхали на травневий самміт (де, до речі, головував “нейтральний” прем'єр Великобританії Тоні Блэр) кожний зі своїми пропозиціями.
Довгий час у європейців був на цю посаду одна кандидатура, запропонована Німеччиною, — 62-літній голова розташованого у Франкфурті Європейського Валютного Інституту Вим Дуйзенберг. До середини 1997 року він протягом 16 років очолював центральний банк Голландії. На цій посаді він зарекомендував себе з найкращої сторони, багато в чому завдяки його зусиллям Нідерланди вступили в період стабільності й економічного росту. Крім того, франкфуртський Інститут вважається прообразом Європейського Центрального Банку, тому цілком логічно було б, щоб Дуйзенберг і перейшов у нову якість у новій установі.
Однак, півроку назад президент Франції Жак Ширак запропонував, щоб місце головного європейського банкіра зайняв голова центрального банку його країни 55-літній Жан-Клод Трише. Аргументи його також не можна було сходові відмести. Посилаючись на німецький родовід Дуйзенберга і на місце розташування головної фінансової установи Європи в серце фінансової столиці ФРН, він наполягав, щоб вплив Німеччини на формування європейської монетарної політики було якимсь чином компенсовано.
Переговори в перший же день зайшли в тупик. Це можна вважати першою великою розбіжністю членів ЄС. Уступати не хотів ніхто. Гельмут Коль, у якого у вересні намічалися вибори (які той, до речі, програв – даремно намагався), дуже хотів повернутися з Брюсселя з перемогою. Він аргументував свою позицію тим, що зміна кандидатури президента ЦБ викликає сумніву в політичній незаангажованості цього проекту.
Однак другий день самміту приніс полегшення. Компроміс був знайдений. Вим Дуйзенберг призначається на посаду президента ЄЦБ, але знаходиться на ньому не весь 8-літній термін, як це регламентує Статут, а тільки 4 роки, після чого його переміняє Жан-Клод Трише, що заступає вже на весь термін. Відносно рідка зміна президентів, на думку європейців, повинна забезпечити незалежність глав Банку від політичних пертурбацій.
Прем'єр Блэр відразу ж після досягнення угоди (о першій годині попівночі) вийшов до журналістів і оголосив, що усе пройшло відповідно до первісного плану: начебто Дуйзенберг і не збирався залишатися на повний термін. У такий вирішальний момент дуже важливо було продемонструвати взаєморозуміння між усіма країнами, що поєднують валюти. Варто помітити, що супротивники євро дуже чіпко схопилися за цей хибкий компроміс і вважають це недобрим знаком.
Керуюча структура ЄЦБ зафіксована в Статуті, що додається до Угоди про ЄВС. У ній виділяються три головних органи:
Керуючий Рада ЄЦБ
Стаття 10.1 Статуту ЄСЦБ : “у відповідності зі статтею 109а (1) даної Угоди, Керуючий Рад повинний включати членів Ради Директорів ЄЦБ і голів національних центральних банків”
Рада Директорів ЄЦБ
Стаття 11.1 Статуту ЄСЦБ : “у відповідності зі статтею 109а (2) (а) дані Угоди, Рада Директорів повинний включати Президента, Віце-президента і чотирьох інших членів”
Генеральна Рада ЄЦБ
Стаття 45.2 Статуту ЄСЦБ : “Генерального Рад повинний включати Президента і Віце-президента ЄЦБ і голів національних центральних банків. Інші члени Ради Директорів можуть брати участь у ньому без права голосу.”
Національні центральні банки країн-учасниць євро-простори не скасовуються, а їхні дії координуються Європейським Центральним Банком. Разом ці два інститути складають Європейську Систему Центральних Банків, ЄСЦБ .
9 червня 1998 року Генеральна Рада ЄЦБ затвердив відсотки участі держав-членів ЄС у капіталі ЄЦБ (див. додаток 1 – табл. 1)
Основною метою ЄСЦБ , визначеної в статті 2 Статуту ЄСЦБ , є збереження цінової стабільності на території Співтовариства. У статті 3 того ж Статуту визначені інші функції ЄСЦБ :
· визначати і здійснювати валютну політику Співтовариства;
· проводити обмінні операції з іноземними валютами;
· містити і керувати офіційними валютними резервами держав, що беруть участь - членів;
· сприяти нормальному функціонуванню платіжних систем, забезпечувати фінансову стабільність і стабільність роботи кредитних установ.
5.4. Євро: за і проти
Розглянемо причини, по яких європейці готові ( чи готові?) відмовитися від рідних марок, франків і фунтів на користь нової і не зовсім зрозумілої грошової одиниці, утративши при цьому частина свого суверенітету, а, може бути, навіть більше (при самому неблагополучному результаті). Основних причин трохи:
· За різними оцінками, країни Євросоюзу утрачають від 15 до 30 млрд. ЕКЮ щорічно через циркулювання безліч валют на досить тісному торговельному просторі. Проводячи обмінні операції, банки забирають собі визначену частку оборотів. Компанії страхуються від можливих коливань валютних курсів і також утрачають при цьому визначена кількість грошей.
· Через різні масштаби цін досить важко зіставити ціни на однорідні товари різних країн-виробників. Уведення єдиного засобу оплати дозволить зіставляти ці вартості, що, безсумнівно, підстьобне конкуренцію між постачальниками товарів і послуг, особливо при існуванні систем електронної оплати, що збільшують швидкість здійснення платежів і дають можливість доступу через комп'ютерні мережі до будь-якої частки Європи і до товару будь-якого виробника.
· По аналогічних причинах можна екати, загалом, і цілому зниження процентних ставок по кредитах, іпотеці і т.д. Утім, можна прогнозувати і зниження процентних ставок по депозитах.
· Утворення сильної валюти на такому великому просторі, як Європа, безсумнівно, спричинить за собою вихід цієї валюти на міжнародні фінансові ринки і, без сумніву, твердження її статусу як резервної. Це буде валюта, по могутності порівнянна з доларом і є його противагою. Це обставина вигідна і для Росії, що останнім часом намагається проводити політикові дедоларизації своєї економіки, про що буде сказано нижче.
· Нарешті, природна вигода для будь-якого громадянина полягає в тім, що, виїжджаючи за межі країни, він має справу з таким же масштабом цін і з тією же валютою. Крім того, це робить пересування по території ЄС практично безперешкодним, тому що країни-учасниці будуть дуже схожі за всіма показниками і ставити які-небудь бар'єри просто безглуздо.
Тільки що ми розглянули погляди експертів і політологів, що висловлюються «за» уведення євро, але існують і супротивники. Дамо і їм слово.
Існує думка, що відповідність тієї або іншої країни критеріям конвергенції не є достатньою підставою для висновку про зближення європейських економік і введення єдиної валюти. Опоненти євро затверджують, що критерії формальні, досягнуті в різних країнах неоднаковими способами і не враховують реальних розходжень у рівні розвитку економік конкретних європейських країн.
Введення в дію валютного союзу означає відмовлення від національного суверенітету у відношенні грошової, курсової і до деякої міри фіскальної політики.
У даний час європейські економіки знаходяться на підйомі: у Німеччині і Франції почався економічний ріст, Іспанія й Ірландія переживають бум. Але хоча економіки окремих країн ростуть, темпи росту неоднакові, при цьому в кожної країни є свої особливості. Проте ЄЦБ буде проводити єдину грошову політику для всіх 11 країн еврозони, що є його основною задачею. Поточна ситуація свідчить про те, що виробити єдину політику, що буде прийнятної як для Фінляндії, так і для Франції, зупинить інфляційний тиск в Іспанії і не приведе Німеччину знову до застою або спаду, буде дуже непросто. Немає впевненості й у тім, чи продовжитися економічний підйом із уведенням єдиної валюти.
Експерти і політики вказують на серйозність проблем, що можуть виникнути між країнами-учасницями валютного союзу й інших членів ЄС. Для характеристики їхніх відносин опоненти введення єдиної валюти використовують визначення "Європа різних швидкостей", "двох'ярусна Європа", "Європа інсайдерів і аутсайдерів". Висловлюються побоювання, що, у- перших, члени валютного союзу будуть схильні обговорювати проблеми винятково один з одним, забуваючи про інші члени ЄС, що може зашкодити загальному ринкові. Неважко представити такий розвиток подій, коли угоди про курсову політику або зближення оподатковування в країнах еврозони поставлять під погрозу доступ до загального ринку країн, що не вступили у валютний союз. В- других, вироблення загальної політики, навіть неофіційної, без консультацій і врахування інтересів «аутсайдерів» еврозони можуть утруднити приєднання останніх до союзу надалі. У результаті підсиляться розходження між «інсайдерами» і «аутсайдерами».
5.5. Практична підготовка до введення євро