2.1.Фіксація обмінних курсів на основі валютних паритетів
Бреттон-Вудська система намагалася зберегти стабільність обмінних курсів валют, що, здавалося, були одним з основних переваг золотого стандарту, збільшивши при цьому гнучкість їхнього регулювання за рахунок зменшення ролі і значення золота в цьому процесі. Для досягнення цієї мети Бреттон-Вудська валютна система запропонувала своєрідний метод фіксації обмінних валютних курсів. Тому що золоті паритети були безповоротно відкинуті, паритетні обмінні курси валют встановлювалися й обчислювалися в доларах США; сам же американський долар обмінювався на золото за фіксованою ціною 35 доларів за 1 тройську унцію. Крім того, Бреттон-Вудськими угодами зводилися до мінімуму відхилення вільних ринкових обмінних курсів валют від офіційно заявлених паритетів вони могли змінюватися у відповідь на коливання попиту та пропозиції на зовнішніх валютних ринках тільки у вузьких межах: 1% у кожну сторону від офіційно заявлених паритетів. Якщо вартість валюти якої-небудь країни підвищувалася до верхньої межі, або падала до нижнього, центральний емісійний банк цієї країни був зобов'язаний втрутитися в ситуацію, що створилася. При наявності погрози подальшого підвищення вартості валюти понад установлену величину, центральний емісійний банк повинний був реалізувати на ринку достатню кількість своєї валюти, задовольняючи надлишковий попит на неї. При наявності погрози зниження вартості валюти нижче критичної оцінки, центральний емісійний банк повинний був реалізувати на ринку частину своїх резервів, деномінованих в іноземній валюті, здебільшого в доларах США, щоб поглинути надлишкову пропозицію своєї валюти на зовнішніх валютних ринках.
Передбачалося, що паритетні обмінні курси валют будуть установлюватися виходячи з реалістичних рівноважних рівнів, що відбивають еквівалентність купівельної сили різних валют на довгострокових тимчасових інтервалах. У цих умовах здійснення валютних інтервенцій буде необхідно лише для коректування і згладжування незначних тимчасових коливань обмінних валютних курсів. Більш того, якщо уряд якої-небудь країни-учасниці Бреттон-Вудських угод дійшло висновку, що відхилення курсу, що спостерігається, валюти цієї країни від паритету відбивають фундаментальні зміни в умовах забезпечення стану довгострокової рівноваги, то в його розпорядженні мався ще один вихід. Через зміни, що спостерігаються, в економічних умовах, уряд мав у своєму розпорядженні можливість скорегувати самому основу обмінного курсу валюти своєї країни, а саме установити новий паритетний обмінний курс для своє валюти.
Існувало два способи проведення в життя такого рішення. Уряд міг моментально заявити про введення нового паритетного обмінного курсу своєї валюти, більш високий або низький, а також оголосити про тимчасовий перехід своєї валюти на " плаваючий" щодо інших валют, підвищення або зниження якого буде визначатися умовами попиту та пропозиції на зовнішніх валютних ринках. В останньому випадку мається на увазі, що по досягненні нових умов рівноваги "плаваючого" курсу, уряд повідомляє про перехід на новий паритетний обмінний курс своєї валюти. Ряд країн (серед них особливо виділялася Канада) вводили "плаваючі" курси своїх валют, на кілька років підряд. Такі заходи, однак, прийнято було розглядати як порушення духу, якщо не букви, законів Бреттон-Вудської валютної системи.
Засновники Бреттон-Вудської валютної системи думали, що валютні інтервенції, спрямовані на підтримку паритетного обмінного валютного курсу, надають розробленим валютним угодам можливість самоадаптації до змін економічних умов, якось забезпечував золотий стандарт. Малося на увазі, що продаж валюти, початий з метою запобігання росту її вартості, збільшить кількість грошей, що знаходяться в обертанні на внутрішньому ринку. Викликана цим грошова експансія, за допомогою впливу на сукупний попит, рівень цін і норми відсотка, стимулює пропозиція валюти по поточних рахунках зовнішньоторговельних операцій і обмежує чистий попит по рахунку руху капітальних коштів доти, поки виниклий в економічній системі дисбаланс не буде усунутий. Аналогічним образом закупівлі своєї валюти за рубежем, початі з метою запобігання зменшення її вартості, виснажують банківські резерви країн, скорочуючи обсяг грошової маси на внутрішньому ринку. В міру адаптації економічної системи до скорочення грошової маси, первісна надлишкова пропозиція своєї валюти на зовнішніх ринках зникало.
2.2.Проблеми і протиріччя Бреттон-Вудської валютної системи
По досягнутим у Бреттон-Вудсе угодам будь-яка країна, обмінний курс валюти якої знижувався щодо припустимої межі змін, приймала на себе виразні і недвозначні зобов'язання. Передбачалося, що уряд цієї країни або повинне автоматично покластися на силу грошово-кредитної політики, або установити новий паритетний обмінний курс своєї валюти і проводити в життя внутрішню економічну політику, що виключає можливість появи відзначеного дисбалансу в майбутньому. До нещастя, більшість, що притримала владу не робили ні того, ні іншого, коли вони зіштовхувалися зі зниженням обмінного курсу валют своїх країн. Побоюючись росту безробіття і підвищення процентних ставок, що супроводжують прийдешньому в цьому випадку скороченню грошової маси на внутрішньому ринку, найчастіше вони прибігали до стерилізації заходів на зовнішніх валютних ринках. Розуміючи негативні наслідки виборчих ефектів на різні галузі економіки при зниженні обмінного курсу валюти або її девальвацій, урядові органи всіма способами дотримували незмінних паритетних обмінних курсів валют. До цього додавалося введення протекціоністських заходів для поточних рахунків зовнішньоторговельних операцій і практика валютних обмежень по рахунку руху капітальних валютних засобів. Але ці заходи лише віддаляли година розплати.
Ті країни, положення яких на зовнішніх валютних ринках було стійке, могли б прийти на допомогу шляхом ревальвації своїх валют, але вони це робили це не часто і досить неохоче. Справа в тім, що валютна інтервенція від цих країн вимагала лише продажу своє валюти, що вони могли без обмежень робити за допомогою друкованого верстата, папера і типографської фарби, так що особливих вигод від ревальвації вони не випробували. Такі країни, як ФРН, що розташовувала могутньою промисловістю, орієнтованої на експорт, багато років процвітала, зовсім не збираючи піднімати обмінний валютний курс німецької марки.
Також необхідно відзначити два важливих моменти. По-перше, хоча протягом усього післявоєнного періоду товарні ціни росли, офіційна ціна золота не змінювалася, тобто золотий зміст валют не відбивав їхню купівельну спроможність по відношенню товарам і послугам. Це говорить про те, що золото й в умовах Бреттон-Вудської валютної системи не було основою формування валютних курсів. Тільки в період фактичного золотого обертання курси валют були безпосередньо зв'язані з золотом, при цьому вагове співвідношення змісту золота в раз особистих грошових одиницях було основою утворення валютних курсів. У даний час курси валют формуються шляхом безпосереднього їхнього зіставлення через механізм попиту та пропозиції на світовому валютному ринку. По-друге, фіксованість валютних курсів аж ніяк не означала їхньої стабільності. І до загострення валютної кризи 1971-1973 років курси валют були піддані несподіваним стрибкоподібним змінам у ході офіційних девальвацій і ревальвацій.
Бреттон-Вудська система виявилася нездатною забезпечити відносну тривалу стабільність обмінних курсів валют. Це порозумівалося тим, що прагнення зміцнювати курси валют країн-членів МВФ стосовно долара США містило в собі принципові протиріччя. Таке зміцнення могло відбуватися тільки за рахунок ослаблення американського долара. Однак, оскільки вся система договірно-фиксованих курсів будувалася на презумпції непорушності долара, ослаблення останнього фактично означало підрив основ усієї Бреттон-Вудської валютної системи.
Режим фіксованих валют діяв протягом майже 30 років. Однак посилення інфляції, що стала приймати галопуючий характер, послужило одним з основних факторів від ходу від фіксованих паритетів.
Розділ 3. Ямайська валютна система
1973 рік був ознаменований формальним крахом Бреттон-Вудської валютної системи. Це не могло не позначитися на всьому механізмі формування і руху валютних курсів. Результатом з'явився перехід до "плаваючих" валютних курсів, що повинно було неминуче привести до посилення нестійкості курсових співвідношень валют. Широка система державного нополістичного регулювання в сфері утворення валютних курсів (валютні інтервенції, дисконтна політика, валютні обмеження) виявилася не в змозі стабілізувати валютні ринки.
У даний час у світі діє Ямайська валютна система (нові угоди були підписані в січні 1976 року в місті Кінгстон, Ямайка). З її введенням був скасований золотий зміст валют, співвідношення яких навіть юридично не ґрунтується на золотих паритетах. Ямайська система узаконила вільно коливні курси валют, при цьому був істотно модифікований механізм національного і міждержавного впливу на формування курсових співвідношень.
Положення нового статуту МВФ, що вступив у силу з квітня 1978 року, в області валютних паритетів і курсів відкривають перед країнами-членами можливість гнучкого маневрування. По-перше, країни члени фонду не зобов'язані більш установлювати валютні паритети, а можуть використовувати "плаваючі" валютні курси. По-друге, відхилення ринкових курсів між тими валютами, для яких установлений паритет, допускається в межах плюс-мінус 4,5% від даного паритету. По-третє, країна, що установила фіксований паритет своєї валюти, має право повернутися до режиму "плаваючого" курсу.