В Україні заборонена підприємницька діяльність у сферах виробництва зброї, вибухових, токсичних речовин, наркотиків тощо, а обмежується у таких сферах як, виробництво алкогольних, тютюнових виробів; мисливської зброї; торгівля алкогольними та тютюновими виробами, медикаментами тощо.
Забороняється роздрібна торгівля алкогольними напоями у дрібно-роздрібній мережі, з рук, з лотків, на ринках (крім розміщених на них підприємствах громадського харчування), а також у необладнаних і непристосованих для зберігання і продажу приміщеннях. У свою чергу за наявності ліцензій торгівля алкогольними напоями дозволяється, якщо суб'єкт господарювання забезпечив стан приміщень для роздрібної торгівлі зазначеними товарами згідно із всіма нормами, має закрите приміщення з торговельним залом площею не менше 20 м2; в наявності є електронні контрольно-касові апарати або товарно-касові книги; приміщення обладнане відповідним торговельно-технологічним устаткуванням, охороною і протипожежною сигналізацією, має достатнє освітлення, опалення і вентиляцію.
Докладніше про особливості підприємницької діяльності в Україні дивіться Господарський кодекс України, який почав діяти з 01.01.2004 року. Відповідно втратили чинність такі Закони України, як "Про підприємництво" (1991 р.), "Про підприємства в Україні" (1991 р.).
Підприємницькою діяльністю мають право займатися як громадяни України, так і іноземні відповідно до законів України фізичні та юридичні особи. Згідно із законодавством, зокрема Законом "Про власність", такою діяльністю можуть займатися підприємства різних форм власності: приватні, колективні, державні, спільні.
Фізична особа-підприємець - це громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, зареєстрований у державних органах і сплачує відповідні податки. Відповідно до чинного законодавства місцеві органи влади мають дати йому дозвіл для заняття певним бізнесом.
Згідно із новим Цивільним кодексом України (ЦКУ) неповнолітнім (від 14 до 18 років) дозволяється бути учасником (засновником) юридичних осіб - фірм, товариств (якщо це не заборонено законом чи установчими документами самої юридичної особи). Тобто формально з 14 років можна заснувати фірму, а з 16 років реєструватися підприємцем.
У главі 5 Цивільного кодексу України чітко розписані права і обов'язки фізичної особи - підприємця. Так, згідно із статтею 52 цього кодексу передбачено, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Юридична особа - це підприємство, яке веде самостійний баланс, має розрахунковий рахунок у банку, печатку, зареєстроване в органах державної влади тощо (докладніше про це дивіться Главу 7 Цивільного кодексу України). Підприємництво в Україні здійснюється у будь-яких організаційних формах, передбачених Законом, на вибір підприємця чи засновників підприємства.
Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть бути зареєстровані як підприємці особи, які мають непогашену судимість за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також недієздатні громадяни. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових осіб органів влади обмежується конституцією України (стаття 69).
Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою прямих і непрямих методів. Прямі методи - це застосування адміністративних заходів, юридичних норм. Непрямі - це використання різних економічних важелів (встановлення податків, мита, цін, пільг тощо).
Держава підтримує конкуренцію між підприємцями, бореться з недобросовісною конкуренцією, зі зловживанням монопольним становищем окремих великих фірм на ринку, з дискримінацією суб'єктів господарювання, захищає право на інтелектуальну власність та права споживачів тощо.
Монопольним вважається становище на ринку виробника, частка якого на ринку товару перевищує 35%. Монопольним вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50%; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70%.
Зловживанням монопольним становищем на ринку насамперед визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим виробникам чи споживачам; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання; 7) створення перешкод доступу на ринок чи виходу з нього іншим суб'єктам господарювання тощо. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
У разі, якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень, але якщо згоду на це дасть відповідний суд. При інших порушеннях законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет може накладати штрафи (до 20000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Із кожним роком держава посилює контроль за використанням права на інтелектуальну власність. До поняття "інтелектуальна власність" належить промислова власність (винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг), а також твори літератури, мистецтва, типології інтегральних мікросхем, комп'ютерні програми. Причому ті складові інтелектуальної власності, які не належать до промислової власності, підпадають під дію не патентних законів, а закону з авторських прав. Відповідно до статті 176 Кримінального кодексу незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дисках, інших носіях інформації, а також інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від 100 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років із конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, караються штрафом від 200 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на такий самий строк із конфіскацією всіх примірників, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення.
З кожним роком покращується ситуація із рекламою, яку держава взяла під особливий контроль. Внесені суттєві зміни у законодавство про рекламу (дивіться докладніше про це Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" від 11.07.2003 р. № 1121-IV). Цим законом забороняється недобросовісна реклама, а порівняльна реклама ставиться під жорсткий контроль держави. Основними державними органами, які контролюють ситуацію на рекламному ринку України, є: Антимонопольний комітет, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Відповідно ці органи можуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування. Особи, винні у порушенні законодавства про рекламу (як рекламодавці, так і виробники реклами), несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
За порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, на них накладається штраф у розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадянам. При продажу товарів зі складів та підсобних приміщень підприємств державної торгівлі і споживчої кооперації, а також при приховуванні товарів від покупців на відповідних працівників державної торгівлі та споживчої кооперації накладається штраф від одного до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють ці розрахунки, у розмірі від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.