І на малих, і на великих підприємствах підприємець виконує певні функції, специфічні саме для даного виду діяльності.
- Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання землі, сировинних ресурсів, капіталу, праці, грошей, інформації у процесі виробництва товару чи послуг, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.
- Управлінська функція підприємця - це прийняття управлінських рішень на всіх етапах виробничої та збутової діяльності, здійснення планування, організації, контролю, мотивації виробництва.
- Інноваційна функція - це здійснення інновацій (нововведень), тобто новаторство, освоєння нової продукції, нових технологій і нових форм організації праці, пошук нових каналів збуту, нових засобів задоволення потреб споживачів та ін.
- Функція ризику передбачає необхідність прийняття таких рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через мінливість та невизначеність економічної ситуації.
В Україні до малих підприємств відносять підприємства з чисельністю працюючих від 15 до 200 осіб залежно від галузі. У промисловості і будівництві такими є підприємства з чисельністю 200 осіб, у науці і сфері обслуговування - до 100 осіб, у невиробничій сфері - до 25 осіб, у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.
Для визначення категорій підприємств використовують два головні критерії: середньооблікову чисельність і валовий річний дохід.
Середньооблікова чисельність працівників за звітний період для окремих підприємств повинна становити:
- для мікропідприємств - до 10 осіб;
- для малих підприємств - до 50 осіб;
- для середніх підприємств - до 250 осіб;
- для великих підприємств - понад 250 осіб.
Обсяг виручки (валового доходу від реалізації продукції, робіт і послуг) за рік повинен становити:
- для мікропідприємств - 500 тис. грн.;
- для малих підприємств - 1 млн. грн.;
- для середніх підприємств - 5 млн. грн.;
- для великих підприємств - понад 5 млн. грн.
Наведені показники застосовуються для визначення, до якої групи належить підприємство через календарний рік з дати реєстрації підприємства.
Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва визначаються зареєстровані фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без отримання статусу юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційної форми власності, у яких середньооблікова чисельність за звітний період на перевищує 50 осіб і валовий дохід - 1 млн. грн.
До суб'єктів малого підприємництва не належать довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, а також суб'єкти, частка яких в уставному фонді понад 25%.
Функції малого підприємництва:
- створення ефективного недержавного сектору економіки, зорієнтованої на попит, стимулювання ділової активності і народження нової соціальної верстви підприємців-власників;
- сприяння демонополізації, приватизації і роздержавленню економіки;
- вивільнення державного сектору від виробництва нерентабельної продукції і сприяння підвищенню ефективності великих підприємств;
- створення нових робочих місць і подолання прихованого безробіття;
- сприяє процесу демократизації суспільства;
- орієнтація малого підприємництва на місцевий ринок і індивідуальний споживчий попит;
- долає дефіцит і сприяє макроекономічній стабілізації під час стагнації.
Однією із головних причин розвитку підприємництва у розвинених країнах є те, що велике виробництво не протиставляється малому. Усі форми підприємництва тут співіснують, дотримуючись принципу кооперування, причому великі підприємства не пригнічують малі підприємства, а взаємно доповнюють одне одного.
Головними чинниками, які пояснюють нестійкість малого підприємництва, є обмеженість фінансових ресурсів, нестабільність кон'юнктури ринку, нестабільність доходів, слабке сегментування власної частки ринку, ризики банкрутства, вузьке коло споживачів, велика інтенсивність конкуренції та ін.
На початку здійснення економічної реформи відбувалося швидке зростання сектору недержавної економіки. Воно супроводжувалося значним зростанням чисельності суб'єктів малих підприємств. Становлення малого підприємництва в Україні відбувається у динамічних, часто змінюваних умовах.
Найбільш інтенсивно відбувався розвиток підприємництва у 1992 р. після прийняття законів України "Про підприємництво" і "Про підприємства в Україні". Сприяли цьому і пільги в оподаткуванні, що, з іншого боку, спонукало до зменшення чисельності кооперативів.
У 1999 р. у порівнянні з 1991 р. кількість малих підприємств збільшилася у 10 разів, а фермерських господарств - у 17. Але у 1992-1993 рр. тенденція змінюється і проявляються тенденції у процесі становлення і розвитку малих підприємств. Це пояснюється змінами державної податкової політики, погіршенням загальноекономічної ситуації у країні, відсутністю допомоги з боку держави малим підприємствам та іншими факторами.
У цілому прогноз економічного розвитку малого підприємництва можна назвати несприятливим, що пояснюється скороченням чисельності працівників і зменшенням темпів зростання суб'єктів малого підприємництва. Головною умовою подолання негативних тенденцій має стати виважена державна політика з урахуванням галузевих та регіональних особливостей розвитку цього сектору економіки.
Актуальною проблемою, яка пов'язана з економічною і соціальною безпекою України, є існування і розвиток тіньової економіки. Тіньова економіка впливає на усі сторони економічного і політичного життя у країні. Частка тіньової економіки в Україні у 1995 р. становила більш ніж 40% валового внутрішнього продукту. Цей показник є критичним і несе з собою як економічну, так і політичну загрозу.
Тіньова економіка є економічною діяльністю фізичних і юридичних осіб, яка не враховується, не контролюється і не оподатковується державою і спрямована на отримання прибутку шляхом порушення чинного законодавства. Усі її види можна поділити на такі напрями:
- легальне виробництво товарів і послуг ("неформальна економіка");
- порушення у межах дозволеної економічної діяльності ("підпільна економіка");
- заборонені чинним законодавством види діяльності: рекет, корупція, кримінальний промисел ("незаконна економіка").
Порушення державних вимог і обмежень визначаються такими причинами:
- недосконалість і суперечливість законодавчої бази, яка регламентує підприємницьку діяльність;
- низька ефективність системи державного управління і некомпетентність програм, які вона реалізує;
- економічна вигода від порушень і обмежень;
- силовий державний і недержавний примус;
- наявність попиту на аморальні і соціально негативні товари (наркотики, зброя, проституція) .
Наймасовішим видом тіньової економіки є ухилення від сплати податків і обов'язкових платежів, способами таких ухилень є:
- нелегальне виробництво товарів;
- неврахований обіг товарів і послуг;
- незаконне отримання і використання податкових пільг;
- приховування реальних обсягів прибутків і доходів;
- прихований дохід (для фізичних осіб);
- штучне банкрутство і штучна неплатоспроможність;
- приховування або фальсифікація звітної документації і інформації про господарську діяльність;
- зміна резидентства суб'єкта економічної діяльності.
Для боротьби із тіньовою економікою потрібно здійснити такі заходи:
- створити відповідну законодавчу базу, у якій передбачити амністію тіньовому капіталу, а також зосередити правоохоронні органи на локалізацію організованої злочинності і кримінальних промислів;
- врахувати соціально - психологічні фактори (проведення правових, організаційних і економічних заходів протидії тіньовій економіці).
Розвиток підприємництва, легалізація його тіньового сектору не можуть вирішитися швидко. Зміни будуть визначатися залежно від успіхів реформування і трансформації економіки в Україні.
3. Способи організації бізнесу
Існують такі основні способи входження у бізнес: створення нової фірми; через систему франчайзингових договірних відносин; придбання фірми, яка вже функціонує.
Відправним моментом, з якого починається кожне нове підприємство, є ідея, покладена в його основу. Саме можливість реалізувати свою власну ідею належить до переваг цього способу організації бізнесу.
Ця ідея має такі переваги: оригінальність концепції бізнесу; повна свобода вибору сфери і виду бізнесу; відсутність ризику придбати фірму з поганою репутацією; можливість реалізації творчого потенціалу підприємця.
Серед прогнозованих недоліків можна виділити такі: відсутність сформованого попиту на товари фірми; відносно великі витрати на придбання факторів виробництва; відсутність досвіду роботи з постачальниками, банками та іншими суб'єктами ринку, повільний темп входження в бізнес; відсутність "імені" в момент виходу на ринок і, як наслідок, інертне відношення споживачів до товарів фірми.
Виробнича і організаційна структури можуть бути визначені керівником підприємства (власником) залежно від виду діяльності, його цільової орієнтації. Для малих підприємств обов'язковою умовою є наявність таких спеціалістів:
- виконавчий директор, який має організаторські здібності, знає основи бухобліку, маркетингової і рекламної діяльності;
- головний бухгалтер з досвідом роботи у комерційних структурах;
- менеджер з рекламної діяльності та маркетингу;
- менеджер з реалізації товарів і послуг.
Серед принципових факторів, які впливають на розміщення підприємства, є: забезпечення робочою силою; сировиною і матеріалами; транспортом; сервісним обслуговуванням, наявність певних пільг, близькість ринку.