Особливості олігополістичного ринку (стр. 2 из 6)

Цей принцип дає підставу для визначення точки рівноваги на олігополістичному ринку.

Цю концепцію вперше виклав в 1951 році математик Джон Неш, а тому точка рівноваги, яку вона ілюструє, має назву рівноваги за Нешем.

Рівновага за Нешем –це стан, за якого кожен з учасників діє найкращим для себе чином, виходячи з того , що всі інші учасники діють незмінно, тобто не реагують на його дії.

Основні випадки рівноваги за Нешем

Модель Курно

Аналіз простої олігополістичної моделі – дуополії - запропонував французький економіст Август Курно в 1883 році.

Основні припущення моделі:

- фірми виробляють однорідний товар і знають криву ринкового попиту;

- кожна має вирішити ,який обсяг виробляти, і обидві фірми приймають рішення одночасно;

- приймаючи своє виробниче рішення, кожна фірма бере до уваги свого конкурента.

Суть моделі полягає в тому, що кожна фірма розглядає рівень виробництва свого конкурента як фіксований, а потім вирішує скільки потрібно виробляти (рис.1.1)

Рис.1.1-Рішення фірми №1 щодо обсягу виробництва

Якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 не вироблятиме нічого, фірма номер 1 вироблятиме 50 од., якщо фірма № 2 вироблятиме 50, фірма № 1 зароблятиме 25, якщо і фірма № 2 вироблятиме 75, фірма № 1 вироблятиме 12.5,а якщо фірма № 2 вироблятиме 100 од., то фірма № 1 не вироблятиме нічого.

Обсяг виробництва, що максимізує прибуток фірми № Є, таким чином, спадною шкалою обсягу, який, на думку фірми № 1, вироблятиме фірма № 2. Ця шкала буде кривою реакції фірми № 1 К1(Q2) (Рис. 1.2). Аналогічний аналіз можна виконати для фірми № 2 і побудувати криву її реалізації К2(Q1).

В точці рівноваги кожна фірма планує обсяг відповідно до кривої своєї реакції, так що рівні виробництва в умовах рівноваги перебувають у точці перетину двох кривих реакції.

Рис.1.2- Криві реакції фірм і точка рівноваги Курно.

Рівновага Курно - це ситуація на ринку, коли в умовах дуополії кожна фірма, діючи самостійно, обирає такий оптимальний обсяг виробництва, який очікує від неї друга фірма. За такої рівноваги кожна фірма реально оцінює обсяг, що вироблятиме її конкурент, і відповідно максимізує свій прибуток.(8) Якщо обидві фірми можуть укласти таємний договір, то вони можуть визначити свої обсяги виробництва таким чином, щоб максимізувати сумарний прибуток і ділити цей прибуток порівну. Сумарний прибуток максимізується вибором сумарного обсягу, щоб МR = МС.

Крива, що відображає комбінування обсягів виробництва Q1 і Q2, що максимізує сумарний прибуток має назву кривої контрактів (DЕ) (рис. 1.3).

Рис. 1.3 - Приклад дуополії.

А - рівновага Курно

В - рівновага Курно при таємній змові

С - точка конкурентної рівноваги, коли Р = МС, МR = 0.

S - рівновага по Штакельбергу.

Модель Штакельберга

Модель Штакельберга - це модель олігополістичної поведінки, яка, на відміну від моделі Курно, припускає неоднакову економічну силу конкурентів, що дозволяє сильнішому з них взяти на себе функцію лідера на ринку.(11)

Аутсайдер - фірма будь-якої галузі, що не входить до монополістичного об'єднання підприємців цієї галузі і займає одне з останніх місць щодо основних показників.

В моделі Штакельберга дві фірми мають різні економічні сили. Виходячи з того, що функція реакції фірми-аутсайдера відома, лідер намагається привести себе до стану, який дозволяє йому досягти найвищого прибутку; інакше кажучи, фірма-аутсайдер має залежну, а фірма-лідер - незалежну позицію. У випадку, коли фірма-аутсайдер матиме таку саму економічну силу, як і лідер, остання не зможе реалізувати незалежну позицію, оскільки друга фірма може змусити її змінити обсяги і зрештою прийти до рівноваги Курно. (рис.1.4).

Рис. 1.4 - Модель Штакельберга

Тому єдиною умовою досягнення рівноваги Штакельберга є наявність у лідера такого запасу міцності, який дозволяв би йому, незважаючи на спроби конкурента, утриматися на незалежній позиції. Якщо конкурентна сила другої фірми значна, вона теж може спробувати зайняти незалежну позицію (точка II). За цих умов реалізується точка конкурентної рівноваги В, за якої прибутки обох фірм будуть дорівнювати нулю і така рівновага не може бути стабільною. Це означає, що якась з фірм має вийти з ринку або вони мають домовитися про спільну політику збуту на ринку (кооперативна гра) - утворити картель .

Модель Бертрана

Модель Бертрана — це модель поведінки фірм - олігополістів, коли, на підміну від моделей Курно та Штакельберга, кожна ділова одиниця визначає не обсяг випуску, а ціну на свою продукцію за даних уявлень щодо цін, які виберуть інші. Кожен учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому змогу отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента.

Рис. 1.5 - Модель Бертрана

Якщо фірми продають однакову продукцію, то умова досягнення рівноваги Бертрана збігається з умовою конкурентної рівноваги - ціна дорівнює граничним витратам. Логічно це пояснюється тим, що, якщо ціна буде вищою за граничні витрати, один з конкурентів матиме великі стимули трохи знизити свою ціну, щоб завдяки цьому захопити більшу частку ринку.

Спрощена модель Бертрана представлена на рисунку 1.5. Кожна з рівних за економічною силою фірм має функцію реагування, що відображає всі значення ціни, які за очікуваної ціни її конкурента забезпечують отримання максимального прибутку. Якщо друга фірма встановить ціну, яка відповідає її монопольному стану, перша відреагує на це встановленням своєї ціни, це викличе реакцію пристосування другої фірми; процес взаємного пристосування триватиме доти, аж доки не встановиться рівновага в точці В.(9)

1.3 Поведінка олігополістів: теорія ігор

Особливості поведінки олігополіста на ринку визначаються двома тенденціями, що діють у протилежних напрямках:

З одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.

З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоду, а це відповідно суттєво загострює суперництво.

Суперечності між двома тенденціями ілюструє дилема олігополіста.

Ситуація, з якою стикаються олігополісти, нагадує становище учасників стратегічних ігор таких, як бридж або шахи, і необхідно вибирати варіанти поведінки відповідно до дій та реакцій супротивників. Тому в аналізі олігополістичних ситуацій застосовується теорія ігор.

Теорія ігор - це теорія, яка займається аналізом стратегічної взаємодії суб'єктів, що мають протилежні інтереси. Теорія ігор була розроблена Джоном фон Нейманом та Оскаром Моргенштерном, які в 1944 році викликали її в книзі "Теорія ігор та економічна поведінка”.

Основними поняттям теорії ігор є такі:

Гравець — це особа, що приймає рішення (наприклад, фірма), учасник гри.

Функція платежів — цільова функція гравця, яка встановлює зв'язок між варіантом дій та значенням функції — виграшем гравця, що вимірюється певною корисністю для нього (наприклад, прибутком, для фірми).

Гра — це сукупність відомих усім гравцям правил, які визначають можливі дії гравців та наслідки й виграші від кожної окремої дії.

Хід — момент гри, коли гравці повинні зробити вибір одного з можливих варіантів дій.

Партія гри — певна визначена сукупність ходів і виборів.

Стратегія — це набір правил, які формулюються до гри і визначяють вибір варіанту дій гравця в залежності від можливих дій суперників

Ігри з двома учасниками мають назву ігор двох осіб,

Якщо виграш одного учасника дорівнює програшу іншого, то не зветься граю із нульовою сумою.

Гра з ненульовою сумою є місце, коли кожен з учасників може виґрати від рішення одного з них.

Результати гри ілюструються за допомогою матриці виплат, яка показує наслідки, що матиме кожний учасник гри при певних рішеннях його та інших учасників, тобто за певної стратегії. Найчастіше чисельність учасників та варіантів стратегії обмежується двома.

Економічні ігри, в які грають фірми, можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо гравці можуть обговорювати пункти контрактів, які дають їм змогу розробляти спільні стратегії. Гра некооперативна, якщо переговори та будь-які зобов'язання по контракту неможливі. Домінуюча стратегія - стратегія, оптимальна для гравця, незалежно від того, що робить конкурент.(12)

Таблиця 1.1 - Матриця виграшів для рекламної гри-1.

Фірма А рекламувати Не рекламувати	Фірма В Рекламувати Не рекламувати
	10 5	15 0
	6 8	10 2

Фірмі А потрібно рекламувати свій товар, оскільки вона, рекламуючи, повністю реалізує свої можливості, що б не робила фірма В, Реклама для фірми А є домінуючою стратегією. Те саме стосується фірми В, незалежно

від того, що чинитиме фірма А, фірма В завжди виграватиме від реклами. Наслідком гри буде рекламна діяльність обох фірм.