1. Макроекономіка як наука, її місце в системі економічних наук. Предмет, цілі та функції макроекономіки
Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого. Окрім неї, економіку вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін.
Водночас макроекономіка як наука, насамперед, спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, які відбуваються в економіці. Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем.
М. як наука об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет М. включає: – національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему; окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва тощо); сфери економічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту); економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини);
До основних функцій М. слід віднести: теоретичну або пізнавальну (дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова моделей цих процесів); виховну (виховання макроекономічного мислення); прогностичну (прогнозування розвитку економічної системи); практичну (розробку рекомендацій для державної політики і створення конкретних макроекономічних моделей); методологічну (М. як складова економічної теорії є теоретичним фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін).
2. Макроекономіка «планової» та «підприємницької» систем
Економічна система в цілому є об'єктом вивчення М. Тому важливо визначити суть і структуру економічної системи (е.с.). В процесі виробництва, а також розподілу, обміну і споживання життєвих благ між її учасниками виникають певні відносини, які назвали економічними відносинами. Економічна система – це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів і послуг, а також на регулювання цієї діяльності у відповідності з метою суспільства.
Принципове значення для характеристики економічних систем мають форми власності на засоби виробництва і економічний механізм суспільства. Тобто відмінності між економічними системами визначаються, насамперед, відмінностями між цими їх елементами. Людству відомі два основних типи власності – спільна (колективна) (відносини між асоційованими (об'єднаними) власниками з приводу володіння, розпорядження і використання засобів виробництва і виробленого продукту) і особиста (приватна) (відображає відносини окремих власників до об'єктів власності як своїх особистих). Історично першою була колективна власність родової общини. Ринковий економічний механізм – це механізм регулювання економіки, що ґрунтується на приватній (корпоративній) власності і приватному підприємництві. Цю роль виконує ринок. В основі ринкового механізму лежать об'єктивні закони попиту і пропозиції, у взаємодії яких лежить ринкова ціна, яка і є регулятором обсягів виробництва і споживання суспільного продукту. Плановий економічний механізм виникає в умовах, коли не існує основи ринкового регулювання – приватної власності і конкуренції.
Отже, на ґрунті сказаного вище, можна зробити висновок: існує два типи економічних систем – ринкова і планова, або статична (одержавлена, фр. etat-держава). Ринкова економічна система характеризується переважно приватними формами власності на засоби виробництва (насамперед корпоративна власність) і специфічним ринковим механізмом попиту, пропозиції і ціни товару. У такій системі яскраво виражений особистий економічний інтерес, який є могутнім спонукальним мотивом економічної діяльності. Планова (статична) економічна система ґрунтується на тотальній державній власності і суб'єктивному механізмі державного планового регулювання, в якому на першому плані знаходяться не економічні, а політичні засоби впливу (політичне керівництво). Така система не має достатніх стимулів економічної діяльності, тому змушена широко застосовувати неекономічні методи примусу до праці. Співвідношення ринкового механізму і державного регулювання таке, що останнє існує як засіб забезпечення свободи дії першого, а його розвиток диктується потребами ринку. Отже, змішана економіка – це регульована ринкова економіка; сучасна ринкова економіка.
3. Змішана економічна система моделі змішаної економіки
У другій половині XIX ст. в економіці розвинутих країн відбулися значні зміни, які зумовили виникнення монополій та' створення передумов для державного втручання в економіку. З'явилися такі нові типи ринкових структур, як монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія. Прийшла так звана проміжна модель управління, що стала основою сучасної змішаної економіки. Вона називається змішаною, оскільки в ній поєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваються процеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава.
Важливою характеристикою сучасної змішаної економіки вважаються процеси соціалізації економіки, які проявляються у формуванні соціальної ринкової економіки. Загальна лінія на розвиток змішаної системи не означає одноманітності та стандартизації. Реально в різних країнах і регіонах складаються різні моделі змішаної економіки. Вони відрізняються один від одного своїм специфічним поєднанням різних форм власності, ринку та державного регулювання, капіталу та соціальності, економічної і постекономічне сторін. Ця особливість залежить від багатьох факторів: рівня і характеру матеріально-технічної бази, історичних та геополітичних умов формування суспільного устрою, національних та соціокультурних особливостей країни, впливу тих чи інших соціально-політичних сил і т.п. Більш того, в змішаній економіці, як правило, може домінувати та чи інша сторона параметрів.
Оцінимо деякі найбільш характерні моделі змішаної економіки, що склалися в світі. Американська модель – це ліберальна ринково-капіталістичного лістіческая модель, що передбачає пріоритетну роль приватної власності, ринково-конкурентного механізму, капіталістичних мотивацій, а також високий рівень соціальної диференціації. Японська модель – модель регульованого корпоративного капіталізму, в якій сприятливі можливості накопичення капіталу сполучаються з активною роллю державного регулювання у сферах програмування економічного розвитку, структурної, інвестиційної та зовнішньоекономічної політики і з особливим соціальним значенням корпоративного (внутрішньофірмового) почала. Формування змішаної економіки простежується і в умовах перехідних економік, причому тут складаються різні моделі.
4. Національна економіка та економічна система
Методологія макроекономіки. Національна економіка, або господарство країни – це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави. Ядром національної економіки є її галузі: промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, зв'язок, банківська система, охорона здоров'я, освіта тощо. Промисловість у свою чергу поділяється на обробну й видобувну; обробна – на важку й легку і т.д. Співвідношення між окремими галузями економіки називають її галузевою структурою. Галузева структура відбиває суспільний поділ праці.
Ефективність функціонування національної економіки – задоволення поточних потреб суспільства, нагромадження національного багатства і стан довкілля – вирішальною мірою залежить від типу економічної системи. Економічна система – це спосіб організації національної економіки. Основними елементами економічної системи є, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб'єктів господарського життя, або спосіб розв'язання основних проблем організації економіки; по-друге, власність на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага. Методологія макроекономіки – сукупність підходів і прийомів пізнання економічних відносин і процесів на рівні економіки в цілому. Основи сучасної методології макроекономіки були закладені в XIX і початку XX ст., а поглиблені і розвинуті в 1936 р. у знаменитій роботі Дж.М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей».
5. Модель кругопотоку ресурсів і доходів. В основі макроекономічного аналізу лежить модель кругопотоку, яка відображає взаємопов’язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів, між економічними суб’єктами. У кожній національній економіці, є три основні економічні суб’єкти – домогосподарства, фірми та держава. Для простоти аналізу розглянемо спочатку двосекторну модель кругопотоку, яка відображає замкнену національну економіку, що містить лише два економічних суб’єкти – домогосподарства та фірми. На верхній частині рис. Показано ринок ресурсів. Тут домогосподарства, які безпосередньо або опосередковано (через власність на ділові підприємництва) володіють усіма ресурсами (працею, землею, капіталом, підприємницьким хистом), постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства потребують ресурсів, бо саме за їхньою допомогою виробляють товари і послуги.