Основні теорії макроекономіки (стр. 4 из 19)
11. Модель простого і розширеного відтворення сукупного суспільного капіталу
У процесі розширеного відтворення різні частини суспільного продукту (ССП) виконують різні функції й тому виступають у різних формах. Та частина суспільного продукту, за рахунок якої відновлюються спожиті засоби виробництва, виступає як фонд заміщення (ФЗ). Після реалізації суспільного продукту вона повинна бути знову повернена у виробництво, щоб забезпечити початок нового виробничого циклу.
Частина суспільного продукту, яка надходить у споживання у вигляді оплати праці, доходів підприємців, різноманітних соціальних виплат, складає фонд споживання (ФС). Частина, яка йде на нагромадження (розширення виробництва), – це фонд нагромадження (ФН). Отже, функціональна структура суспільного продукту може бути представлена як сукупність трьох його функціональних форм: ССП = ФЗ + ФС + ФН. В умовах ринкової економіки суспільний продукт виступає як у вартісній, так і в натурально-речовій формах. Вартісна структура суспільного продукту – це сума вартості спожитого постійного капіталу (С), змінного капіталу (V) й додаткової вартості (т). Розгляд суспільного продукту за вартістю дає можливість з'ясувати, як в умовах ринкової економіки формується сукупний попит і в яких формах.
Хоча таблиця Кене була внутрішньо суперечливою: він, наприклад, виходив з того, що продуктивною є лише праця в землеробстві, що промисловий клас – «безплідний», тобто ніякого прибутку не створює, проте вона дала поштовх для серйозних досліджень процесу відтворення суспільного капіталу на макрорівні. Хоча спроба Кене проаналізувати відтворення всього суспільного капіталу розцінюється тепер як геніальна, сучасниками вона не була правильно оцінена й тому довгий час не отримувала подальшого розвитку. Лише через сто років К. Маркс, використовуючи економічну таблицю Кене як відправну модель, побудував свої схеми відтворення. Що вони собою являють? К. Маркс вперше поділив суспільне виробництво на два підрозділи, а суспільний продукт став розглядати як у вартісній, так і в натурально-речовій формах, що дало можливість визначити напрями формування сукупного попиту, а на цій основі встановити пропорції, необхідні для того, щоб суспільне виробництво повторювалось безперервно, нарощуючи свій потенціал, тобто, щоб ішов процес економічного зростання. При аналізі відтворення суспільного капіталу К. Маркс, як і Кене, застосовує ряд припущень (абстракцій). По-перше, капіталістичне виробництво розглядається в чистому вигляді. Це означає абстрагування від докапіталістичних форм виробництва й припущення, що все виробництво ведеться капіталістичним шляхом, а все суспільство складається лише з найманих робітників і підприємців. Хоча в дійсності чистого капіталізму не існує. По-друге, допускається, що всі товари продаються й купуються згідно з вартістю. Хоча в кожному конкретному випадку такий збіг практично неможливий. Таке припущення виправдане тим, що в кінцевому результаті відхилення цін від вартості взаємно врівноважується. По-третє, не беруться до уваги операції по зовнішній, торгівлі. Це стає можливим, оскільки країни не тільки вивозять товари, але і ввозять їх, що породжує певну рівновагу в суспільстві. Ці абстракції не тільки необхідні, але й науково виправдані. Вони дають можливість, не ускладнюючи процес дослідження, вирішити складну проблему реалізації суспільного продукту й на основі цього з'ясувати необхідні пропорції відтворення суспільного капіталу.
Які ж висновки випливають з проробленого К. Марксом аналізу відтворення суспільного капіталу? Вони наступні: 1 реалізація сукупного продукту на макрорівні в принципі можлива, отже, суспільне виробництво може розвиватися без економічних криз; 2) проте ця реалізація безперешкодно може проходити лише за певних умов, будь-яке порушення яких викличе деформацію процесу відтворення. Отже, головна проблема, яку намагалися розв'язати і Кене, і Маркс, була проблемою макроекономічної рівноваги, а також з'ясування умов, за яких вона існує. За своїм змістом поняття «економічна рівновага» – це такий стан економіки, при якому досягається стале врівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво й споживання, попит і пропозиція).
12. Міжгалузевий баланс
Міжгалузевий баланс (у міжнародній практиці баланс затрати – випуск) дає найбільш повний вихідний статистичний матеріал для аналізу виробництва й розподілу суспільного продукту й для планування економічно обґрунтованих народногосподарських пропорцій. Застосування цього методу є особливо важливим для України з її розбалансованою економікою.
Статична модель «витрати-випуск» або модель міжгалузевого балансу (МГБ) є основою багатьох лінійних моделей виробничого сектора економіки. Вона базується на понятті «чиста галузь» (галузь):
1) галузь випускає лише один продукт;
2) кожен продукт випускається лише однією галуззю;
3) кожна галузь має єдину технологію;
4) не допускається заміщення ресурсів.
Припустимо, що весь виробничий сектор народного господарства (н/г) розбито на n чистих галузей. В процесі виробництва кожна з галузей потребує, взагалі кажучи, продукцію вироблену, іншими галузями. Отже, виробляється n продуктів. І нехай в масштабі н/г маємо балансовий звіт за підсумками певного періоду.
Умовою взаємно-однозначної відповідності МГБ-ів, які використовують різні показники (вимірники), є незмінне співвідношення масштабів цих показників за кожним видом продукції. Наприклад, якщо в одному МГБ (в натуральному виразі) електроенергія вимірюється в кіловат-годинах, а в іншому (у вартісному виразі) – в гривнях, то кожній гривні електроенергії завжди повинна відповідати одна й та ж кількість кіловат-годин, як би ця енергія не використовувалася.
13. Цикли ділової активності. Відхилення реального ВВП від потенційного рівня. Поняття, види та типи інфляції
Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою ринкової економіки. Економічний цикл (цикл ділової активності) – це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання. Причинами циклічності можуть бути: – технічні нововведення (НТР); – політичні й випадкові події; – зміни в кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів грошової маси); – нестача національних інвестицій; В макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу, й економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Але більшість з них вважають, що рівень сукупних витрат (D = С + G +I + NE) безпосередньо визначає рівень зайнятості і безробіття. Окремі економічні цикли суттєво різняться між собою за тривалістю та інтенсивністю, проте всі вони складаються з одних і тих самих фаз. При цьому циклічно змінюються обсяг випуску, рівні зайнятості, безробіття, інфляції, відсоткової ставки, обсяг грошової маси і т. п. Проте основними індикаторами фази циклу слугують: рівень зайнятості; рівень безробіття; обсяг випуску. І. Економічний цикл (цикл ділової активності) характеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності, яке проявляється у формі невідповідності попиту і пропозиції. У загальному виді цикл представляє собою результат коливання різних показників економічної активності (темпів зростання ВНП, загального обсягу продажу, загального рівня цін, рівня безробіття, завантаження виробничих потужностей та ін.). Отже, цикл поділяється на 4 фази: І – пік або бум; ІІ – спад (депресія); ІІІ – дно або криза (нижня точка спаду). Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою ринкової економіки. Отже, економічний цикл (цикл ділової активності) – це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання. Фактичний реальний обсяг випуску коливається при цьому навколо потенційного рівня ВВП, під яким ми розуміємо обсяг виробництва за умови повної зайнятості ресурсів. Він опускається нижче цієї позначки під час спаду, потім поступово повертається до неї, а інколи навіть перевищує цей рівень під час чергового підйому економіки. Коливання фактичного обсягу ВВП навколо потенційного характеризується показником, який має назву «розрив ВВП»:
де Y – фактичний обсяг виробництва, Y2 – потенційний ВВП.Коли Y<Y2 ми говоримо про відставання ВВП – це обсяг продукції, який економіка втрачає через неповне використання свого виробничого потенціалу. Значно рідше зустрічається ситуація перевищення фактичним ВВП потенційного свого рівня Y<Y2 Проте тривалий час перевищення фактичного ВВП над потенційноможливим зберігатися не може. Поняття інфляції. Інфляція попиту та інфляція витрат. Стагфляція. Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя). Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%: Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою: