У короткостроковому періоді окремі фірми можуть одержувати надприбуток. Але зважаючи на вільний вхід нових фірм в дану індустрію, в довгостроковому періоді можна одержати тільки звичайний (нормальний) прибуток.
Для фірм, які працюють в умовах монополістичної конкуренції характерні цінові війни. Оскільки товари різних фірм дещо відрізняються один від одного, покупці вирішуватимуть, який з товарів купити, виходячи з цін на них. Проте фірми чудово знають, що зрештою вести постійні цінові війни один з одним невигідно. Тому найчастіше використовуються інші методи конкурентної боротьби: розробка модифікацій товару, реклама, маркетингові заходи, спонсорство тощо.
Типовим явищем для ринків монополістичної конкуренції стало створення картелів. Картель – це коаліція фірм, що створюється для здійснення взаємоузгоджених дій на користь даних фірм. В цьому випадку фірми можуть домовитися про ціни на товари, про об'єми випуску, про політику "конкурентної боротьби" один проти одного тощо. У багатьох країнах, зокрема в США та у всіх країнах ЄС, такі коаліції заборонені. Проте неофіційно це робиться у багатьох галузях цих країн. При існуванні картеля в якій-небудь індустрії його, зрештою, можна вважати однією фірмою. Отже, картель може розглядатися як монополія.
На світовому ринку існує декілька картелів. Найвідоміший з них – це ОПЕК (Організація країн – експортерів нафти).
Олігополія
Основні характеристики:
- нечисленність виробників: наприклад, більше 80% ринку може знаходитися в руках менш ніж десятка фірм;
- фірми виробляють схожі товари, які мають високий ступінь взаємозамінюваності при експлуатації їх споживачами;
- існують істотні перешкоди на шляху входу нових фірм у дану галузь;
- фірмам, які діють на даному ринку, багато що відомо одна про одну;
- має місце і цінова, і нецінова конкуренція;
- має місце цінове лідерство – є фірма, що диктує ціни на ринку.
Прикладами галузей можуть бути виробники сигарет, фірми автомобільної, комп'ютерної, хімічної, авіаційної, будівельної промисловості тощо.