Маржинальній революції сприяли також якісні зміни у розвитку наукового знання, які відбулися у другій половині XIX ст. і були пов´язані:
з кризовим станом класичної політичної економії, заснованої на витратній концепції вартості та ідеї безмежних можливостей розширення виробництва;
прогресом точних наук, математичних дисциплін на основі розвитку диференціального числення та функціонального аналізу;
еволюцією гуманітарних дисциплін (філософії, психології, соціології) у напрямку подолання кризи позитивізму та формування нових парадигм.
Радикальні зміни, які відбулися в економічній науці наприкінці XIX ст., отримали назву "маржинальної революції" (від фр. marginal — грань, межа), пов´язаної з переходом від абстрактно-наукового аналізу, заснованого на логіко-філософських категоріях, до дослідження конкретних господарських проблем на основі широкого використання граничних величин та нової теорії цінності.
Характерні ознаки маржиналізму :
Суб´єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і явищ, дослідження та тлумачення перебігу подій на основі їх суб´єктивної оцінки господарюючими індивідами; перетворення політичної економії в науку про поведінку, яка вивчає схильності, бажання, інтереси та очікування суб´єктів господарювання.
Маржинальна теорія означає не просто інший спосіб дослідження проблеми вартості, вона знаменувала собою інший підхід до економічного аналізу. Як умови, що визначають господарські рішення, стійко утвердились психологічні фактори.
Основні ідеї маржиналізму виникали у XIX ст. в різних країнах. Концепції спадної граничної корисності, граничного аналізу, функціональних залежностей для виявлення рівноваги господарських систем були вперше сформульовані у 30—50-ті pp. XIX ст. Р. Дженінгсом, С. Лонгфілдом, П. Ллойдом в Англії, Ж. Дюпюї, А. Курно у Франції, У. Тюненом та Г. Госсеном у Німеччині.
Водночас основні ідеї попередників маржиналізму не були зрозумілі сучасникам, вони залишались непоміченими, були "перевідкриті" заново і гідно оцінені лише у кінці XIX ст. В історії економічних учень виділяють два етапи маржинальное революції
1-й етап (70—80-ті pp. XIX ст.) — започаткування "суб´єктивного напряму" в політичній економії та теорії граничної корисності як основ: цінності.
Хронологічно цей етап пов´язаний із виходом у світ трьох книг: "Теорії політичної економії" B.C. Джевонса (1871 p., Англія), "Основ учення пр(^ народне господарство" К. Менгера (1871 p., Австрія), "Елементів чисто політичної економії" Л. Вальраса (1874 p., Швейцарія). Незважаючи н відмінності у соціально-економічних умовах та традиціях економічної думки трьох різних країн, ці книги мали фундаментальну єдність у трактуванні основних проблем економічної теорії та методів їх вирішення. Водночас лідер маржинальної революції довгий час не знали про існування один одного, о кільки в ті часи економічні твори рідко перекладались іноземними мовами не було всесвітнього наукового товариства економістів, єдиної системи на: кової інформації тощо. Так, наприклад, книга засновника маржиналізму К. Менгера "Основи учення про народне господарство" (1871) була перекладена англійською мовою лише через 80 років після її написання. Початок маржинальної революції не був помічений сучасниками. Про те, що вона відбулася, вперше заявив Л. Вальрас. Водночас у 80-ті pp. XIX ст. розпочалося активне поширення маржиналізму і нова методологія економічних досліджень поступово зайняла панівні позиції в економічній науці.
2-й етап (90-ті pp. XIX ст.) — започаткування неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб´єктивно-психологічного підходу та поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Основні ідеї цього етапу маржинальної революції знайшли відображення у творах А. Маршалла, Д.Б. Кларка, В. Парето та ін.
Залучення нового методологічного інструментарію сприяло розвитку та збагаченню методології економічних досліджень на основі впровадження математичного моделювання економічних процесів як засобу реалізації концепції економічної рівноваги на мікрорівні. Водночас відбулося звуження предметного простору економічної науки в результаті вилучення з аналізу соціальних та макроекономічних проблем.
Маржинальна революція 70-х pp. минулого століття стала відомою в історії економічної думки головним чином завдяки спростуванню панівної на той час теорії цінності, заснованої на виробничих витратах. Крім того саме в результаті цієї революції відбулася заміна старої теорії абсолютно новою концепцією, згідно з якою ціна залежить від суб´єктивних індивідуальних виборів, виражених в граничних величинах. Під впливом робіт Джевонса, Вальраса і Менгера увага була перенесена з довгострокових історичних факторів у сфері виробництва, які задають напрямок економічного розвитку, на розробку системи законів, які визначають, яким чином дані ресурси розподіляються для задоволення потреб атомізованих і анонімних агентів. Попит став ключем до ціноутворення. Таким чином мікроекономіка стала полем дослідження для економістів.
10. Кембріджська економічна школа. А. Маршалл та його роботи
Кінець 19 – початок 20 ст. характеризувався зростанням концентрації і монополізації капіталістичного виробництва. Дані явища визвали суттєві зміни в умовах функціонування підприємств, ускладнили процес виробництва і обігу, на що і відреагували економісти. Теорія англійської (кембриджської) школи предствалена дослідженнями А. Маршалла, Ф. Еджворта, А. Пігу.
Найбільший внесок в економічну теорію зробив професор Кембриджського університету Альфред Маршалл, який є автором таких значних робіт, як «Економіка промисловості» 1889, «Промисловість і торгівля» 1919, «Гроші і торгівля» 1923. Особливу популярність вченому принесла робота «Принцип політичної економії» 1890, в якій систематизовані і узагальнені положення пострікардианської політичної економії, австрійської школи і інших течій економічної думки. Дана робота дала початок новому напрямку в економічній науці, який пізніше отримав назву неокласичного налізу. По суті А.Маршалл поставив завдання створення синтетичної теорії вартості на основі різних теорій, що знайшло підтримку як і у прибічників неокласичного напряму, так і його противників.
У центрі уваги економістів кембриджської школи був механізм ринкового формування цін. А.Маршалл визнавав лише функціональний аналіз, тому всі три параметри ринку (ціну, попит, пропозицію) він розглядав разом, у їх взаємодії. Свій висновок А.Маршалл сформулював так: ні попит, ні пропозиція не мають вирішального значення з погляду визначення ціни; попит і пропозиція – рівноправні елементи механізму ринкового ціноутворення. З одного боку, ринковий механізм, що діє в умовах необмеженої конкуренції, встановлює залежність попиту та пропозиції від ціни. З іншого боку, ринкова система діє в протилежному напрямі, визначаючи рух ціни співвідношенням попиту та пропозиції. Кембриджська школа широко використовувала поняття ринкової рівноваги – такого стану ринку, коли попит на певний товар дорівнює його пропозиції, тобто існує стала ринкова ціна – ціна рівноваги.
Активно використовуючи частково-рівноважний аналіз і графічний метод дослідження, А.Маршалл уперше поєднав в одній системі координат графіки попиту та пропозиції, що дістали назву «хрест» Маршалла.
Крива D – графік попиту, відображення закону спадання граничної корисності товару для споживачів, крива S – графік пропозиції, відображення закону зростання граничних витрат для виробників. Рівноважна ціна р і кількість q задовольняють як споживачів, так і виробників. За вищою ціною виробники могли б продати більшу кількість товару, але споживачі не куплять цієї кількості, і виробникам доведеться зменшити ціну від р1 в напрямі р. нижча ціна р2 спонукає споживачі до збільшення покупок, але виробники не відповідають адекватним зростанням кількості вироблюваної продукції, вони збільшать ціну від р2 до р. Ринкова вартість (цінність) визначається рівновагою попиту та пропозиції, граничної корисності продукту та граничних витрат виробництва.
Згідно з позицією А.Маршалла ідеальною є така картина ринкової взаємодії, коли попит і пропозиція однаково впливають на зміну ціни. Проте характер цієї взаємодії змінюється залежно від тривалості відрізку часу, що розглядається. У межах короткотермінового інтервалу пріоритет отримує попит, тому що пропозиція більш інерційна, потребує впровадження нових виробничих потужностей або нових умов виробництва. Величина пропозиція, таким чином, має постійний характер, а попит перетворюється на вирішальний ціноутворюючий характер, а попит перетворюється на вирішальний ціноутворюючий фактор. У межах довготермінового інтервалу роль головної ціноутворюючої сили виконують пропозиція та пов’язані з нею витрати виробництва. Чим довший період, тим сильніший їх вплив порівняно з дією фактора попиту.
Прагнучи поєднати теорію граничної корисності з теорією витрат виробництва, А.Маршалл провів реформу всередині маржиналізму – граничні характеристики почали застосовуватися не тільки для попиту та споживання, а й для пропозиції та виробництва. Було впроваджено поняття граничних витрат – витрат на виробництво останньої одиниці певного товару, які ототожнювалися з мінімальною ціною (ціною пропозиції). У граничних витратах теоретики кембриджської школи бачили суму доходів, які розподіляються між власниками окремих факторів виробництва, а саме: заробітної плати, відсотка на грошовий капітал і підприємницької доходу. При цьому останній поділявся на 2 частини: перша розглядалась як компенсація витрат праці підприємця з управління, а друга – як плата за ризик, пов'язаний з невизначеністю ринку.