Для інших країн регіону наслідки співробітництва з ТНК є не настільки очевидними. Так, приплив ПЗІ позитивно впливає на конкурентоздатність товарів, вироблених на території Чилі і Колумбії. Разом з тим значне вивезення прибутків від закордонних інвестицій істотно погіршує баланси поточних операцій цих країн, що також призводить до збільшення зовнішньої заборгованості їхніх національних економік.
Аналіз операцій ТНК у країнах Азії показав, що їхній наслідок для національних економік в більшості досліджуваних країн у цілому є позитивним (за винятком Австралії, в якій, як і в країнах Латинської Америки, спостерігається стабільно негативний баланс поточних операцій). При цьому максимального виграшу від участі в міжнародній виробничій діяльності досягли Японія, Сингапур і Китай.
Разом з тим слід зазначити, що наприкінці 90-их років спостерігалося значне збільшення відтоку капіталу з Китаю, який вивозиться іноземними інвесторами як доход від своїх інвестицій. Це призводить до зменшення позитивного сальдо балансу поточних операцій країни.
На прикладі Південної Кореї деякими науковцями простежено залежність між міжнародною конкурентоздатністю продукції та обмінним курсом національної валюти. Так, баланс поточних операцій Кореї в період з 1980 по 1997 роки, за винятком декількох років, був негативним. Однак після фінансової кризи, яка призвела до істотної девальвації національної валюти, ситуація змінилася: баланс поточних операцій Кореї став позитивним та у 1998 році досяг найбільшого за всю історію країни значення.
При цьому слід зазначити, що ревальвація національної валюти, яка спостерігалася останні роки, погіршила торговельний баланс Кореї, що призвело до зменшення позитивного сальдо балансу поточних операцій. Збереження цієї тенденції може призвести як до подальшого зниження конкурентоздатності продукції, виробленої в Кореї, так і в цілому до погіршення балансу поточних операцій.
Активна участь країн ЄС у міжнародному русі капіталу здійснює істотний позитивний вплив (за винятком Великої Британії) на підвищення конкурентоздатності їхніх національних економік. Це, насамперед, пов'язано з тим, що у всіх досліджуваних країнах ЄС вивезені прямі закордонні інвестиції перевищують увезені ПЗІ. У результаті позитивний вплив вивезених ПЗІ на міжнародну конкурентоздатність продукції, виробленої національними виробниками, перевищує негативний вплив увезених ПЗІ, головною метою яких є максимізація прибутку іноземного інвестора.
Як уже відзначалося, наведене твердження не є справедливим для Великої Британії. У цій країні значне вивезення прямих закордонних інвестицій призводить до переміщення частини виробництва з “материнських” корпорацій в іноземні філії. При цьому англійські ТНК реалізують на національному ринку значну частину продукції, випущеної в іноземних філіях, що суттєво погіршує торговельний баланс країни.
На даному етапі розвитку інтеграційних процесів у Європі особливу привабливість для закордонних інвесторів мають Польща, Угорщина і Чехія. Це обумовлено їх можливим швидким вступом до ЄС і одержанням компаніями, зареєстрованими на їхній території, вільного доступу до ємного європейського ринку. Разом з тим виконане дослідження дозволило зробити висновок про те, що ринкові реформи, проведені в країнах Центральної та Східної Європи і засновані на активному залученні закордонних інвестицій, не призвели до загального підвищення міжнародної конкурентоздатності національних економік.
ТНК, що діють у країнах Центральної і Східної Європи, у першу чергу зацікавлені у підвищенні доходів і обсягів виробництва усередині власної корпоративної структури. Реалізуючи цю стратегію, ТНК через мережу своїх закордонних філій, збільшують продаж власної продукції, виробленої поза країнами ЦСЄ. Це призводить до збільшення імпорту країн-реципієнтів ПЗІ, що істотно погіршує їхні торговельні баланси, а в деяких випадках і сальдо послуг. При цьому будь-яка успішна діяльність підприємств із закордонними інвестиціями також призводить і до постійного вивезення з країн ЦСЄ доходів від іноземних капіталовкладень.
У результаті переліченого, баланси поточних операцій усіх досліджуваних країн Центральної і Східної Європи у 90-ті роки мали негативні значення. При цьому найгірші показники поточних операцій спостерігаються у Польщі, в економіку якої надійшли найбільші обсяги ПЗІ, а найкращі (відносно інших досліджуваних країн ЦСЄ) - у Болгарії, куди надійшли найменші обсяги прямих закордонних інвестицій.
У цілому інвестиційний клімат у країнах СНД не є привабливим для закордонних інвестицій. Це пов’язано з наступними основними причинами:
складністю і заплутаністю нормативно-правової бази державного регулювання економічними процесами. Це дозволяє державним службовцям по-своєму трактувати ті чи інші нормативні документи і ставить закордонних інвесторів у залежність від “доброї волі” чиновника;
слабкістю і нерозвиненістю системи судової влади, що не дозволяє суб’єктам підприємницької діяльності у випадку порушення їхніх прав одержати захист у судових органах. Ця ситуація, при якій порушення закону не завжди спричиняє покарання, призводить до існування в країнах СНД високого рівня корупції у сфері державного управління, що створює для більшості закордонних інвесторів неприйнятні умови для ведення бізнесу;
низькою купівельною спроможністю населення. Цей фактор стримує закордонні інвестиції, метою яких є виробництво продукції для внутрішнього ринку приймаючої країни;
дискримінаційним ставленням промислово розвинутих країн до держав СНД. Унаслідок цього більшість країн СНД не є членами Світової організації торгівлі, що обмежує можливості експорту продукції, виробленої на їхній території.
Законодавство країн СНД гарантує іноземним інвесторам право на вільне вивезення за кордон (після сплати податків і відповідних платежів) прибутків, дивідендів та інших фінансових активів. У закордонних інвесторів також існує можливість безперешкодного обміну будь-якої суми у національних грошових одиницях на вільно конвертовану валюту. При цьому, у випадку здійснення великих обмінних операцій закордонний інвестор повинен заздалегідь проінформувати про цю операцію національний банк країни.
В усіх досліджуваних країнах СНД після фінансової кризи 1998 року було введено режим вільно плаваючого валютного курсу, що істотно знизило ймовірність різкої девальвації національних грошових одиниць у майбутньому. Позитивним для іноземних інвесторів, які переводять свої доходи за кордон, також є той факт, що протягом останніх декількох років (2000-2001 роки) номінальний курс національних валют країн СНД стосовно долара залишався досить стабільним, а стосовно євро у 1999-2001 роках спостерігалося навіть його підвищення.
Дослідження довело, що податкова система країн СНД є саме тим фактором, що вкрай негативно впливає на інвестиційний клімат у регіоні. Це пов’язано як із загальним високим рівнем оподатковування, так і з заплутаністю і складністю самої процедури сплати податків. При цьому серед країн СНД найгірша ситуація у податковій сфері спостерігається в Україні. Це обумовлено наступними причинами:
практично повною безконтрольністю діяльності Державної податкової адміністрації, яка підпорядкована тільки Президенту України;
наявністю великої кількості різноманітних податків: на кінець 2001 року в Україні існувало 22 різних національних податки і 16 муніципальних;
високим рівнем податків: ПДВ – 20%, податок на прибуток корпорацій – 30%, прогресивний прибутковий податок – від 10% до 40%, прибутковий податок на дивіденди – 30%, прибутковий податок на роялті і депозити – 15%, податок у фонд соціального страхування й у пенсійний фонд – 37,5% від фонду заробітної плати, податок на репатріацію дивідендів за кордон – 15% (при цьому даний податок стягується у доповненні до податку на прибуток корпорацій);
невизначеністю у трактуваннях податковою службою і судовими органами нормативних і законодавчих актів України. Так, відповідно до закону “Про режим іноземного інвестування” (1996 р.) компанії з закордонними інвестиціями звільняються від сплати податку на прибуток, і це положення діє не менше 10 років. Пізніше для створення рівних умов ведення бізнесу в Україні для національних і закордонних компаній більшість пільг для іноземних інвесторів було скасовано (у тому числі і відсутність податку на прибуток). Після цього, питання про те, чи продовжують користуватися пільгами підприємства з закордонними інвестиціями, що були зареєстровані до скасування пільг, залишається відкритим і по-різному трактується податковими службовцями та місцевими судовими інстанціями;
довгі роки Державна податкова адміністрація не бажала брати участь у проведенні податкової реформи. Так, у липні 2001 року Парламентом України у першому читанні був схвалений новий податковий кодекс, що передбачало істотну лібералізацію податкової політики. Планувалося скоротити загальну кількість національних податків з 22 до 13, муніципальних – з 16 до 10. Пропонувалося також знизити рівень прибуткового податку з 10-40% до 10-20%, податку на прибуток компаній з 30% до 20%, ПДВ із 20% до 15%. Однак, у разі схвалення нового податкового кодексу, податкова адміністрація була б змушена вжити конкретних заходів по розширенню бази оподаткування, що було неприйнятним для неї. У зв’язку з цим Президент і Уряд України заявили про те, що податковий кодекс необхідно істотно допрацювати. Весною 2003 року у податковій сфері України відбулися деякі зміни – був прийнятий новий закон “Про податок з доходів фізичних осіб”, який значно зменшує граничну ставку податку з громадян. Однак прийняття нового ліберального податкового кодексу, в якому б були гармонізовані усі податки в Україні, все ж відкладене на невизначений час.