Основи економічної теорії (стр. 13 из 13)

• таке регулювання повинно спиратися перш за все на інтегровані інтереси суспільства й лише потім на інтереси приватного підприємництва;

• здійснювати це можливо лише за умови орієнтації світового співтовариства на колективні, суспільні форми власності, які значно розширюють можливості планового регулювання економіки, а отже, й можливості не лише розробки, а й реалізації програми розв’язання глобальних проблем і врятування людства від вселенської катастрофи.

31. Кругооборот капіталу та його стадії

Політекономія розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід. Таким чином, капітал – це не просто гроші, а авансова вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від первісно авансової.

Перетворюючи свої кошти на капітал, його власник вступає в економічні відносини з різними господарюючими суб’єктами, які постачають через ринок необхідні йому товари (послуги), а також з індивідами, які отримують засоби для існування не від власної підприємницької діяльності, а від найманої праці за гроші (відповідну плату). Тобто капітал – це економічна категорія, котра виражає не стільки техніко-організаційні, скільки соціально-економічні відносини.

Найзагальніше уявлення про сутність капіталу як самозростаючої вартості дає формула його руху:

Г – Т – Г’

Г - авансовий капітал (гроші); Т — товарний капітал (товар); Г' - авансовий капітал з приростом (гроші, Г + ∆Г).

Функціонуючи за схемою Г— Г—Г', капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно-послідовні стадії:

I — закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (3В) та робочої сили (PC));

II — виробництво визначеної товарної маси;

III— продаж виробленої товарної продукції.

Рис. Послідовні стадії та функціональні форми кругообороту промислового капіталу

Кругооборот промислового капіталу — безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

32. Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал

Політекономія розглядає капітал як сукупність факторів вир-ва, що приносять дохід. Капітал – не просто гроші, а авансова вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від первісно авансової. Функціонуючи за схемою Г— Г—Г', капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно-послідовні стадії: I - закупівля необхідних факторів вир-ва (засобів вир-ва (3В) та робочої сили (PC)); II – вир-во визначеної товарної маси; III -продаж виробленої товарної продукції.

Кругооборот промислового капіталу - безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу. Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми. У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах. Однією з х-к обороту капіталу є швидкість його руху. Перший вимір швидкості обороту капіталу - відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки поверється вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на •личину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.

Другий вимір швидкості обороту капіталу - кількість бертів авансованого капіталу за рік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою п = Т/t.

де п - кількість оборотів авансового капіталу за рік; Т - визначена одиниця виміру - рік (12 місяців); t –тривалість одного обороту. Основний капітал - частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів вир-ва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію (предмети праці). Оборотний капітал - частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного вир-ва, готової продукції, грошових коштів (у т. ч. з/п), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу. Оборотний капітал повністю повертається до підприємця після завершення кожного кругообороту. Відповідно до схеми кругообороту час обороту промислового капіталу має таку структуру: час обігу; час виробництва. Раціональне госп-ня передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, адже це збільшує масу і підвищує норму прибутку.

33. Земельна рента та її форми

В с/г земля як засіб вир-ва відіграє вирішальну роль. Привласнення і господарське використання землі складає сутність земельних відносин, які в свою чергу, породжують ренту. Земельна рента як ек-на категорія виражає відносини привласнення власником землі додаткового продукту у формі орендної плати за право користування землею. Таким чином між власником землі та орендатором виникають рентні відносини стосовно розподілу прибутку. Одна її частина – у вигляді звичайного прибутку – дістається підприємцю, а іншу частину – у формі надприбутку отримує землевласник. Земля відрізняється за якістю та місцерозташуванням. За цими ознаками розрізняють кращі, середні та гірші ділянки землі. Види ренти: диференційна, абсолютна і монопольна. Незалежно від форм власності на землю утворюється диференційна рента. ДР І (першого виду) з кращих ділянок, які відрізняються більшою природною плодючістю та більш сприятливим місцерозташуванням. ДР ІІ (другого виду) утворюється в результаті того, що орендатор підвищує ек-ну родючість землі: вносить добрива, здійснює меліорацію та інші агротехнічні заходи.. Абсолютна рента – в умовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості її місця розташування. Абсолютна рента є ек-ою формою реалізації монополії приватної власності на землю. ЇЇ джерело – надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умова виникнення – значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. В ринковій системі будь-який фактор, який приносить певний доход є товаром. Так і земля, вона і не є продуктом праці, купується і продається.

Земля – особливий товар. Ця особливість полягає в тому, що вона є продуктом природи і на неї початково не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна землі ґрунтується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові – ренті.

Що ж визначає ціну землі? При продажі земельної ділянки її власник в першу чергу турбується про те, щоб не втратити отримуваний ним рентний доход. Він йде на продаж лише в тому випадку, коли сума отриманих грошей при поміщенні в банк або віддана в позику, приноситиме йому доход не менший за ренту. В свою чергу, покупець землі, перш ніж стати її власником, величину ренти з ділянки землі порівнює з процентом, який він може отримати, якщо покладе свої гроші в банк. Таким чином ціна землі є капіталізована (перетворена в грошовий капітал) рента. Ціна землі виключає витрати на обробітку ґрунту та його покращення. Ціна землі (Цз) прямо пропорційна величині ренти (Рз) та обернено пропорційна нормі банківського відсотка (Вб):

Цз = (Рз/Вб)х100

Надзвичайно висока ціна землі у великих містах. Так, в Токіо ціна невеликої ділянки під будинок становить близько 37 середньорічних доходів громадян.

34. Прибуток як економічна категорія і фактори, які його визначають

У реальній дійсності прибуток – кінцева мета і рушійний мотив ринкової ек-ки, головний стимул і осн показник ефективності функціонування будь-якого п-ства. На практиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат вир-ва з обсягу продажу. Інакше кажучи це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її вир-во і реалізацію. Але такий підхід не розкриває механізм формування даного прибутку. Так, А. Сміт розглядав прибуток як результат функціонування капіталу. Д. Рікардо нерозривно пов’язував його із заробітною платою, стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і навпаки. У марксистській теорії прибуток – це перетворена форма додаткової вартості, яка створена лише найманою працею. Шумпетер вважав, що прибуток – це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. Нині поширена концепція, відповідно до якої прибуток розглядають як плату, що несе суспільство за ризик п-цької діяльності відповідних суб’єктів госп-ня. За сучасної ринкової ек-ки прибуток та його норма х-ють ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. На думку західних економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів вир-ва, а за рахунок збільшення його норми. Головними чинниками, що впливають на норму прибутку є: величина маси прибутку, структура авансованих на вир-во факторів як у грошовій, так і в натуральній формі, економія витрат на засобах вир-ва, масштаби вир-ва, швидкість обороту капіталу. Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в інші. За сучасних умов інтернаціоналізації госп-го життя капітали і робсила вільно переміщуються з країни в країну. Все це позначається на структурі ек-ки, трансформує її. Тому питання прибутку є актуальним питанням. У сучасній ек-ій теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірм, які діють за умов різних типів ринкових структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми. Існування двох підходів до визначення витрат фірми (бухгалтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку. Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва. Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та ек-ми (зовнішніми і внутрішніми, з урахуванням нормального прибутку) витратами вир-ва. Нормальний прибуток - звичайний для галузі дохід від ек-их ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Кінцевий фінансовий результат, який найбільше цікавить підприємця називається чистим прибутком. Чистий прибуток - прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після Розрахунків з бюджетом за податковими та обов'язковими платіжними зобов'язаннями. Монопольний прибуток - прибуток фірми, яка займає монопольне становище на ринку. Засобами вимірювання прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник). Маса прибутку - це абсолютний обсяг прибутку в грошовому вираженні. Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.