39. У травні 1906 р. представники дворян-землевласників на своєму з’їзді запропонували П. Столипіну, тоді ще міністрові внутрішніх справ, дозволити селянам вільно виходити з громади, продавати свої наділи, заохочувати вільне переселення на вільні землі. На цей момент уже було оголошено про відміну з 1 січня 1907 р. викупних платежів колишніх поміщицьких, удільних та державних селян. Але безпосереднє здійснення реформи розпочалося після опублікування 9 листопада 1906 р. указу «Про доповнення деяких положень діючого закону стосовно селянського землеволодіння та землекористування». Суть цього указу полягала у відміні закону 1893 р. про непорушність громади. Всі громади ділилися на дві категорії: ті, де переділів землі не було протягом останніх 24 років, і ті, де переділи громадських земель мали місце. Селяни першої категорії громад відразу проголошувалися власниками землі, незалежно від їхнього бажання. Селяни ж другої категорії громад отримували право укріпити землю, що знаходилася у їх користуванні, як особисту власність домовласника, але при цьому необхідною була згода 1/3 селянських дворів. До того ж селянин отримував право закріпити за собою не лише надільну норму, але й наявні надлишки, за які повинен був заплатити громаді за викупними цінами,
40. Початок ХХ ст. – це період певного спаду, коли виробництво хоч і зростає, але надзвичайно низькими темпами. Відбувається подальша концентрація промислового виробництва Подібною була картина і у вуглевидобутку: напередодні Першої світової війни на найбільших шахтах видобували до 75% донецького вугілля. 1909–1913 рр. – час нового промислового піднесення. Це був період порівняно високих урожаїв та сприятливої кон’юнктури на міжнародному ринку що позитивно вплинуло і на ринок внутрішній, стимулювало прискорений розвиток промислового виробництва. Тоді Україна давала основну частку продукції видобувної (72%) та металургійної промисловості, цукру (75%), товарного зерна; постачала для всієї імперії основну масу вугілля, металу і металевих виробів, сільськогосподарських машин, цукру, зерна, тютюну та ін. З іншого боку, вона була ринком збуту промислової продукції російських підприємств. Товарообмін носив дещо однобокий, колоніальний характер Циклічний розвиток економіки на початку ХХ століття приводить до посилення монополістичних тенденцій, створення основної маси монополій, які мали переважно загальноросійський характер. Поряд з концентрацією промислового капіталу посилюються й концентрація капіталу банківського, зрощення його з промисловим Розвиток ринкових відносин вимагав створення стабільної фінансово-кредитної системи, що ставило на порядок денний проведення цілого ряду реформ, перш за все реформування Державного банку Пореформений період характеризується також процесами створення досить великої кількості приватних, найчастіше акціонерних банків. Тільки у 1864–1873 рр. було засновано близько 40 комерційних банків. Першим серед них був Приватний комерційний банк у Санкт-Петербурзі, заснований 1864 року. Стосовно ж України, то тут перші комерційні банки з’являються у 1868 р. у Києві – Київський приватний комерційний банк та Харкові – Харківський торговельний банк; у 1871 р. засновано Київський промисловий,
41. Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін. У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд. дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до 114 млрд. марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць. 1924–1929 рр. в Німеччині були періодом економічного піднесення, якого не знали інші європейські учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня, а 1929 р, перевищило його па 13%. За підтримки міжнародних капіталів Німеччина відновила економічну могутність і повернула собі друге місце у світі за розмірами промислового виробництва, відтіснивши Англію на третє місце. Поступово німецькі товари поверталися на світові ринки. Економічне піднесення дало змогу Німеччині випередити Англію за вивозом машин й устаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєнний рівень на 3 млрд. марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття, підвищилася реальна заробітна плата. Період 1924–1929 років у розвинених країнах характеризувався подальшим скороченням втручання держави в господарські відносини. Однак це не було простим, механічним поверненням до системи вільних ринкових відносин. Скорочення статистських відносин було частковим: у 20‑-ті роки практично в усіх країнах тривав об'єктивний процес монополізації економіки, відбувалося об'єднання інтересів монополій і держави, змінювалися ринкові відносини, що виражалося, зокрема, в поглибленні внутрішньогосподарських диспропорцій. Крім того, Версальська система, що встановила «новий» політичний порядок, не розв'язала європейських і світових суперечностей, а навпаки, поглибила загальну тенденцію до мілітаризації, до підготовки чергової спроби територіального й економічного перерозподілу світу. Це слугувало політичним обґрунтуванням збереження сильних елементів етатизму і в період стабілізації.
Економічні відносини країн Заходу у повоєнні роки коливалися між економічним націоналізмом (протекціонізмом) і прагненням до поновлення співпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху до відновлення довоєнного товарообміну в Європі. Розбіжність валютних курсів, натомість і постійні коливання їх ускладнювали розрахунки й робили невигідним обмін товарами між країнами.
46. План Маршалла названо на честь державного секретаря США Джорджа Кетлета Маршалла (1880–1959). У червні 1947 року в Парижі на нараді Міністрів іноземних справ США, Великої Британії, Франції та СРСР було вирішено створити організацію з вивчення ресурсів і потреб європейських країн і визначення розвитку основних галузей промисловості. До неї ввійшли 16 країн (Англія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина). У липні 1942 року ці країни уклали конвенцію про створення організації європейської економічної співпраці (ОЄЕС), яка мала розробляти спільну програму відбудови Європи. Серед причин виникнення й подальшого застосування плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного економічного відродження Західної Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнародного товарообігу та дефіцит товарів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх торговельних потоків; брак американської валюти («доларовий голод») для подолання товарного дефіциту (дефіцитні товари можна було придбати в Північній та Південній Америці за долари); брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Західної Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР та роль комуністичних партій у Франції й Італії), Плай Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація економічної співпраці, очолювана відомими американськими фінансистами і політичними діячами. Допомогу надавали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60%) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку», Реалізація плану Маршалла мала низку наслідків. По-перше, новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи. По-друге, створено умови для модернізації індустріального й сільськогосподарського обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах національних економік Західної Європи. По-третє, на стабільний рівень було виведено темпи виробництва продукції, полегшилися внутрішньо-європейські розрахунки та розрахунки із боргами країн Західної Європи. По-четверте, відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття європейського ринку збуту для США і Канади, По-п'яте, розпочалося відновлення і зміцнення європейського середнього класу – гаранта політичної стабільності і сталого розвитку. По-шосте, було усунено загрозу комунізму для Західної Європи.
69. Предмет іст. ек. вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це історія формування ек. політики у державі у відповідності з певними істор. обставинами. Завдання – це поглиблення знань з ек. теорії, про витоки ек. політики формування уявлень про закономірності і тенденції розвитку світової ек. думки, аналіз наукового внеску окремих шкіл та напряму в ек. теорію. Метод: історико-логічний 1) історичний або хронологічний-передбачає розгляд поглядів, теорій і ідей в порядку Їх виникнення; 2) логічний-передбачає аналіз теорій і концепцій з точки зору логіки їх розвитку; 3) мотиваційний-аналіз ек. думки підпорядковується ек. мотивації, визнач класи між якими ведеться боротьба за долю в кінцевому продукті, визн. також ідеологи; 4) територіальний м-д дослідж. ек. думка якоїсь країни.