дотримання фінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;
визначення ліквідності і фінансової стабільності підприємства;
прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності й наявності власних і залучених коштів, розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів;
розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.
Це коло завдань визначається керівництвом підприємства і вирішується внутрішнім аналізом.
Внутрішній аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:
вивчення змін обсягу, структури, динаміки майна (капіталу) підприємства, зокрема – мобільних (обігових) активів, відносних показників управління активами;
аналіз змін структури власних і залучених коштів і на основі цього оцінка рівня раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства та його ринкової стійкості;
оцінка фінансової незалежності підприємства від зовнішніх джерел;
аналіз показників керування боргами;
оцінка платоспроможності підприємства;
оцінка грошового потоку;
виявлення причин утворення дебіторської і кредиторської заборгованості;
вивчення та оцінка кредитних взаємовідносин підприємства з банками.
Слід зазначити, що завдання аналізу фінансового стану підприємства змінюються залежно від зацікавленості різних груп користувачів аналітичним матеріалом.
Так наприклад, податкові органи за даними звітності намагаються отримати відомості про результати діяльності підприємства, вплив окремих чинників на відхилення від прогнозованих, передбачуваних результатів, про структуру балансового прибутку і його розподіл.
Акціонерів, що вклали свої кошти у власний капітал підприємства цікавить стабільність його фінансового стану і прогнози стабільності на майбутнє. Окрім того, їх цікавить рентабельність підприємницької діяльності та політика керівництва щодо виплати дивідендів.
Ці ж питання цікавлять і держателів облігацій, які випускає підприємство. Оскільки банки зацікавлені в повноті і своєчасності погашення одержаних підприємством позик, їх цікавить питання кредитоспроможності підприємства.
Оцінку платоспроможності підприємства, перспектив його розвитку, рівня рентабельності проводять і фондові біржі, які купують і продають акції та облігації підприємств з метою одержання прибутку у вигляді курсової різниці. Відомо, що ціна на акції та облігації залежить від перспектив діяльності акціонерних підприємств. Тому біржі вивчають й аналізують фінансовий стан підприємства, перспективи їх розвитку в майбутньому.
Зовнішні користувачі аналітичного матеріалу вивчають і дають оцінку таким показникам фінансової діяльності підприємства як: прибуток і його розподіл, рівень рентабельності, майновий стан, зміна динаміки фінансового стану за кілька років, фінансова стійкість, платоспроможність, взаємовідносини підприємства з фінансово-банківською, системою, постачальниками і споживачами продукції, перспективи розвитку в майбутньому.
Для оцінки фінансового стану підприємства використовують систему показників, яка характеризує зміни:
- структури капіталу за його розміщенням і джерелами утворення;
- ефективного використання капіталу;
- платоспроможності і кредитоспроможності підприємства;
- фінансової стійкості;
- рівня прибутковості (рентабельності) підприємства.
2.2. Розвиток підприємництва в Україні. Проблеми і перспективи
Підприємництво-це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок-підприємець-власник. Воно базується н самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.
Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в нещодавно прийнятому Верховною Радою закон: ”Про державну підтримку малого підприємництва”, воно розглядається як “провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць”.
Перспективи малого і середнього бізнесу пов’язані і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні.
Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища.
Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг ,прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача .Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.
Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.
Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формування конкурентного ринкового середовища та відповідної кон’юнктури ринкової економіки, малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій.
Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше, ніж великі компанії.
Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .
Малі підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив’язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.
Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забазпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому ,що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.
Мале підприємництво включає будь-яку комерційну діяльність, що здійснюється малими організаційно-правовими формами, де середня чисельність працівників не перевищує встановлених граничних рівнів:
-у промисловості та будівництві-100 осіб;
- на транспорті –100 осіб;
-у сільському господарстві-60 осіб;
-у науково-технічній сфері-50 осіб;
-у роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення-50 осіб;
-в інших галузях і зайнятих іншими видами діяльності-50 осіб;
До суб’єктів малого підприємництва належать також фізичні особи, які займаються
Підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.
На кінець 2000р. в Україні налічувалось близько 200 тис. малих підприємств (діючих близько половини з них або 2 підприємства на 1 тис. населення)Майже 1 млн. Підприємців без створення юридичної особи ,40 тис. фермерських господарств. Всього в малому підприємництві зайнято біля 2,7 млн. чол., що становить 9% працездатного населення країни, які виробляли 11% загального виробництва продукції.
Що стосується Івано-Франківщини, то к-сть діючих підприємств в області на кінець
2000р. становила 4 983 (3,5 підприємства на 1 тис. населення),чисельність працюючих в цих структурах склала 52,0 тис. осіб. Кількість фермерських господарств-685, підприємців-фізичних осіб-24,8 тис. чоловік. Питома вага малого підприємництва в загально обласних обсягах виробництва продукції склала 19,5%.
Аналіз динаміки змін кількості діючих суб’єктів малого підприємництва засвідчує,
що за перші роки незалежності України (1991-1993 рр.) і в зв’язку з проведенням малої приватизації та формування законодавчої бази (яка спонукала підприємливих осіб на законних підставах організувати свій приватний бізнес) кількість малих підприємств збільшилася в 3,8 рази, фермерських господарств 13,2 рази, а число кооперативів різко скоротилась.
Як свідчать статистичні дані ,кількість зареєстрованих суб’єктів малого бізнесу в
Україні на 01.01.1996р. складала 281,2 тис. одиниць, тобто 5,4 одиниць на 1 тис. населення в яких зайнято 1 млн.(4,6% від загальної кількості зайнятих),а частка малого і середнього підприємництва у ВВП складає 5,0-5,5%.
В Україні в 1996 р. нараховувалося 93 091 діючих малих підприємств (з низ у промисловості 12753, сільському господарстві-690, транспорті та зв’язку-1892, будівництві-10316, торгівлі та громадському харчуванні –47273, інших галузях-20167).Кількість діючих кооперативів становила 3170,а фермерських господарств 35353.