Курс: Економіка праці
Тема: «Оплата праці»
1. Поняття «доходи населення», їх види
Головною метою соціальної політики України на довгострокову перспективу є послідовне підвищення рівня життя населення, зниження соціальної нерівності, збереження культурних цінностей, відновлення економічної і політичної ролі України у світовому співтоваристві.
Досягнення поставленої мети визначає наступні задачі розвитку соціальної політики України: розробка і гарантія законодавчих актів усіх сфер, що охоплюють життєдіяльність населення; формування систем державних стандартів; забезпечення соціальної справедливості в суспільстві, переорієнтація соціальної політики на родину, забезпечення прав і соціальних гарантій жінкам, дітям, молоді; стримування безробіття; створення ефективного ринку праці; створення умов для реалізації цивільних прав на освіту і медичне обслуговування; розвиток культурного потенціалу; фінансове забезпечення пенсійної системи; підвищення реальних розмірів пенсій; створення умов для здійснення прав громадянами на житло; формування сприятливого інвестиційного клімату, підвищення ефективності функціонування бюджетної системи в цілому.
При визначенні напрямку і пріоритетів в економіці і соціальній політиці держави найбільш важливим є саме рівень життя населення, що характеризує рівень розвитку, ступінь забезпечення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення.
Умови, необхідні для поліпшення якості життя, включають крім споживання товарів і послуг також соціальні результати економічного розвитку, а саме: тривалість життя, рівень захворюваності, умови й охорону праці, забезпечення прав людини і т. ін.
При розгляді рівня життя необхідно враховувати всю сукупність соціально – економічних умов, тому що без їхнього обліку неможливо судити про реальне положення рівня життя населення.
Система кількісних і якісних показників рівня життя складає: обсяг споживання матеріальних благ і послуг; рівень споживання продуктів харчування і непродовольчих товарів; реальні доходи населення; розмір заробітної плати, доходи з інших джерел (пенсії, допомоги, стипендії, реалізація продуктів особистого підсобного господарства, дивіденди, відсотки на інвестування у виробництво); умови праці, житлові умови, освіта, охорона здоров'я.
Вартісним показником рівня життя населення є загальне споживання матеріальних благ і послуг. Цей показник забезпечує взаємне ув'язування показників добробуту населення.
Доходи населення в ринковій економіці являють собою сукупність надходжень грошових і натуральних засобів за визначений проміжок часу, що використовуються фізичними особами з метою споживання і нагромадження.
Грошовий доход родини являє собою надходження коштів у формі оплати праці, соціальних трансфертів, доходів від власності, підприємницької діяльності, продажу продукції особистого підсобного господарства й інших видів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги і т. ін.) за визначений проміжок часу.
Показником матеріальної забезпеченості населення є сукупні доходи. Це вартісний показник, у нього входять: оплата праці; соціальні трансферти в грошовій формі; доходи від власності; доходи від підприємницької діяльності; доходи від продажу продукції з особистого підсобного господарства; вартість натуральних надходжень з особистого підсобного господарства; вартість безкоштовних послуг; інші надходження (аліменти, гонорари, благочинна допомога та ін.).
При оцінці величини сукупного доходу, отриманого родиною, значимим фактором є розмір родини, тому що він визначає величину душового доходу.
Грошові доходи населення підрозділяються на наявні і первинні. Первинні доходи населення включають усі надходження, отримані від власності на фактори виробництва.
Наявні доходи населення – результат перерозподільних процесів. Вони розраховуються за допомогою доданих до первинних доходів соціальних трансфертів і вирахування обов'язкових платежів і зборів. Отриману в результаті суму коштів населення, родини й окремі громадяни можуть використовувати по власному розсуді.
До доходів населення відносяться також кошти, узяті в борг. У зв'язку з цим виділяють кінцеві і загальні доходи населення. Кінцеві доходи населення – це розташовувані доходи плюс чисті борги населення. Середньодушевий грошовий доход – сума кінцевих доходів, поділена на чисельність населення країни. Загальні доходи населення включають скоректовані розташовувані доходи і чисті борги. Чисті борги відбивають зміну заборгованостей за позиками, які видані громадянам кредитними організаціями і підприємствами на споживчі цілі.
У політику доходів і заробітної плати необхідно враховувати динамікові номінальних і реальних розташовуваних доходів. Номінальні доходи включають усю суму кінцевих доходів. Для визначення реальних розташовуваних доходів населення номінальні доходи поділяються на індекс споживчих цін.
Індекс споживчих цін – це зміна вартості основних споживчих товарів і послуг за визначений період, виражена у відсотках. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення.
Купівельна спроможність номінальних доходів населення відбиває потенційні можливості придбання товарів і послуг населенням, виражені співвідношенням кінцевих доходів з величиною прожиткового мінімуму. Його вартість росте з ростом індексу споживчих цін. Тому ріст індексу споживчих цін свідчить про зниження купівельної спроможності кінцевих доходів населення.
Для вивчення і прогнозування темпів росту, пропорцій розподілу, структури доходів, витрат і заощаджень населення складають баланс грошових доходів, витрат і заощаджень населення.
Важливими показниками рівня життя населення є вартість життя і рівень споживання населення. Вартість життя – розмір витрат на матеріальні блага і послуги життєво необхідні людині.
Показником обсягу і структури споживання матеріальних благ і послуг мінімального рівня є прожитковий мінімум.
Прожитковий мінімум складається з продовольчого кошику, непродовольчих товарів і послуг, податків і інших платежів. Сукупний мінімальний обсяг потреб у натуральній формі – це мінімальний споживчий кошик. Його вартісна оцінка – це бюджет споживчого мінімуму. Він служить основою для розрахунку мінімальної заробітної плати в країні. Розмір прожиткового мінімуму в системі рівня життя громадян виступає як риса бідності населення.
2. Заробітна плата, її види, функції і принципи організації
Заробітна плата як економічна категорія є однією з найбільш складних і важливих соціально – економічних явищ.
Відповідно до Закону України «Про оплату праці», прийнятим і введеним у дію з 1995 р., дано наступне визначення заробітної плати.
Заробітна плата – це винагорода, розрахована як правило, у грошовому вираженні, що відповідно до трудового договору власник або уповноважений орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Розмір заробітної плати залежить від кількості і якості праці, від складності й умов праці, професійно ділових якостей працівника, від результатів господарської діяльності підприємства.
Джерелом коштів, що направляються на оплату праці працівників підприємств, є доход, отриманий у результаті їхньої господарської діяльності, а для бюджетних організацій – кошти, що виділяються з бюджетів, отримані в результаті їхньої господарської діяльності.
Кошти, спрямовані на оплату праці складають фонд оплати праці, що у відповідності зі стандартом складається з фонду основної заробітної плати і фонду додаткової заробітної плати.
Фонд основної заробітної плати включає:
заробітну плату, нараховану за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, вироблення, обслуговування, посадові обов'язки) за відрядними розцінками, тарифним ставкам (окладам) працівників і посадових окладів, незалежно від форм і систем оплати праці прийнятих на підприємствах;
суми процентних або комісійних нарахувань у залежності від обсягу доходів (прибутку) одержуваних від реалізації продукції (робіт, послуг) у випадках, коли вони є основною заробітною платою;
суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет і журналів, телеграфного агентства, видавництв, радіо, телебачення й інших підприємств, оплата їхньої праці здійснюється по ставках (розцінкам) авторського (постановочного) винагороди, нарахованого на даному підприємстві.
Фонд додаткової заробітної плати включає:
доплати і надбавки до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах передбачених чинним законодавством;
премій працівникам, керівникам, фахівцям, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів;
винагорода (процентної ставки) за вислугу років, стаж роботи, передбачений законодавством;
оплата праці працівників, що не знаходяться в штаті підприємства, за виконання робіт відповідно до договорів;
оплата праці за вихідні, святкові і неробочі дні, понаднормовий час за розцінками, встановленим законодавчими актами;
суми виплат, зв'язаних з індексацією заробітної плати працівників у межах, передбачених чинним законодавством;
оплата щорічних і додаткових відпусток відповідно до діючого законодавства, грошових компенсацій за невикористану відпустку й інші;
заохочувальні і компенсаційні виплати (оплата простоїв не з вини працівників; надбавки і доплати, непередбачені законодавством; винагорода за підсумками роботи за рік; премії за сприяння винахідництву і раціоналізації; сума наданих підприємством трудових і соціальних пільг працівникам і інші; суми прибутку, спрямованої на придбання акцій (для працівників трудового колективу).
Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.