У чому ж конкретно полягає роль макроекономіки як економічної науки? Щоб відповісти на це запитання, необхідно з'ясувати зміст зазначеної суперечності [14].
1.2. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів
Макроекономіка виходить із двох фундаментальних обставин. По-перше, матеріальні потреби людей необмежені й невтоленні. По-друге, економічні ресурси, тобто засоби виробництва товарів і послуг, обмежені, або рідкісні.
Матеріальні потреби — це бажання людей використовувати різні товари й послуги, які приносять їм корисність. Предмети споживання, як відомо, слугують для задоволення особистих потреб людей. Матеріальні потреби мають підприємства й державні установи. Підприємствам потрібні виробничі будівлі та споруди, устаткування і т.п., що дають змогу реалізувати їхні виробничі завдання. Державні установи потребують меблів для своїх приміщень, комп'ютерів тощо.
Потреби в якомусь конкретному товарі або послузі можна задовольнити повністю. За короткий проміжок часу можна, наприклад, отримати достатню кількість хліба, олівців чи зубної пасти. Цілком зрозуміло, що одна операція апендициту не передбачає другої. Однак інша річ, коли йдеться про задоволення потреб у товарах і послугах узагалі. Ми не отримуємо і не можемо отримати їх усіх у достатній кількості. Уявімо собі список потреб населення країни в автомобілях, відео, квартирах, не кажучи вже про такі предмети розкоші, як яхти або приватні літаки. Він буде вражаючим. І хоча у процесі розвою цивілізації рівень задоволення потреб постійно зростає, із плином часу під впливом розвитку виробництва, реклами й телебачення потреби постійно примножуються. У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або безмежними. Це означає, що цілком задовольнити їх неможливо.
Варто поставити запитання: а що було б, якби людські потреби можна було б повністю задовольняти? Це означало б, що: 1) будь-який товар чи послуга виробляються у необмеженій кількості; 2) утратили б сенс багато проблем розподілу товарів і доходів; 3) не було б економічних благ, тобто товарів і послуг, відносно обмежених, і усі продукти були б безплатними. Проте у житті цього немає. Т це зумовлено другою обставиною, про яку ми згадували, — обмеженістю, або рідкісністю, ресурсів [3].
Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством загалом, полягає у тому, що виробничі ресурси обмежені.
Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між відносно необмеженими потребами і відносно обмеженими засобами, що забезпечують задоволення цих потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу товарів і послуг, якого бажають його члени.
Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, нам доведеться вибрати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окрема особа, і суспільство загалом мають безперервно здійснювати вибір стосовно того, як використовувати доступні для них обмежені ресурси.
Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби, які називають ресурсами, або факторами, виробництва. Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи:
1. матеріальні ресурси — земля й капітал;
2. людські ресурси — праця і підприємницький хист.
Земля — це насамперед просторово-географічний фактор. На землі живуть люди, на ній розташовані держави — великі й малі. Однак території цих держав, хоч якими би значними вони були, все ж обмежені. Земля до того ж і сама є ресурсом: на ній вирощують сільськогосподарські культури. Крім цього, в землі зосереджені великі багатства — корисні копалини, вода. Отже, земля як економічний ресурс — це ті дарові блага природи, які застосовують у виробництві, а саме: орні землі, пасовища, ліси, поклади корисних копалин, водні ресурси тощо.
Природа постачає людині усі ті матеріали, з яких та виробляє життєві блага, і ті сили, які людина використовує у процесі виробництва (сила вітру, води, атома тощо). Земля — вихідний фактор виробництва, без якого неможлива господарська діяльність.
Основними природними умовами, які істотно впливають на розвиток національної економіки, є кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної поверхні й географічне розташування.
Капітал, або капітальні блага, охоплює усі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому він обмежений; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання (як споживчі блага), а для подальшої участі у процесі виробництва. Економісти нерідко називають капітал фізичним капіталом, або засобами виробництва.
Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а є тільки представником капіталу, що може перетворюватися на капітал (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний ресурс. Гроші — це фінансовий капітал.
Праця людини охоплює сукупність усіх її фізичних і розумових здібностей, які застосовують у виробництві життєвих благ. Значення цього ресурсу полягає в тому, що праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення природи для задоволення потреб людини. Праця є джерелом усіх економічних цінностей. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того високого ступеня матеріальної та духовної культури, який ми маємо зараз і який слугує основою нашої цивілізації.
Особливим видом людських ресурсів є підприємницький хист, що виявляється у здібності певного відсотка людей поєднувати й організовувати використання трьох інших економічних ресурсів у процесі виробництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше використовувати всі інші ресурси.
Спільною рисою усіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто їхня кількість обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність усебічної економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.
Отже, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, щоб задовольнити всі матеріальні потреби. Єдине, що залишається, — це домагатися якнайповнішого задоволення потреб. Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами й ресурсами, прагнути повнішого задоволення потреб, виходячи з наявних ресурсів, підвищуючи ефективність використання ресурсів [10].
1.3. Ефективність національної економіки на макрорівні
Під ефективністю економіки розуміють відношення між її результатами й витратами. Вона характеризує зв'язок між обсягом ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів та послуг, одержаних у результаті використання цих ресурсів. Зростання кількості товарів та послуг, одержаних від даної величини витрачених ресурсів, означає підвищення ефективності, зменшення ж обсягу продукції, одержаної від даної величини спожитих ресурсів, свідчить про зниження ефективності. Є багато способів підвищення ефективності національної економіки на макрорівні. Їх можна об'єднати за такими напрямами:
1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів. Повна зайнятість ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг. Йдеться про повну зайнятість працездатного населення, відсутність вимушеного безробіття; максимальне залучення до сільськогосподарського виробництва орних земель; повне завантаження виробничих потужностей та ін. Неповна зайнятість ресурсів викликає певні втрати для економіки, знижує її ефективність.
2. Досягнення повного обсягу виробництва. Економічні ресурси мають використовуватись найраціональніше, відповідно до їхнього призначення. Під повним обсягом виробництва розуміють такий його обсяг, коли продуктивні можливості ресурсів використовуються найповніше. Наприклад, орна земля не повинна використовуватися під несільськогосподарські потреби, фермери не повинні збирати врожай косою або серпом, якщо є зернозбиральні комбайни; кваліфікований інженер не повинен використовуватися не за фахом тощо.
3. Досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсів між виробництвом окремих видів продукції, між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. У першому випадку найвища ефективність економіки забезпечується за умови досягнення рівноваги між попитом і пропозицією за відсутності як надвиробництва, так і дефіциту. В другому випадку найвища ефективність економіки досягається тоді, коли забезпечено баланс між поточними й перспективними потребами, тобто правильно визначена альтернатива: «більше зараз і менше потім» або «менше зараз і більше потім». У цьому полягає гостра проблема вибору напрямів економічної політики держави.
4. Зростання технічного рівня виробництва. На пій основі забезпечується підвищення ефективності економіки через поліпшення якості товарів й удосконалення технології їх виробництва. Підвищення ефективності економіки забезпечує у даному випадку збільшення обсягу виробництва продукції за незмінної кількості ресурсів, що рівнозначно їх збільшенню.
Таким чином, в умовах безмежності потреб й обмеженості ресурсів підвищення ефективності економіки й досягнення на цій основі вищого рівня споживання є головною проблемою людського суспільства. З цього випливає практична функція макроекономіки, або її головне завдання. Воно полягає в тому, що дана наука повинна озброїти людей знанням тих форм і методів впливу на економіку, за допомогою яких вони можуть забезпечити її ефективне функціонування з метою досягнення найвищого рівня задоволення матеріальних потреб.