Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання (стр. 6 из 10)
Рівень національного доходу , досягнутий в умовах повної зайнятості, називають потенційним, або національним доходом повної зайнятості.
За своїм змістом національний дохід є сумарним доходом усіх жителів країни. Він відображається в рахунку ,,Первинний розподіл доходів”, який показує, яким чином доходи, створені в одних секторах економіки, надходять у вигляді первинних доходів до інших секторів – отримувачів доходів.
Рахунок ,,Вторинного розподілу і перерозподілу доходів” відображає процес перерозподілу доходів між секторами економіки за допомогою перерозподільчих платежів, які називають трансфертами.
Трансферти – це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності.
Трансферти можуть набувати натуральної та грошової форм. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична дорога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.
Окрім того, трансферти поділяють на поточні та капітальні.
Поточні трансферти включають:
- Поточні податки на доходи та власність.
- Відрахування на соціальне страхування.
- Соціальні виплати.
- Страхове відшкодування.
- Інші платежі (штрафи, пені тощо).
Капітальні трансферти є витратами на безоплатній та безповоротній основі:
- На капітальні вкладення та капітальний ремонт.
- Запобігання та ліквідацію надзвичайних ситуацій.
- Геологорозвідувальні роботи.
- Інші безповоротні одноразові витрати.
3. Методи вимірювання національного доходу
Зведення майбутнього доходу до поточної вартості здійснюють за допомогою методики, яку називають дисконтуванням. Дисконтування дає змогу вимірювати доходи різних періодів однією грошовою міркою.
Щоб зрозуміти глибше процес дисконтування, спочатку знайдемо майбутню вартість вкладу в банк (або позики), яку обчислюють за допомогою нарахування складного процента: до основної суми вкладу (позики) додають нагромаджений процент.
Майбутню вартість будь – якого нинішнього вкладу або позики знаходять так:
F V = X ( 1 + i) n,
де FV – майбутня вартість нинішнього вкладу (позики);
X – величина нинішнього вкладу (позики);
i – процентна ставка;
п – кількість років, що відділяють майбутній період від нинішнього.
Як уже зазначалось, процес визначення поточної вартості майбутнього доходу або платежу здійснюється через дисконтування. Отже, якщо нам доведеться сплатити X грн. через п років, а процентна ставка становить i, то поточна вартість цього платежу дорівнюватиме:
P V = X = X ( 1 + i) –n( 1 + i) n
де PV – поточна вартість майбутнього платежу (доходу).
Для полегшення нарахування складного процента при дисконтуванні існують спеціальні таблиці, в яких для кожного року і для кожної процентної ставки заздалегідь обчислено значення ( 1 + i) n і ( 1 + i) –n. Ці коефіцієнти називають відповідно множником нарощування і дисконтним множником.
Процеси дисконтування і нарахування складних процентів ґрунтуються на використанні процентної ставки, яка є платою за право користуватися упродовж певного строку позиченими грішми. За процентну ставку здебільшого беруть ту, за якою споживач може взяти гроші в позику.
Виробнича функція Коба – Дугласа
Наприкінці 1920 – х років американський економіст Пол Дуглас зауважив, що в довгостроковому періоді частки праці й капіталу в національному доході були практично стабільними. Невдовзі математик Чарльз Коб показав, що виробнича функція ( Y=AKa L1-a) забезпечує сталі частки факторів виробництва в національному доході, якщо вони привласнюють граничні продукти. У цій функції а – стала, що коливається між нулем і одиницею та вимірює частку капіталу в доході; А – більший за нуль коефіцієнт, який характеризує продуктивність наявної технології.
Функцію ( Y=AKa L1-a) називають функція Коба – Дугласа. Багато сучасних економістів вважає, що вона досить точно описує процеси виробництва й розподілу сукупного доходу в національній економіці країни.
Продиференціюємо виробничу функцію по L і отримаємо граничний продукт праці:
MPL = (1 – a) AKa L-a
Продиференціюємо виробничу функцію по K і отримаємо граничний
продукт капіталу:
MPK = aAKa-1 L1-a
Із значень MPL іMPKдля функції Коба – Дугласа випливає, що граничний продукт праці й капіталу залежить від:
1. Обсяг капіталу. Зі збільшенням обсягу капіталу граничний продукт праці збільшується, а граничний продукт капіталу зменшується.
2. Кількість праці. Зі збільшенням кількості праці граничний продукт праці зменшується, а граничний продукт капіталу збільшується.
3. Науково – технічного прогресу. З підвищенням темпів науково – технічного прогресу параметр А зростає, що збільшує і граничний продукт праці, і граничний продукт капіталу.
Отже, зміни в кількості одного фактора змінюють граничні продукти всіх
факторів.
Граничні продукти капіталу і праці можна записати так:
MPL = (1 – a) Y/L,
MPK = a Y/K.
Щоб перевірити, чи ці формули граничних продуктів узгоджуються із записами вище, підставимо в них замість Y виробничу функцію Коба – Дугласа.
Y/L називається середньою продуктивністю праці, Y/K – середньою продуктивністю капіталу. Для виробничої функції Коба – Дугласа гранична продуктивність фактора пропорційна його середній продуктивності. Тому в країнах з високою середньою продуктивністю праці високою є і реальна заробітна плата. І навпаки, у країнах, у яких продуктивність праці низька, реальні заробітки також є низькими. Зниження продуктивності праці у вітчизняній економіці становить основну причину падіння реальних доходів населення.
Багатьом виробничим функціям притаманна постійна віддача від масштабу. Виробнича функція має постійну віддачу від масштабу, якщо зі збільшенням усіх факторів виробництва на певний відсоток обсяг продукції зростає на той самий відсоток.
Виробнича функція має спадну віддачу від масштабу, якщо відсоток зростання обсягу продукції менший за відсоток, на який зросли всі фактори виробництва. І нарешті, виробнича функція характеризується зростаючою віддачею, якщо відсоток зростання обсягу продукції перевищує відсоток зростання всіх факторів виробництва.
Отже, згідно з неокласичною теорією розподілу, ціни факторів виробництва дорівнюють граничним продуктам цих факторів.
Кейнсіанська функція споживання
Дж. М. Кейнс був одним із перших, хто побудував модель поведінки споживача, яку називають кейнсіанською функцією споживання. Вчений сформулював основні постулати своєї моделі на підставі аналізу статистичних даних, а застосував для цього дедуктивний метод, опираючись на інтуїцію і випадкові спостереження.
Отож Кейнс описав поведінку споживача у ринковій економіці такими трьома постулатами.
По – перше, гранична схильність до споживання коливається у межах від нуля до одиниці (0<MPC<1). Це означає, що домогосподарства збільшують споживання, коли їхні доходи зростають, але споживання зростає повільнішим темпом порівняно з темпом зростання використовуваного доходу. Цей постулат Кейнс виводив із людської психології: ,,Суть основного психологічного закону, в наявності якого можна не сумніватися, полягає в тому, що зі збільшенням свого доходу люди зазвичай у середньому збільшують своє споживання, але повільніше, ніж зростає їхній дохід”. Цей закон Кейнс сприймає як аксіому, що не потребує жодних доказів.
По – друге, Кейнс уважав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання знижується. Він розглядав заощадження як розкіш. Тому заможні родини заощаджують більший відсоток свого доходу порівняно з біднішими. Згодом цей постулат Кейнса спричинився до виникнення так званої загадки споживання.
По – третє, Кейнс стверджував, що основним чинником, який визначає
споживання, є поточний використовуваний дохід, а процентна ставка не відіграє важливої ролі у визначенні обсягу споживання. У своїй ,,Загальній теорії…” він писав: ,,На підставі досвіду можна дійти висновку, що у короткостроковому періоді вплив процентної ставки на особисте споживання за даного рівня доходу є вторинним і порівняно невеликим”.
Кейнсіанську функцію споживання, враховуючи її постулати, часто записують так:
С = С + с Y,
де С – споживання;
С – автономне споживання, яке не залежить від величини поточного доходу;
с – гранична схильність до споживання;
Y – використовуваний дохід.
Графічно кейнсіанську функцію споживання зображають у вигляді прямої лінії (рис. 5).
Після виходу в світ ,,Загальної теорії…” економісти почали збирати й аналізувати статистичні дані для перевірки постулатів Кейнса про поведінку споживача. Аналіз таких даних за короткостроковий період засвідчив, що зі збільшенням доходів домогосподарств їхній обсяг споживання також збільшується, тобто МРС>0. Водночас було виявлено, що заможніші родини заощаджують більше, тобто МРС<1. Крім того, родини з вищими доходами заощаджували більший відсоток свого доходу. Це означало, що зі зростанням доходів середня схильність до споживання знижувалася. Нарешті, статистика підтверджувала, що саме величина поточного доходу визначає обсяг споживання.