Таблиця 2.2
Дані для фінансового аналізу підприємства на основі коефіцієнта У. Бівера
| Показник | Значення показника | ||
| благополучного підприємства | за 5 років до банкрутства | за 1 рік до банкрутства | |
| Коефіцієнт У.Бівера | 0,4-0,45 | 0,17 | -0,15 |
Відповідно до даних (_а бе. 2.3) та враховуючи нормативні дані (_а бе. 2.2) можна зробити висновок, що молокозаводу не загрожувало банкрутство лише на початку 2002 року. Потім до кінця 2003 року значення показника зменшується внаслідок зменшення кількості грошових коштів на підприємстві та зменшенні чистого прибутку і появи збитку у розмірі 173,2 тис. грн. на кінці 2003 року. Незважаючи на те, що зменшення грошових продовжується до кінця 2004 року, показник починає рости із початку 2004 року внаслідок значного збільшення чистого прибутку. Беручи до уваги те, що із кінця 2004 року відбувається постійний ріст чистого прибутку, грошових коштів і, як наслідок, ріст коефіцієнта У.Бівера, можна зробити висновок, що ріст останнього продовжиться і у наступних періодах, хоча на кінці 2006 року молокозаводу все ще загрожує банкрутство через деякий час.
Таблиця 2.3
Коефіцієнт У. Бівера на ВАТ «Білоцерківський молочний завод»
| Роки | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | ||
| Початок | Кінець | Кінець | Початок | Кінець | Кінець | Кінець | |
| Поточна платоспроможність | 0,628 | 0,104 | -0,148 | 0,394 | 0,205 | 0,156 | 0,231 |
Дослідивши основні методи аналізу виникнення та розвитку кризових явищ на підприємстві та проаналізувавши фінансову ситуацію та можливість банкрутства на ВАТ «Білоцерківський молочний завод», можна зробити висновки:
1. Основним методом попередження кризових явищ є аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища організації. Основними методами аналізу є читання звітності, горизонтальний, вертикальний, трендовий аналіз та аналіз фінансових коефіцієнтів.
2. Оборотні активи на підприємстві мають тенденцію до збільшення. Незначне їх зростання у 2005-2006 роках є наслідком значного зменшення запасів готової продукції, що є позитивним фактором у діяльності підприємства, адже може запобігти псуванню продукції через довгий строк зберігання; розрахунку за дебіторською заборгованістю із бюджетом та значного збільшення дебіторської заборгованості за виданими авансами, наслідком чого є зменшення фінансових можливостей підприємства внаслідок зменшення грошових коштів.
3. Необоротні активи за період 2002-2006 роки зросли у 4,7 разів, що є більшим за ріст оборотних активів (у 3,2 рази). Це свідчить про вкладання коштів підприємством у мало ліквідні основні засоби та стратегічну направленість на ВАТ «Білоцерківський молочний завод» у довгостроковій перспективі на розширення виробництва.
4. За останні 5 років існує постійна тенденція до збільшення чистого прибутку на заводі. Це дає можливість розвитку нових видів виробництва (вирощування сільськогосподарських культур на ВАТ «Білоцерківський молочний завод»), своєчасної виплати заборгованості кредиторам, більші можливості виходу із _а без_ої_чуваних ситуацій.
5. Незважаючи на ріст прибутку, у 2003-2004 роках показники платоспроможності знаходились на надзвичайно низьких рівнях, що викликано ростом поточних зобов’язань та зменшенням грошових коштів на підприємстві. У цьому періоді завод не зможе розрахуватися за своїми зобов’язаннями.
6. У 2005-2006 роках ситуація на заводі починає стабілізуватися, хоча зросли поточні зобов’язання. Використовуючи метод трендового аналізу, можна прогнозувати зростання платоспроможності у наступних періодах, хоча не виключені й зміни ситуації у гіршу сторону, як у 2003-2004 роках.
3.1 Вдосконалення законодавчого регулювання банкрутства
На Україні створено правовий механізм, який дозволяє узгоджувати інтереси боржника та його кредиторів, сприяючи розвитку вітчизняної економіки. Основним законом, що регулює правовідносини в сфері банкрутства є Закон України від 30.06.99 р. № 784-XVI «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [5]. Для узгодження правових проблем під час проведення процедури банкрутства також використовують інші законодавчі та нормативні акти [8, 12-13].
Відповідно до змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство – це фактична ліквідація підприємства з метою задоволення законних вимог кредиторів. Саме кредитор займає центральне місце в правовій системі відновлення платоспроможності та банкрутства підприємств. Від його зацікавленості та дій залежить доля боржника. Проте, кредитори, як правило, реалізують свої законні інтереси так, що відновлення платоспроможності закінчується ліквідацією підприємства. Тому правовий механізм поновлення платоспроможності вимагає подальшого вдосконалення щодо аспектів гармонізації інтересів зацікавлених осіб.
Закон [5] містить положення, які можуть бути розцінені як дискримінаційні. Згідно з окремими його положеннями не всі підприємницькі організації можуть визнаватись банкрутами, чим порушується один із фундаментальних принципів у сфері конкуренції – принцип рівності усіх учасників економічних відносин. Закон про банкрутство виключає казенні підприємства з кола суб’єктів законодавства про банкрутство.
Також слід звернути увагу на те, що, крім того, що цими положеннями Закон фактично порушує права кредиторів, він тим самим створює умови для захисту витратних та збиткових підприємств. Підприємці тут мають усі підстави говорити про те, що правила конкуренції в країні або не працюють, або є несправедливими.
Не можна не залишити поза увагою й те, що Закон про банкрутство надає право місцевим органам самоврядування приймати рішення про те, що процедури банкрутства щодо комунальних підприємств не можуть бути порушені. Це положення знаходиться у прямому конфлікті з Конституцією України – місцеві органи влади на території окремих адміністративних одиниць або стосовно своєї власності забороняють застосовувати законодавство України.
Важливою частиною сучасних законів про банкрутство багатьох країн світу стають положення про транскордонні банкрутства. Закон про банкрутство 1999 р. Містить тільки одну статтю загального характеру, що стосується участі у справах про банкрутство іноземних суб’єктів права. До того ж ця стаття не містить правил розв’язання проблем заборгованості підприємців, бізнес яких здійснюється у більш ніж одній країні. Запровадження відповідних положень в основний у цій сфері закон дасть можливість запевнити іноземних інвесторів в ефективності процедур банкрутства та про існування рівних умов ведення бізнесу в Україні.
Посильну допомогу боржнику також можуть надавати органи влади. Зміст даної допомоги полягає у фінансуванні погашення зобов’язань перед кредиторами. Таким чином, боржник, спираючись на державу, пробує припинити розвиток явища неплатоспроможності. Проте погашення зобов’язань є не єдиним напрямом використання наданих коштів. Більш ефективним буде їх спрямувати на усунення причин кризи та створення умов для успішної господарської діяльності. Вчасна реалізація оздоровчих заходів дозволяє уникнути судового провадження справи про банкрутство та вчасне задоволення вимог кредиторів.У разі, якщо досудова санація не принесла належних результатів, що призвело до погіршення кризи на підприємстві, кредитори або боржник можуть порушити справу про банкрутство. Українське законодавство передбачає чотири варіанти судових процедур щодо провадження справи про банкрутство підприємства, зокрема розпорядження майном боржника; мирову угоду; санацію боржника; ліквідацію банкрута.
Так процедура розпорядження майном боржника має сприяти розв’язанню конфлікту інтересів між неплатоспроможним підприємством та його контрагентами, а також між, власне, кредиторами, оскільки не зважаючи на використання принципу черговості задоволення вимог, кожний з них веде боротьбу за ту частку майна, яка йому належить по праву.
Мирова угода – це один з конструктивних способів усунення господарського конфлікту між боржником і кредиторами. Проте, на Україні, використання мирової угоди на практиці є вкрай обмеженим – відомі лише одиничні випадки її укладання. Тому потрібно більше уваги приділяти впровадженню мирової угоди в систему оздоровлення підприємств.
Якщо господарський суд приймає рішення про проведення санації, то особу керуючого санацією пропонують кредитори. Через фігуру призначеного керуючого вони контролюють майно, фінансовий стан і діяльність підприємства. Однак, так кредитори певною мірою узурпують владу над господарським суб’єктом. Тому потрібно законодавчо вдосконалити правові аспекти санації так, щоб власники та трудовий колектив підприємства-боржника мали реальні важелі впливу на керуючого, зокрема ввести принцип колегіального проведення оздоровлення підприємств та відповідальності за його результати. Одній людині не під силу якісно здійснювати управління суб’єктом господарювання. Тому для запобігання помилок і наданню процесу більшої об’єктивності потрібно збільшити кількість керуючих санацією. Бажано, щоб інтереси кожної зі сторін – боржника, кредиторів, а також суспільства представляв окремий _а без_, тобто загальна їх кількість має становити три особи.
Процедура ліквідації передбачає складний правовий механізм реалізації інтересів кредиторів за рахунок підприємства-боржника. Для її вдосконалення необхідно передбачити адміністративну відповідальність ліквідаторів за невірну оцінку ліквідаційної маси та непрозорий продаж майна боржника. Таким чином можна буде зменшити кількість зловживань з боку ліквідаторів, а також величину збитків, яку вони завдають підприємствам та їх кредиторам.