Мікроекономіка (стр. 2 из 22)

Кожна людина, сім’я, підприємство, держава повинні вирішувати, які потреби потрібно задовольняти насамперед. Одні і ті ж обмежені ресурси можна використовувати у виробництві для задоволення різних потреб, тобто ресурси є альтернативними. Це і вирішує проблему економічного вибору.

Отже, суть проблеми вибору в тому, що якщо кожен виробничий фактор, який використовується для задоволення різноманітних людських потреб, обмежений, то завжди існує проблема альтернативності його використання і пошуку найкращого поєднання факторів виробництва.

Проблема економічного вибору і альтернативності витрат виробничих факторів народжують проблему використання виробничих можливостей окремого підприємства.

Виробничі можливості визначаються кількістю альтернативних виробничих ресурсів та доцільного і ефективного використання. Та кількість їх визначається дією закону обмеженості ресурсів, що графічно втілюється в кривій виробничих можливостей (кривій трансформації виробництва): „переключенні” альтернативних ресурсів із виробництва одних благ на створення інших.

Товар У

У_А А

У_В В

У_С С

0 Д Товар Х

Х_В Х_С Х_Д

Рис. 1.1.Крива виробничих можливостей фірми.

Якщо всі виробничі можливості (грошова вартість витрат на засоби і предмети праці, робочу силу, тощо)фірма витратить на виробництво товару Х , то вона одержить кількість Х_Д цього товару (точка Д). А якщо всі виробничі можливості фірма витратить на виробництво товару У, то вона зможе одержати У_А цього товару (точка А).

Існує багато варіантів (зокрема точки В і С) використання виробничих можливостей, кожний з яких дозволяє виробляти максимально можливий обсяг обох видів товарів (послуг).

Економічна суть трансформації полягає в тому, що фірма здійснює економічний вибір шляхом перерозподілу альтернативних ресурсів між виробництвом товарів Х і У. Функціонування фірми (галузі) на межі своїх виробничих можливостей свідчить про ефективність її виробництва.

Тема 2. Основи теорії попиту та пропозиції

План лекції

1.Поняття попиту. Функція попиту. Вплив цінових і нецінових факторів на попит.

2.Поняття пропозиції. Функція пропозиції. Фактори, що впливають на пропозицію.

3.Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага. Рівноважна ціна.

Література: [ 1, c. 53-58], [2, c. 61-78], [4, c. 21-26].

Ринкові операції базуються на трьох основних явищах: попиті, на який впливає поведінка споживача, пропозиції, створюваній фірмами-виробниками, і ціні. Тому розглянемо моделі попиту та пропозиції.

2.1 Поняття попиту. Функція попиту.

Вплив цінових і нецінових факторів на попит

Поняття „попит” використовують для позначення бажання і здатності споживачів купувати товари. Бажання покупців придбати той чи інший товар залежить від різних факторів: від ціни даного товару Р, від ціни інших товарів (Р_А, Р_В, ...), від доходів покупців І, від смаків споживачів та їхніх переваг.

Залежність величини попиту від факторів, що її визначають, називають в економіці функцією попиту.

Q_D=f (P, P_A, P_B, ..., I, Z, N, W, E) (2.1)

Q_D - обсяг попиту на даний товар;

P, P_A, P_B, ... - ціни відповідно на даний товар, товари-замінники і супутні товари;

I – грошові доходи споживачів;

Z – смаки та переваги споживачів;

N – об’єктивні умови споживання;

W – нагромаджене багатство;

E – очікування споживачів.

Якщо зробити допущення, що всі фактори незмінні, крім ціни, то функція попиту має вид

Q_D=f (P) (2.2)

Функція (2.2) показує, яку максимальну кількість товару бажає і може придбати споживач в залежності від ціни товару Р.

Ринковий попит формується як сумарний попит усіх споживачів. Але залежно від споживчих потреб і доходів їх можливості придбати товар при однакових цінах буде відрізнятися.

Попит споживача може бути представлений у вигляді:

- таблиці (сітка споживача);

- графіка, побудованого по даних сітки;

- математичної (аналітичної) функції.

Сітка попиту споживача. Таблиця 2.1

Потреби - ціна товару Р, грвн.	Попит споживача, шт.			Ринковий попит Д
	1(d1)	2(d2)	3(d3)
20	-	-	10	10
10	-	5	15	20
5	10	15	20	45
1	25	30	35	90

Як бачимо, при ціні Р=20грн (найвища)тільки один споживач проявляє інтерес до цього товару, а для інших це дуже дорого. При зниженні ціни вже два покупці (споживачі) будуть формувати ринковий попит і т. д.

Виберемо систему координат, в якій по осі Х відкладемо обсяг товару, Q, а по осі У – ціну товару Р. Використаємо дані сітки споживача і побудуємо криві попиту.

Р, ціна

20

18

16

14

12

10

8

6

4

2 d₁ d₂ d₃ D

10 20 30 40 50 60 70 80 90 Q,обсяг продукції

Рис. 2.1. Індивідуальний і ринковий попит.

Крива попиту може мати вигляд прямої. Для будь-якої прямої нахил її до осі Х показує закономірність зміни величини Q від зміни величини Р:

P

P₁

φ b

P₂

a D

Q

Q₁ Q₂

Рис. 2.2 Прямолінійна функція попиту.

В цьому випадку функція Q_D=f (P) має вигляд:

Q=а - в·Р,

де а і в – константи рівняння попиту.

Лінія попиту має спадний характер. Закон попиту стверджує, що чим нижча ціна на товар, тим більший попит на цей товар. Тобто, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність.

Величина попиту – це кількість товару, яка була б куплена за певною ціною за незмінності інших факторів. Рух вздовж кривої попиту називається змінною величини попиту. Кожній ціні відповідає певна величина попиту (Рис.2.3, а).

При змінних нецінових факторів (всіх інших, крім ціни) змінюється попит на товар. Це приводить до зміщення лінії попиту вправо (при збільшенні попиту) або вліво (при зменшенні попиту) (Рис.2.3, б).