Міжнародна економічна інтеграція (стр. 3 из 7)

Після приєднання до інтеграційного угруповання в країні Х відмінено мито на імпорт, і рівень ціни на товар знизився на розмір мита за рахунок того, що тепер країна Х імпортує цей товар від найкращого виробника. Споживання цього товару виросло до Q3, а виробництво скоротилось до Q4. Обсяг імпорту збільшився.

Розглянемо, хто в цій ситуації виграв, а хто програв?

Очевидно, що зниження ціни спричинить зростання рівня споживання в обсязі, який дорівнює сумі площ (1 +2+3+4). А виробники товару з країни Х матимуть збитки, пов’язані із скороченням випуску (1). Збитки понесе також бюджет (3), оскільки він не одержує надходжень у вигляді мита. Таким чином, приєднання країни Х до інтеграційного угруповання дасть їй чистий виграш у вигляді (2 + 4).

Потоковідхиляючий ефект означає спричинене приєднанням до інтеграційного об’єднання переключення попиту від виробника за межами об’єднання, який має нижчі витрати, до виробника, який має вищі витрати, але є членом інтеграційного об’єднання.

На графіку (рис.2) зображені наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання у випадку виникнення потоковідхиляючого ефекту. Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційного угруповання. Вона випускає певний товар в обсязі Q1, а споживає в обсязі Q2. Імпорт становить (Q1 - Q2). У країні Х встановлені єдині ставки імпортного мита для всіх імпортерів. Тому в найкращому положенні був той імпортер, в якого витрати нижчі.

Рис.2. Наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. Потоковідхиляючий ефект.

Припустимо, що країна Х входить до інтеграційного об’єднання. За цих умов імпортне мито щодо країн-партнерів скасовується. Припускаємо також, що виробник, в якого найнижчі витрати на виробництво даного товару, не входить до інтеграційного угруповання. За цих умов товар, що виробляється у країнах-членах угруповання, для споживачів країни Х виявляється дешевшим від виробленого найефективнішим способом, оскільки останній підлягає митному обкладенню.

Тобто (P + tariff) > P, хоча P < P1.

Таким чином, відбулась переорієнтація на виробника, чиї витрати вищі. У результаті споживчий надлишок збільшився на суму (1+2+3+4). Виробники країни Х понесли збитки (1). Втрати бюджету склали – (3+5). Сумарний ефект становить:

(1+2+3+4) - (1+3+5) = (2+4) - (5).

Тобто результат (загальний сукупний виграш матиме місце чи загальні сукупні збитки) залежатиме від співвідношення (2+4) та (5).

Відзначимо, що потоковідхиляючий варіант матиме місце за умов, коли імпортне мито по відношенню до країн-нечленів угруповання буде занадто високим, або якщо різниця у витратах виробництва даного товару всередині і за межами об’єднання невелика. У цьому випадку скасування навіть невисоких митних ставок зробить його виробництво всередині об’єднання дешевшим порівняно з виробництвом за межами об’єднання.

Недолік статичного аналізу полягає в тому, що одним із його припущень є незмінне положення кривих попиту і пропозиції в умовах зміни характеру і напрямку експортно-імпортних операцій.

У реальній же дійсності, якщо країна приєднується до інтеграційного об’єднання, то криві попиту і пропозиції зміщуються. Тобто приєднання до інтеграційних угруповань значно різноманітніше за своїми наслідками, ніж це було показано в межах статичного аналізу.

З точки зору динамічного аналізу можна виділити наступні переваги приєднання країни до інтеграційного об’єднання:

1) збільшення розміру ринку дозволить вітчизняним фірмам одержувати ефект від збільшення масштабів виробництва (що має особливе значення для невеликих країн);

2) зовнішня економія. Мова йде про те, що розширення міжнародної торгівлі спричиняє вдосконалення інфраструктури країн-учасників союзу, що, в свою чергу, скорочує витрати на експортно-імпортні операції;

3) позиція кожної країни-члена інтеграційного угруповання як учасника різноманітних торгових та економічних переговорів є більш виграшною порівняно з позицією окремої країни, що не входить до жодного з об’єднань. Це дозволяє забезпечити країнам-членам певні переваги;

4) більша конкуренція між країнами-учасниками союзу стимулює ділову активність та послаблює рівень монополізації;

5) приєднання до інтеграційних угруповань сприяє швидкому розповсюдженню інформації та передової технології.

У межах динамічного аналізу досліджуються не тільки позитивні, але й негативні наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. До них можна віднести:

1) певний збіг обставин може спричинити відтік ресурсів з менш розвинутих країн до більш розвинутих в економічному відношенні членів союзу;

2) може відбутися розповсюдження олігополії з однієї країни на всю територію інтеграційного об’єднання;

3) може виникнути ефект втрат від збільшення масштабів виробництва, пов’язаний з виникненням занадто великих компаній, що стають занадто забюрократизованими і тому неефективними;

4) країнам-членам інтеграційного об’єднання необхідно частину своїх бюджетів витрачати на функціонування інтеграційного об’єднання.

Розділ 2. Участь України в процесах світової економічної інтеграції

2.1 Зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної

інтеграції України

В умовах глобалізації роль національних держав послаблюється, а транснаціонального капіталу — посилюється, що видозмінює матрицю інтеграційних процесів. В Україні зберігає міцні позиції ізоляціонізм як стратегія протидії такому капіталу у формі перешкоджання доступу на ринки та не сприяння інвестиціям. Інтеграція не є самоціллю, а відкриває доступ до ринків факторів виробництва — капіталу, технологій і робочої сили. Протягом попередніх років ринкової трансформації Україна не змогла забезпечити такий доступ, обсяги іноземних інвестицій порівняно з іншими постсоціалістичними країнами залишаються мізерними. Це прямо пов’язано з державним ізоляціонізмом як виявом пострадянського етатизму в українському варіанті, що «призвело до відставання від інших східноєвропейських країн у євроінтеграційних процесах (не менш ніж на 10 років), гальмування вступу до СОТ і фактично залишило Україну на узбіччі світових інтеграційних процесів. Негативну роль відіграла також так звана «багатовекторність» — непослідовна політика балансування між ЄС і Росією, яка перешкоджала недвозначному визначенню інтеграційних пріоритетів України.

З розширенням ЄС у 2004 р. Україна зіштовхнулася з низкою проблем щодо вироблення загальної концепції зовнішньої політики стосовно ЄС і Росії. Це стосується насамперед зіткнення економічних інтересів Росії та ЄС, несумісності концепцій «ширшої Європи» і «єдиного економічного простору», безпосереднє відношення до яких має Україна. У статті проаналізовано суб’єктивні та об’єктивні чинники, що впливають на напрями економічної інтеграції України, з урахуванням позицій провідних aкторів (ЄС та Росії) та на підставі оцінки об’єктивних економічних показників фактичної «інтегрованості» в обох напрямах.

Сьогоднішня ізольованість та слабка інтеграція України у світове господарство зумовлена насамперед внутрішніми чинниками та аморфністю моделі економічного розвитку. В Україні зберігаються основні вади системи організації суспільства тупикового типу — пострадянського етатизму з властивим йому антилібералізмом, нехтуванням цінностями демократії та гуманізму (хоча певний прогрес у цьому напрямі є). Фактично не була реалізована сучасна ліберальна модель економічного розвитку (разом з тим вистачало критики такої моделі як неадекватної для України з позицій антилібералізму). Модель економічного розвитку була однозначно спрямована на трансформацію політичної влади старої і нової номенклатури у владу економічну (так звані радикальні ринкові реформи в українській (ширше — пострадянській) версії). Для цього проголошуються і реалізуються численні концепції зміцнення економічної могутності держави, «сильної державності», «мобілізаційні моделі», згідно з якими держава та великі національні виробники розглядаються як локомотиви економічного розвитку. Автор переконаний, що така модель за сучасних умов не має перспектив. На етапі замкненості національних економік, у т.з. доглобалізаційну епоху, вона ще спрацьовувала і могла давати непогані економічні результати, про що свідчать приклади країн Азії [2, ст.154] .

Єдиним можливим способом реалізації такої моделі у сучасних умовах є ізоляціонізм у різних його формах — зведення бар’єрів для іноземних товарів та капіталів з метою підтримки національного виробника, тепличні умови для великого капіталу національного походження, монополізація та сегментування внутрішнього ринку. Це негативно впливає на економічний розвиток. Відсутність конкуренції та високі бар’єри входження для іноземного капіталу генерують такий феномен, як дешева робоча сила. В умовах, коли приховування прибутків від оподаткування не є проблемою, це зумовлює доволі низький рівень ВВП, який декларується статистикою, мізерні державні бюджети та високі процентні ставки як індикатори дефіциту ресурсів.

Важливе місце у риториці ізоляціонізму посідає керованість та регульованість саме національного капіталу як його беззаперечна перевага (на відміну від західного, на який справляти тиск набагато складніше). Ізоляціонізм та антиринковість, які разом формують непривабливе інвестиційне середовище в Україні, є антиінтеграційною за змістом політикою. Як результат політичних домовленостей, вираження економічних інтересів влади ізоляціонізм справляє значний вплив на гальмування процесів реальної інтеграції України у світові ринки.

Антиінтеграційною за сутністю є й доволі поширена ідеологія так званого «вирощування національного капіталу» шляхом створення власних ТНК в Україні та їх виходу на світові ринки Такий підхід широко підтримується олігархічними силами, які визначають економічну політику (через представницькі органи влади) або намагаються на неї впливати. Стверджується про необхідність створення власних українських ТНК — «глобальних гравців світового господарства», при цьому відкриття доступу іноземного капіталу на внутрішні ринки (конкретний приклад — продаж ВАТ «Криворіжсталь») розглядається як «крок назад до економіки колоніального типу» [2 , ст.145].