Дія внутрішніх дестабілізуючих чинників підсилювалась негативним впливом світової фінансової кризи на перебіг економічних подій в Україні. Політика здорового консерватизму та гра-дуалізму вберегла економіку від різких коливань і обвалів у валютно-фінансовій сфері. Україна повністю дотримувалась усіх зобов'язань перед іноземними інвесторами. Банківська система та фондовий ринок, хоч і зазнали втрат, зберегли певну цілісність і функціональну дієздатність. Погіршення ситуації сталося внаслідок збігу внутрішніх і зовнішніх обставин. До цього спричинилися політика надто дорогих державних запозичень на внутрішньому фінансовому ринку, хронічна незбалансованість державного бюджету та платіжного балансу, висока ціна кредитних ресурсів тощо.
Світова фінансова криза зумовила необхідність корегування сфери як міжнародної, так і національної економічної політики, негативно вплинула на банківську систему, міцність якої залежить від підвищення її ліквідності та кредитоспроможності, диверсифікації банківських операцій, залучення іноземного банківського капіталу. Криза ще раз показала, що лише конструктивна взаємодія банків із виробничою сферою, перетворення провідних банків у основні структурні ланки національних і міжнародних промислово-фінансових груп та компаній гарантуватимуть їм необхідну стійкість і надійність.
Досвід останніх років показує, що справжня фінансова стабілізація досягається на основі розвитку національного виробництва як першооснови економіки. Загострення фінансової кризи може нейтралізувати позитивні тенденції, помітні останнім часом у виробничій сфері.
Для підтримки господарської кон'юнктури за умов надмірно високої відсоткової ставки НБУ, надто дорогих кредитів комерційних банків та колапсу деяких із них, актуальним виявилося отримання іноземних інвестицій МБРР, ЄБРР, зацікавлених ТНК під гарантії уряду та для ініціювання ефективних інвестиційних проектів. Іншим напрямом збереження досягнутого рівня й поступового нарощування виробництва були активізація внутрішнього попиту, розблокування платіжної кризи шляхом зваженої емісії, виконання цільових загальнодержавних виробничо-інвестиційних програм. Практика ринкового реформування в Україні продемонструвала, що самі собою монетарні методи можуть дати короткочасний ефект — «ковзають» переважно на поверхні економіки, не зачіпаючи її «глибинних шарів» — підвалин господарства, його субстанційної основи, тобто виробництва. Неприродний розкол економіки на дві відносно автономні сфери — фінансову й реальну спричинив гіпертрофовано високі відсоткові ставки, велику кількість спекулятивних операцій та бартеризацію, платіжну кризу й стагнацію. Фінансова криза продемонструвала, що поглиблення розколу може спричинити остаточний занепад обох сфер.
Отже, на рубежі другого і третього тисячоліть в Україні було досягнуто фінансову стабілізацію і розпочато процес економічного зростання.
ВИСНОВКИ
Фінансова стабілізація — необхідна передумова поновлення зростання в сучасних умовах.
Фінансова стабілізація може виявитися успішною лише за умови одночасних погоджених дій, орієнтованих на реалізацію цілей, щодо яких досягнута суспільна згода. На їхню реалізацію повинні направлятися всі найважливіші елементи економічної політики.
Фінансова стабілізація припускає також заходи центрального банку щодо регулювання відсоткової ставки й обмінного курсу національної валюти. Обидва показники повинні встановлюватися і коригуватися з урахуванням наміченого рівня інфляції для того, щоб реальні значення були по можливості постійними. Це необхідно, зокрема, і для підтримки довіри до стабілізаційних заходів і погашення інфляційних очікувань. Держава повинна відмовитися від різкого підвищення податків і цін, здатного підштовхнути інфляцію.
На першому етапі стабілізації економіки найважливішим завданням є, як правило, фінансова стабілізація. Саме вона є тією основою, яка дозволяє істотно прискорити період переходу до стійкого розвитку економіки.
Практика проведення стабілізаційної політики в ряді країн свідчить, що там, де основні економічні агенти строго і послідовно дотримують умов своєрідного стабілізаційного пакту, успіхи в подоланні кризової ситуації дуже відчутні. Однак така політика, забезпечивши стабілізацію, може виявитися продуктивною лише за умови наступного рішучого кроку — структурної й інституціональної перебудови. Створення адекватній ринковому середовищу галузевої, виробничої і соціально-економічної структури, що забезпечує ефективність і конкурентоспроможність, а також здійснення інституціональних перетворень, необхідних для ефективного функціонування ринку: гарантії прав власності, обмеження монополізму, зміцнення законодавчої бази — усе це стає необхідною й обов'язковою умовою переходу до стійкого економічного зростання.
Тривала фінансова стабілізація забезпечує більш привабливі умови для припливу вітчизняних та іноземних інвестицій і в кінцевому рахунку для процесу розширеного відтворення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Філіпенко А.С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність – К.: Знання, 2007. – 670 с.
2. Перехідна економіка: Підручник. / В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Лібанова та ін.; За ред.. В. М. Гейця. – К.: Вища шк., 2003. – 591 с.: іл.
3. Финансовая стабилизация. Энциклопедия финансов. http://lib.mabico.ru/1991.html
4. Економічна теорія. Посібник вищої школи (Воробйов Є. М., Гриценко А. А., Лісовицький В. М., Соболев В. М.) / Під загальною редакцією Воробйова Є. М.- Харків-Київ, 2003.- 704 с