Суб'єктами СТП є підприємці, що займаються торгівлею та наданням послуг і чия діяльність потребує придбання торгового патенту. Також СТП застосовується на окремих територіях України в порядку експерименту. Розмір СТП не обмежено та визначається місцевими радами. Особливістю СТП є те, що при веденні господарської діяльності не застосовується електронно-касовий апарат та для фізичних осіб-підприємців не ведеться бухгалтерський облік.
ЄП було запроваджено відповідно до змін до Указу Президента України від 3.07.98 р. №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (№746 від 28.06.99 р). Можливість переходу на ЄП мають:
фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебувало не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно–правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Для фізичних осіб розмір ЄП визначається місцевими радами у межах від 20 до 200 грн. на місяць та залежить від виду діяльності. Підприємці не зобов'язані використовувати електронно-касовий апарат та ведуть облік за книгою обліку доходів та витрат. Особливою перевагою єдиного податку є звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від 39 видів податків і зборів (обов'язкових платежів).
Результати перших років роботи на єдиному податку продемонстрували безумовні переваги такого вибору. Якщо у 1998 р. суб'єкти малого підприємництва перерахували у вигляді всіх податків, зборів та обов'язкових платежів 116 млн. грн., то у 1999р. ті ж самі платники, які перейшли на єдиний податок, сплатили 146,5 млн. грн. Протягом 2000 р. ними було погашено 1,661 млн. грн. податкової заборгованості (дозволяється перехід на спрощену систему оподаткування при відсутності заборгованості за податками). У зв’язку з цим у бюджеті в 2000 р. планова цифра по єдиному податку 200 млн. грн. була перевиконана і становила 574 млн. грн., у 2001 р. надходження досягли 1,088 млрд. грн. А за перший квартал 2008 року, по офіційним даним, виконано 34,1% плану річних надходжень.
Таким чином, можна зробити висновки, що методи спрощеного оподаткування, які впроваджено в Україні, спрямовані, перш за все, на дерегулювання податкового обліку та звітності, обсяг яких сьогодні є надмірним та обтяжливим для малих підприємців. Кожен із методів ставить за мету створення прозоріших та простіших процедур стягнення податків, зменшення надмірного податкового адміністрування. Загалом схеми спрощеного оподаткування продемонстрували свою ефективність як для підприємців у вигляді зростання кількості платників податків, так і для держави.
Другим важливим напрямком державної підтримки малого підприємництва в Україні стала регуляторна реформа та один із її напрямів – дерегулювання у сфері підприємницької діяльності. Дослідження доводять, що до недавнього часу процесам прийняття державних рішень щодо регулювання підприємницької діяльності в Україні були притаманні такі риси:
непрозорість та непередбачуваність самого процесу;
відмова від залучення громадськості до процесу прийняття рішень та відсутність інституціональної бази для регулярного публічного діалогу між громадянами та органами державної влади;
відсутність попереднього економічного аналізу наслідків реалізації державних рішень з точки зору різних груп інтересів, а також перевірки того, чи досягаються цілі, які декларувалися при ухваленні цих рішень.
Сукупна дія цих чинників найбільш негативно позначалася на показниках якості та систематичності державного регулювання у сфері підприємницької діяльності.
Це стало причиною для формулювання в Україні ідеї регуляторної реформи, процес впровадження якої в Україні розпочався у зв'язку з підписанням Президентом указів від 03.02.98р. №79/98 «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» та від 22.01. 2000 р. №89/2000 «Про запровадження єдиної державної Регуляторної політики у сфері підприємництва».
Єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнається діяльність, що спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність. Дана політика веде до більшої прозорості влади, ускладнюючи проходження корупційних, лобістських рішень.
У процес підготовки та впровадження регуляторних актів, що охоплюється поняттям «регуляторна діяльність», додалося декілька нових ланок, які мають критичне значення з погляду виконання регуляторного акта та проведенням моніторингу ефективності його дії, такі як здійснення аналізу регуляторного впливу, погодження проекту регуляторного акту з Держпідприємництвом України або його відповідним територіальним органом, здійснення публічного обговорення проекту (для проектів регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців), здійснення заходів щодо визначення ефективності дії впровадженого регуляторного акта та підготовка звітності про ці заходи. Якісно новим та що відповідають ринковим вимогам є обов'язкове супроводжування кожного проекту регуляторного акта обґрунтуванням доцільності втручання держави у відповідну сферу підприємницької діяльності, адекватності та ефективності пропонованих шляхів розв'язання порушених у проекті питань, характеристикою очікуваних соціально-економічних насідків, запровадження заходів, що передбачаються у проекті.
Проблемою, яка на сьогодні потребує особливої уваги з боку уряду, є доступність фінансових коштів, необхідних для створення та функціонування МП в Україні. Обмеженість державних коштів, які виділяються на потреби малого підприємництва в Україні, незацікавленість банків ефективно кредитувати дрібних позичальників, нерозвиненість небанківських видів фінансування, несприятливий інвестиційній клімат - все це в результаті відображається на кількісних та якісних показниках розвитку МП.
Неврегульованість проблеми фінансування діяльності малих підприємств в Україні зумовлює необхідність проведення державної політики, спрямованої на розвиток ринкових і кредитно-інвестиційних механізмів фінансування МП (зокрема впровадження мікрофінансування, у тому числі у регіонах, розробки механізму венчурного фінансування, перегляду законодавства про лізинг та інвестиції), яка забезпечить стале зростання цього сектора у майбутньому.
У всіх країнах з розвиненою ринковою економікою здійснюється державне регулювання і підтримка малого підприємництва. Для цього створені спеціальні державні організації, що виражають і захищаючі інтереси малого підприємництва, що стежать за виконанням урядових програм. Державна підтримка МП спирається на законодавчу правову і фінансову базу, а також на організаційно-методичну систему і систему різних досліджень.
Особливу цікавість держава виявляє до тієї частини малого бізнесу, яка веде інтенсивну науково-виробничу діяльність. З середини 70-х рр однією з найважливіших задач державного регулювання і сприяння розвитку малого бізнесу є задача створення новітніх технологій, які вимагають великомасштабних, міждисциплінарних досліджень, а отже, великих витрат фінансових коштів, які малі підприємства самостійно здійснювати не взмозі. Самі технології і процес їх виникнення стали в сучасних умовах не менш важливим об'єктом промислової політики, ніж галузі і товарні ринки.
Державне регулювання і сприяння розвитку МП має на меті:
створення правових і організаційних умов для зростання ділової активності малих підприємств;
реалізацію економічної політики, включаючи науково-технічну, інноваційну, інвестиційну, цінову;
реалізацію податкової і кредитно-фінансової політики для забезпечення ефективного розвитку малого бізнесу;
надання малим підприємствам сприяння в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
вживання по відношенню до малих підприємств спеціальних заходів підтримки з урахуванням особливостей кожної галузі і регіону, окремих груп підприємців і видів діяльності: заохочення ремесел, сезонних робіт, артільних і сімейних форм організації діяльності;
спрощення порядку реєстрації і форм звітності, скорочення переліку ліцензійованих видів діяльності. Наприклад, в США для відкриття одноосібної фірми достатньо мати дозвіл (сертифікат) від місцевих властей або властей штату і зареєструвати торгову назву;
зниження витрат з соціального страхування.
Сприяння розвитку МП покликане забезпечити реалізацію цілей державної політики регулювання, а саме:
підтримка зайнятості, соціально-економічної стабільності, зростання загального добробуту населення;
інтенсифікацію інвестиційних процесів;
стимулювання інновацій шляхом фінансування розробок нової продукції.
В країнах з розвиненою ринковою економікою державна підтримка підприємництва спирається на відповідне законодавство. Набули поширення дві форми державної підтримки МП:
законодавче встановлення довгострокових програм розвитку малого бізнесу;
включення малого бізнесу складовою частиною в державні економічні і соціальні програми.
В США малий бізнес інтегрований до державних структур через спеціальні комітети Конгресу, Адміністрацію у справах малого бізнесу, систему регіональних асоціацій, інкубаторів малого бізнесу. В Японії регулююча роль держави відображена в законах про основи політики по відношенню до малих і середніх підприємств, сприянні їх модернізації, керівництві їх діяльністю, в Законі про Центральний кооперативний банк для торгівлі і промисловості і ряду інших. У Великобританії законодавчо прийнято ряд програм, зокрема, програма розширення бізнесу, що передбачає заходи з податкової підтримки малого підприємництва, і Програма гарантованого проекту, що полегшує малим фірмам доступ до банківських кредитів.